Рідні Карпати сяють божественною красою. Багато туристів, завзятих мандрівників шукають тиші незайманих хащів. Красується природа своїми барвами.

     Надзвичайно багато чарівних місць зберегла тутешня природа. Одне з таких – колись єдиний в усій Європі Музей лісу і сплаву, який був невід’ємною частиною Національного природного парку ” Синевир”, що в Міжгірському районі. Повінь 1998 року прийшла несподівано, зруйнувала дерев’яну греблю, збудовану ще в середині XIX століття, велику частину будівлі, де були експонати. Десять років минуло, а за реконструкцію тільки цього року "ніби" хтось взявся. Музей лісу і сплаву на Чорній Ріці зникає назавжди, а з ним і прадавня культура людей, які використовували річку як засіб транспортування деревини.

      Саме тут, на Чорній Ріці, верховинці в’язали величезні бокори й сплавляли в низинні райони. Це потребувало певної мужності і сміливості. Споруджена гребля зазвичай була дуже переповненою, а в дощі здавалося ось – ось її розірве величезна маса води. Але коли зв’язані колоди були вже готові до сплаву, шлюзи розкривалися, Чорна Ріка ставала швидкою і небезпечною. Бокораші трималися мужньо, хоча пороги і водоспади збивали з ніг. Бувало, в одну мить розходилися зв’язані дерева, і людське життя безжально забирала Чорна Ріка. До речі, назву Чорна Ріка дали їй верховинці, які втратили своїх друзів, рідних і коханих. Чорною вона стала від крові: мужні люди платили життями, аби прогодувати свої сім’ї. У високогірних селах не було, де сіяти хліб, зерно доводилося купувати, потрібні були гроші. На сплаві можна було досить непогано заробити. І от батько, дідусь чи зовсім юний парубок вже стоїть на бокорі. Тільки Віра в Бога перемагала страх перед випробуваннями.

      З тих часів багато води спливло в Чорній Ріці. І знаряддя тяжкої праці, що залишилося експонатами в музеї, забрав паводок. Вдалося врятувати готель на березі Чорної Ріки. Не зазнали руйнації старовинні колиби для відпочинку, ставки з рибою. Як чудово посидіти на березі з вудкою, відпускаючи на волю все обтяжливе, що бентежить душу і тривожить думки... А ще коли на гачку заблищить форель...