Поетична творчість закарпатського поета Михайла Петровича Хланти привернула увагу багатьох людей, які ретельно слідкують за сучасним літературним процесом. Поряд з новими, нерідко аморальними тенденціями теперішньої української літератури, дозрівають і добрі плоди слова, які несуть людям високу духовність, облагороджують її.
Це розповідь про простих людей, чиє життя заслуговує на увагу як приклад самовідданості, пожертви і посвяти усього свого життя дітям. В той час, коли зараз молоді пари не наважуються народжувати більше, як одну дитину, ця сім’я ощасливила життям 15 дітей.
Василь Петрович Свалявчик – член Національної спілки художників України, лауреат Закарпатської обласної премії імені Й. Бокшая та А. Ерделі в галузі образотворчого мистецтва за 1998 рік. Себе він називає художником щасливої долі.
З якого ти роду, з якого народу? Проспівай чи розкажи казку і я скажу хто ти, і хто твої батьки. Такими словами вже багато років живе відомий закарпатський науковець, доктор мистецтвознавства, кандидат філологічних наук, заслужений діяч мистецтв України Іван Хланта. Уродженець с. Копашнево Хустського району у свої майже сімдесят років видав та упорядкував на один десяток більше книг, випередивши свої роки життя
Що страуси живуть в Африці, про це відомо майже всім та, мабуть, не має такого зоопарку куди б не завезли цього велетенського наземного птаха. Але новину про те, що вони живуть, а точніше добре прижилися в Закарпатті мало хто знає, адже більше шести років існує ферма Василя Переца в м. Хуст, яка нараховує в собі 22 дорослі особини і більше 50 молодняку.
Земля на Верховині не надто продуктивна, а деякі поля розкидані по горах, у важкодоступних для транспорту місцях. Винахідливі горяни здавна знайшли вихід у таких ситуаціях.
Кожен народ має свої традиції та обряди, що формувалися впродовж тривалого історичного періоду. Було би великою втратою, якби ці неоцінимі скарби творчості наших предків сучасники забули.
Мало де залишилося таке чудове дійство святкування Різдва, як на Закарпатті. З року в рік на Різдво тут колядують молоді юнаки, носячи на руках маленький різнокольоровий будиночок, що зветься вертепом чи бетлегемом.
Цікаві традиції святкування несе в собі Різдво. Добре було б ці традиції не лише зберігати, але й відновлювати, щоб це велике свято через кілька десятиліть не стало простою бувальщиною.
Історія православної церкви на Закарпатті багата на жертовне приклади благочестя. Після прийняття унії з Римом в ХVII столітті за православну віру страждали о. Михайло Андрелла (Оросвіговскій), єпископ Досифей (Федорович), о. Іван Раковський та інші. На початку ХХ століття на Закарпатті почалося широке селянський рух за повернення до віри предків - Православ'я.
Замки, фортеці, городища будувалися людьми напевне з того часу, як печери перестали вміщати численну родину (тісно стало) і вперше була створена виносна домівка, тобто чотири стіни з дахом. Звісно мисливські й кочові племена використовували перехрещені довгі палиці, які обтягували шкірами й створювали щось схоже на юрту (фігвам), яку зручно розібрати й перевезти на нове місце.
За переказами, буйволів завезли у наші краї ще за часів хана Батия, у XIII столітті. їхня батьківщина - Кампучія, В'єтнам, Індія, Північна Африка. Тварина славилася не тільки смачним, високої поживності молоком, а й як тяглова сила.
Церковна історія на Закарпатті не перестає цікавити дослідників. Заглибившись в архіви, вони витягають на світ Божий сотні грамот, документів, світлин, які розширюють наше уявлення про минуле та сучасне.
У 1766 р. під час громовиці блискавка вдарила в погріб, де зберігався порох. Вибух наніс спорудам істотні пошкодження - і замок поступово втратив своє стратегічне значення.
Чи буде врятовано зараз те, що лишилося від фортеці?..
Поетична творчість закарпатського поета Михайла Петровича Хланти привернула увагу багатьох людей, які ретельно слідкують за сучасним літературним процесом. Поряд з новими, нерідко аморальними тенденціями теперішньої української літератури, дозрівають і добрі плоди слова, які несуть людям високу духовність, облагороджують її. 
На Закарпатті голова сільради покалічив офіцера міліції.
Кожен народ має свої традиції та обряди, що формувалися впродовж тривалого історичного періоду. Було би великою втратою, якби ці неоцінимі скарби творчості наших предків сучасники забули.
Мало де залишилося таке чудове дійство святкування Різдва, як на Закарпатті. З року в рік на Різдво тут колядують молоді юнаки, носячи на руках маленький різнокольоровий будиночок, що зветься вертепом чи бетлегемом.
Цікаві традиції святкування несе в собі Різдво. Добре було б ці традиції не лише зберігати, але й відновлювати, щоб це велике свято через кілька десятиліть не стало простою бувальщиною.
Історія православної церкви на Закарпатті багата на жертовне приклади благочестя. Після прийняття унії з Римом в ХVII столітті за православну віру страждали о. Михайло Андрелла (Оросвіговскій), єпископ Досифей (Федорович), о. Іван Раковський та інші. На початку ХХ століття на Закарпатті почалося широке селянський рух за повернення до віри предків - Православ'я.
Замки, фортеці, городища будувалися людьми напевне з того часу, як печери перестали вміщати численну родину (тісно стало) і вперше була створена виносна домівка, тобто чотири стіни з дахом. Звісно мисливські й кочові племена використовували перехрещені довгі палиці, які обтягували шкірами й створювали щось схоже на юрту (фігвам), яку зручно розібрати й перевезти на нове місце. 
За переказами, буйволів завезли у наші краї ще за часів хана Батия, у XIII столітті. їхня батьківщина - Кампучія, В'єтнам, Індія, Північна Африка. Тварина славилася не тільки смачним, високої поживності молоком, а й як тяглова сила.
Церковна історія на Закарпатті не перестає цікавити дослідників. Заглибившись в архіви, вони витягають на світ Божий сотні грамот, документів, світлин, які розширюють наше уявлення про минуле та сучасне.
Місто Хуст розкинулось в мальовничій долині, оточеній синіми Карпатами, в гирлі швидкоплинної Ріки, яка впадає в менш стрімку Тису.
У 1766 р. під час громовиці блискавка вдарила в погріб, де зберігався порох. Вибух наніс спорудам істотні пошкодження - і замок поступово втратив своє стратегічне значення.