53-роки минуло з того часу, коли на Закарпатті люди утворили штучне море. Мова йде про Вільшанське водосховище,  автором цього дивовижного проекту є невідомий інженер, але точно відомо, що  креслення ним було зроблено ще у ХIХ столітті під час панування Австро-Угорщини.  Втілити споруду в реальність, довелося лише в  радянський час.  

Подібної гідроелектростанції як Теребле-Ріцька, що в Хустському районі нема ніде в Україні, щось схоже спорудили радянські інженери на Сеанському  каскаді ГЕС, що у Вірменії. Водосховище споруджено з метою отримання майже даремної електроенергії. Одна кіловат-година у декілька разів обходиться дешевше, аніж на теплових електростанціях.

      Там, де спорудили греблю на річці Тереблі, були два села. Людей, які там жили, виселили, а простір, що був між  двома горами  закрили бетонною греблею. Кажуть, що сотні тон арматури покладено в бетонну споруду. Хіба, що бомба чи землетрус може таку силу цементу та заліза розірвати. Цікаво, але гребля всередині пуста, там навіть легкове авто може проїхати. Висота бетонної стіни  50 метрів. Довжина водного дзеркала 9 кілометрів, середня глибина до 15 метрів. Ширина більше ста метрів. У водосховищі – понад 3, 7 млн. кубометрів води. Але всі показники змінюються в залежності від пори року. Свій початок озеро бере зі звичайної річки, яку влітку дуже легко майже всюди перейти. 

      Сама Теребле-Ріцька ГЕС розташована не тут, а в с. Нижній Бистрий,  між Хустським і Міжгірським районами. Вода, що біжить через гірський хребет двома трубами  діаметром 2,1 метри і  довжиною в 3635 м. самопливом падає на лопаті турбін, приводячи їх в дію тиском понад 21 атмосферу. Такого тиску вдалося досягнути через великий перепад висот водосховища і ГЕСу.   На весь  процес, як перемелюється вода, утворюючи товстий шар піни,  можна поглянути через товсте скло, на ГЕС діє своєрідний музей. В приміщенні три колектори, але зазвичай, коли електроенергія в нормі працює лише один, але якщо є потреба в більшій, автоматично включаються ще дві турбіни, потужність однієї 9 тисяч кіловат.   Така  ГЕС виробляє 133 млн. кВт-г електроенергії в рік. 

       Повернемось до греблі. Доволі неприємну картину можна побачити під час дощів чи весняної повені: каламутна вода, що не поміщається в труби  переливається через  свою перешкоду і падає з 50 метрової висоти утворюючи білу піну. Здається, що ось-ось і вода греблю, як клаптик паперу розірве, але ні, впевнено витримує це навантаження 50-літня споруда.

       Споруджена гребля не всім дала користь, зокрема її побудова припинила сплав деревини бокорашами, які використовували річку, як засіб транспортування. Вони,  цим набутим ремеслом, багато років заробляли  гроші на життя, але дуже часто вони його втрачали, коли зв’язані колоди розходились і життя забирала стрімка річка.

        У водному плесі  водяться такі риби, як  дунайський лосось та форель, сиг, байкальський омуль. А ще у водосховищі живуть риби місцевих річок:   вусачі, бистрянки, верховодки, окуні та бабці, що слугують своєрідним кормом для лососевих.

         Багато відпочиваючих приймає «Закарпатське море» влітку, сміливці і вправні плавці навіть запливають на іншу сторону берега, але це робити досить ризиковано, бо вода навіть в найбільшу спеку дуже холодна і просто можуть відмовити руки чи ноги, на такій площі врятувати потопаючого складно. Завзяті туристи-рибалки готові день і ніч просидіти біля води, чи  в надувному човні з вудкою в руках задля досить таки непоганого улову. 

Національний природній парк «Синевир» вже давно планує долучити частину Вільшанського лісництва, на території якого й знаходиться водосховище, до своєї території. Це покращить охорону тутешніх букових пралісів і самого водосховища, на якому зупиняються рідкісні та типові водоплавні птахи.

          Закарпаття має джерело енергії, хоча сповна Теребле-Ріцька ГЕС не може забезпечити область електроенергією. За останні півстоліття водосховище замулилося майже на третину, а про чищення такої площі годі й говорити.