Багата і щедра народна творчість Закарпаття. Впродовж багатьох років фольклористи збирають безцінні скарби, що їх прості люди творили, і з уст в уста передавали, зберігаючи для нащадків казки, які вчать добру, коломийки, що додають настрою, легенди, перекази і прислів’я, котрі відображають мудрість людського мислення. Вже ніби все зібрано і надруковано, але, насправді, фольклористів чекає ще чимало роботи, бо усна народна творчість невичерпна. Здавалось би, засоби масової інформації відіграли вирішальну роль у витісненні таких популярних на Закарпатті пісень як коломийки, але це не зовсім так. Безумовно, теперішня молодь потребує сучасної музики, стиль якої далекий від закарпатських мініатюр, але й останні залишаються улюбленими піснями горян. Доказом цього є хоча б той факт, що на багатьох молодіжних дискотеках у селах області, поряд з поп- і рок-музикою, звучать коломийки. Касети з сучасною обробкою цих пісень на ринках користуються попитом, а майже жодна програма фестивалів обласного рівня не обходиться без них. Завзятими пропагандистами верховинських коломийок зарекомендували себе аматори сцени Міжгірського центру культури і дозвілля. Дворядкові пісні в їхньому репертуарі займають значне місце. Артисти виконують коломийки в музичному супроводі троїстих музик, енергійно танцюють, що робить їх виступ ефектним. Бойківський одяг аматорів також справляє враження своєю різнобарвністю і витонченістю, а все разом – захоплююче шоу, що продовжує життя пісням і традиціям предків. Народну любов до коломийок зберегли верховинські весілля. Хоча зараз на ці радісні свята рідко запрошують троїсті музики, але дворядкові народні пісні не були остаточно витіснені сучасними. Оскільки весілля – це веселе скупчення людей різного віку, то коломийка стала ідеальною піснею, яка здатна задовольнити як молодих, так і старших верховинців. Велику етнографічну і пропагандистську роботу здійснюють педагогічні колективи Закарпаття. Приміром, вчителі Синевирсько-Полянської ЗОШ І-ІІІ ступенів Магдалина Ковач та Валентина Рошко, разом з учнями за останні роки зібрали понад сто нових, ще досі ніде не опублікованих коломийок. Це цінний скарб, який з плином часу міг зникнути безслідно. До речі, закарпатські народні мініатюрні пісні неодноразово видавалися окремими збірниками у Ужгороді, Львові, Києві і, навіть, у Москві. Доктор філологічних наук, заслужений діяч мистецтв України Іван Хланта коломийки збирає усе життя. Він видав цілий ряд книжок з мініатюрними закарпатськими піснями. Фольклорист щоденно співає коломийки, бо має гарний голос, пропагує їх на обласному радіо і телебаченні. Іван Хланта об’їздив усі села Закарпаття, де зібрав тисячі пісень. Він стверджує, що край багатий талановитими співаками, від яких записав значну кількість мініатюр, що вийшли окремими книгами чи збірниками, зокрема, Степан Шутко з села Нанково («Коли собі заспіваю»), Михайло Глюдзик з села Худльово («Вчора була неділенька») тощо. Кожне село Закарпаття має свої коломийки. Приємно, що народна пісенність краю не залишилася простим описом в наукових працях фольклористів, а знайшла своє місце у сучасній багатогранній культурі
