На Різдво мало, де залишилося таке чудове театралізоване дійство, як на Закарпатті. Колядують юнаки, носячи на руках маленький різнокольоровий будиночок, що зветься вертепом.

        По телевізору можна побачити, як колядують діти,   як  готуються до зйомок,   грають виставу. Та, мабуть, жодна камера, з найбільшою кількістю пікселів не здатна дати дивовижне почуття відродження. Це треба бачити, пережити   самому, брати участь у дійстві!

        Ось троє  парубків з села Драгове Хустського району колядують вже не перший рік. Напередодні ліпили кольорові  фігурки до вертепу. "Цілий рік він лежав на горищі, трохи припав порохом", -  розповідає  Василь Рішко,   один з трьох колядників, він же й пастир.

        Хлопці  одягнені  в білі  сорочки величезного розміру (бо під ними куртка). Перев'язані ременями, на яких зображені  зірки   "це символ зорі , що засяяла на небосхилі, коли народився  Ісус",  -  каже  Іван,  другий учасник колективу. У Василя Сухари та в  Івана Рошка на руках теплі  шкіряні  рукавиці, щоби всю морозну ніч тримати вертеп.

        «Хат у нас немало, вистачило б сил обійти всі», -   каже пастир. В руках у нього "бота", трохи вища за нього самого, а на ній дерев'яний хрестик, з якого звисають три різнокольорові  смужечки  - прикраси. Трохи нижче хреста цвяшком прибитий спіжуник, що є символом пастуха.  

           «Починаємо колядувати на Святий вечір, коли на небі  з'явилися перші  зірки,  - розповідає Василь Сухара. - За колядування люди пригощали цукерками, яблуками, горіхами і навіть грошима віддячувались за  несення Доброї Новини, підтримання добрих традицій колядування. "Дякую" - не менш вагома нагорода. До таких людей ходимо залюбки,  тут нам особливо раді.»

            Шкода, але з кожним роком колядників меншає. "Сучасне життя", -  кажуть, - "не модно". Ще кілька років тому за вечір до сорока колядників нарахував! А тепер хіба зо два десятки за два вечори набереться.

           «Було вже майже під ранок, - каже Іван. -  Геть стомилися. На  іншому кінці  села повсідалися на сходах в одного  ґазди, сидимо, сил зайти до хати нема. Рипнули двері, на порозі   ґазда,   до нас і каже: "Заходьте, хлопці, зігрієтесь, чаю поп'єте, калачі з’їсте, ну, а вже потім нам заколядуєте..." Он які добрі  люди бувають...

             Не менш напруженим буде і  другий вечір.   Не так утома дає  про себе знати, як бешкетники. Переважно дорослі  хлопці, які  ходять колядувати до дівчат, а там як "наберуться", то й не тямлять, що роблять. З нами, слава Богу, за чотири роки колядування подібного не трапилося. Добре, що цього року снігу небагато,  легше ходити колядувати. Святий вечір настав, пастир вдарив ботов – задзвенів спіжуник і хлопці рушили з вертепом.  На небі висипали зорі, тисне морозець, – які чудові Різдвяні свята! Чекайте, і до Вас неодмінно завітають колядники, які принесуть Добру Новину про народження Спасителя.   Христос ся Ро-жає! Славимо Його!