За переказами, буйволів завезли у наші краї ще за часів хана Батия, у XIII столітті. їхня батьківщина - Кампучія, В'єтнам, Індія, Північна Африка. Тварина славилася не тільки смачним, високої поживності молоком, а й як тяглова сила.

Саме тому проблема підтримки, збереження та розвитку буйволів була оголошена і розглянута на засіданні комісії Тячівської районної ради з питань агропромислового розвитку, яке проводилося безпосередньо в Кричові. - Так, ситуація справді критична, - підкреслив голова комісії Василь Сасин. - Якщо на Закарпатті раніше тримали сотні буйволів як у нас, так і на Хустщині (зокрема, в

Стеблівці була навіть ферма), то нині від колишнього господарювання не залишилося й сліду. Причин багато, і вони різні: це й меліорація пасовищ з баюрами, мочарами, які полюбляють тварини, і занепад господаоств... Не слід списувати з рахунку и те, що тварина вимагає особливого догляду.

— А в Кричові, - як додав сільський голова Василь Кричфалушій, - значна частина людей - по заробітках, на господарствах позалишалися старенькі, яким не під силу вправлятися з такими норовливими підопічними, хоч усі умови для їх утримання є: мочаристі пасовища (215 га), на яких випасається ще й близько 400 корів.

Так, змінилися часи, і тепер молодь мало зважає на дотримання традицій. Прикидають: вигідні чи ні буйволи у дворі. Виходить, що не дуже...

- Якби мали де реалізовувати молоко, то було б заради чого коло них ходити, - розважливо каже кричівець Степан Кричфалушій. Хоч він і сам залишився на господарстві (як каже — діти по світах), та не відмовляється від цього ґаздування, бо не уявляє свого обійстя без цієї своєрідної тварини.

Залюбки пригостив усіх смачним молоком, розповідаючи, що був час, коли з самого Ужгорода приїжджала машина до нього за продукцією.

— Та ви бачили, яка в нас дорога до села, - додає.

- Видно, знайшли собі постачальника десь у Велятині, хоч дуже хвалили моє молоко, бо була висока жирність, зберігалося у пивниці, в холоді.

Буйволиця ґазди була на випасах, а маленький бичок - на прив'язі. Онук Степана Федоровича люб'язно погодився притримати норовливу тварину, яка ніяк не давалася у руки.

Подумалося: дати б такому господарю державну підтримку - грошима чи дешевими концкормами, то він ніколи не відмовився б від цієї нелегкої справи. Бо звик трудитися і любить її.

...Вималювалася в розмовах з господарями буйволів ще одна проблема - племінна справа. Звичайно, нині сельчани самі дбають про неї, зважаючи на певний досвід, усталені традиції. Та наука не стоїть на місці. Тому годилося б мати в селі й зоотехніка племінної справи.

Завітали й на дворогосподарство Олени Бенци, яка вже 5 років утримує бика-плідника.

— Нелегка це справа, - каже вона. - 3 роками все важче вправлятися зтвариною, адже всього можна від неї чекати.

Відколи чоловік помер, подумовує Олена Іванівна продати тварину чи здати на м'ясо, бо кому не пропонувала з сельчан, ніхто не хоче утримувати ика. Хоч це теж певний заробіток: за «візит» до нього буйволиці платять по 100 гривень.

До розмови приєднується сусідка - Тереза Стойка:

- Держала б на господарстві буйволицю, та сили вже не ті. Колись з чоловіком по 20 возів сіна заготовляли, а тепер журюся, як прозимую худобу. А шкода, бо можна одержати до 10 літрів молока на день. З нього виходить смачний сир, бринза. Молоко корисне і дітям, і старим. Кажуть, що виводить сторонні елементи з організму, лікує виразки й інші хвороби. Люди шукають, де б купити.

Спробуйте його в Тячеві знайти? Нема! Лиш те молоко в пакетах, яке може й рік простояти. Хіба ж то питво для наших діточок? А подивіться, яка густа сметана з буйволячого - перевертає дволітрову банку господиня.

- Не випадає, - трусить у руках. - Виделкою можна їсти. А свіже - жирне, ніжне і легке. Смачніше, ніж коров'яче...

Так, не перевелися ще тут любителі ґаздувати. І це приємно потішило. Але... Аналізуючи показники наявності поголів'я буйволів у селі за останні роки, дійшли висновку: їх чисельність дедалі зменшується. Шкода, що до цього часу ця проблема не була озвучена на рівні вищих ешелонів влади, які й визначили 2006 - роком села. На жаль, більше для галочки. Хто ж пожуриться тим, чи смакуватимуть буйволячим молоком прийдешні покоління? Чи не зникне разом з буйволами щось набагато цінніше, важливіше в душі селянина, як горнятко молока?..

— Подивіться, — кажуть селяни, — яких круторогих нині ще можна побачити на кричівських випасах!

Застали отару біля чималих калабань - улюбленого місця відпочинку. Замилувалися...

Віриться, що цю рідкісну породу тварин не буде полишено напризволяще, і підтримка, неабияка

державна дотація тим, хто утримує її, стане першим вагомим кроком до розширення популяції буйволів, повернення Кричову почесного титулу - буйволячої столиці України.

Р.S. Коли матеріал було підготовлено до друку, на очі потрапила газета "Факты", яка повідомляла, що саме Велятино є буйволячою столицею України, бо там їх аж 17! На жаль, чи, на щастя, помиляються наші столичні колеги. Бо у Кричові буйволяче стадо - то 26 круторогих буйволиць!