Під’їжджаючи до Хуста, здалеку на високій горі можна побачити руїни Хустського замку. На сьогодні немає точних даних про те, коли і ким він був споруджений. Однак є підстави вважати, що цей замок був побудований у другій половині ХII ст. Чимало торгових і стратегічних шляхів, які з давніх часів проходили із сходу на захід і з півночі на південь, перехрещувалися саме в Хусті. Для їх охорони і для контролю над марамороськими солерудниками і п’ятьма «коронними містами» - Хустом, Вишковим, Тячевом, Довгим полем, Мараморош – Сігетом (останні два розташовані нині на території  Румунії) і був споруджений замок, який належав королю.

Висота крутої замкової гори 150 метрів. Та не тільки через висоту, але й завдяки могутнім оборонним можливостям для тих  часів фортеця була неприступною. До неї вели в’їзні ворота, що захищалися міцною квадратною вежею. Далі виступала ще одна прямокутна вежа, яка прикривала південний бік стіни фортеці. До воріт серпантином тяглася під’їзна дорога. За воротами знаходилися надвірні господарські будівлі. Перед воротами був рів 8,5 метрів завширшки. Через рів вів підйомний міст. Коли його піднімали, то закривався вхід до внутрішнього замку. З обох боків воріт знаходилися малі башти, що охороняли доступ до них.

У внутрішній частині замку за стінами розташувались адміністративні приміщення, казарми,порохова вежа, колодязь завглибшки 160 метрів. Внутрішній замок міг захищатися і у випадку,якщо б ворог захопив частину фортеці.

         Як і інші, Хустський замок постійно привертав увагу мандрівників своєю величчю. Коли в 1661 році у складі турецької депутації мандрівників письменник Евлій Челебі відвідав Хустський замок, то занотував: «Замок розташований на вершині гори Хасан, мури його високі і товсті, і своєю могутністю він схожий на фортецю Іскандер, бо висота веж його сягає неба. Житлові будівлі повернені вікнами на захід, здіймаються одна над одну. Дахи палаців вкриті кольоровою черепицею, дахи церков – залізом, хрести на них з чистого золота і так сяють, що в того, хто дивиться на них, втомлюються очі, і він змушений з поваги до них опустити погляд».

Як розповідають легенди й перекази, під стінами Хустського замку були монголо-татари в 1241 році. Татари неодноразово здійснювали свої набіги на Закарпаття, нападали й на Хустський замок. Однак безрезультатно. Останній татарський набіг відбувся у 1717 році під керівництвом кримського хана Гірея. Його військо нараховувало тисячі вершників. Татари не насмілились на замок, пройшли лівим берегом річки Тиси і намагалися якнайшвидше повернутися з награбованих добром у Крим. Проте у гірській улоговині їм перекрили дорогу місцеві ополченці. Татари потерпіли жорстоку поразку. Було звільнено сім тисяч полонених, яких гнали у рабство.

Певний час Хустський замок належав королю Угорщини. Потім Хуст і замок почергово переходили із рук у руки двох безперестанно воюючих сторін – австрійських імператорів і трансільванських князів, васалів  Оттоманської імперії.

Хустський замок пережив важкі часи селянських заворушень. Повстанці під керівництвом Дьєрдя Дожі у 1514 році штурмом оволоділи Мукачівським, Королівським і Хустським замками і розправилися з противниками. А в серпні 1703 року військові і селяни, яких нараховувалося чимало в армії Ференца II Ракоці, захопили Хустську твердиню.

Однак після поразки армії Ракоці  у Хустському замку у травні 1711 року появився австрійський гарнізон. Уперше він був розміщений тут ще в кінці ХVII ст. після довгих антигабсбурських війн і коли Трансільванське князівство підкорилось Австрії .

Слід сказати, що оборонна могутність Хустського замку для свого часу була досить значною. На його стінах і баштах, згідно з реєстром 1669 року, було 50 гармат ,кілька тонн пороху і три тисячі ядер.

Хустський замок несподівано припинив своє існування. 3липня 1766 року над Хустом пронеслася небувала гроза. Блискавка вдарила в пороховий погріб, і частина замку злетіла в повітря. Почалася пожежа. Звичайно, замок можна було відремонтувати,але не це не вистачало коштів у тодішніх віденських правителів. Отак без догляду замок поволі доруйнувався. І незабаром на місці колишнього неприступної фортеці нічого не залишилося.