Подорож до Світовида і скіфських баб в центр Києва

Буденність затягує. Щодня ганяєш приблизно одним маршрутом, зустрічаєшся з одними і тими людьми… І раптом, випадково відбувається якийсь маленький збій. Не покидаючи Києва опиняєшся у зовсім іншому світі. Такому знайомому і незнанному. А все почалося з ідола.

Зателефонував відомий  фотограф С.Камшилін, який буквально хворіє зйомками чогось військово-музейного. Йшов центром Києва і мало не випадково зняв скульптуру Збручанського ідола біля Софії. Вже вдома, роздивився на моніторі, схвильовано зателефонувавши до нашої редакції. Висновок категоричний – скульптуру підмінили пластиковим муляжем! Ми не повірили. Попросили вивісити фото і замітку на якомусь сайті, що Сергій і зробив на ресурсі РТ-КОРР. Ми теж подивилися на те фото – дійсно, дуже схоже на пластик. Але, треба перевірити!

Чесно кажучи, їхати з комфортної Троєщини у примарно далекий центр за такої погоди, не хотілося. Спробували направити на Михайлівську площу когось з молодих колег.  Ага! То вже класики і корифеї!

Запросив як експертів ідеологічного рідновіра, керівника Студії мистецьких ініціатив Олександра Кочубея та відомого дослідника, шеф-редактора сайту «Альтернативна історія» Михайла Волгіна.

Прорвавшись крізь снігопад і погано прочищені тротуари, зустрілися біля ідола.

Перелізли через огорожу, подивилися.

Камінь.

Зняли відео з коментарем  Михайла Волгіна. Він колись працював екскурсоводом і впевнено стверджує, що раніше Світовид не був порожнім всередині. А нинішній, скоріш за все, литий. Гіпс, чи ще якийсь сучасний матеріал…

Може бути, що було зроблено скульптурну копію пізніше... В цьому переконаний і О.Кочубей.

Хоча, це не має принципового значення.

Копію просто дико пофарбували... Відео тут -

 http://www.youtube.com/watch?v=Sv9V56KayNc   

Довідка з Вікпедії:

Збручанський ідол (бл. IX століття) — слов'янський кам'яний ідол (скульптура), знайдений біля села Личківці коло Гусятина в річці Збруч (притока Дністра) в 1848 році.

В центрі капища на горі Богит і стояв ідол Світовида до того, як потрапив на дно Збруча. Капище розташовувалося на висоті 417 м над рівнем моря й мало форму кола діаметром майже 17 м. Уздовж нього виявили вісім жертовних ям.

Згідно досліджень, статуя Святовита не була скинута в Збруч войовничими християнами. Добра збереженість пам'ятки свідчить про те, що її сховали у водах ріки самі віруючі, адже на скульптурі нема ніяких слідів пошкодження чи наруги, як це було з багатьма іншими язичницькими зображеннями богів.

Хронологічна дата створення ідола співпадає з періодом існування язичницького Збручанського культового центру.

Збручанський ідол зберігається в Краківському археологічному музеї. В Москві, Києві, Тернополі та Гусятині є копії ідола натуральної величини.

Збруцький образ був створений з місцевого вапняку, на поклади якого багаті Медобори, стояв на горі Богит до початку XIII ст. Ідол представляє собою чотирьохгранний стовп висотою 2,67 м, розділений на три рівні-яруси, що відповідають уявленням слов'ян-язичників про три світи — небо, землю й потойбіччя.

Верхня частина ідола оформлена у вигляді округлої шапки з міховою опушкою, під шапкою - чотири обличчя. Ідол розділений на три горизонтальні яруси. Висота верхнього яруса - 160 см, середнього - 40 см, нижнього 67 см. Таким чином на ідолу є 12 окремих секцій. Одна секція нижнього яруса пуста, на інших 11-ти є по одному зображенню.

Нижній ярус зображає Наву (підземне божество, потойбічний світ); середній — Яву (світ людей, видимий світ); верхній — Праву (світ богів, вищий світ).

На грані нижнього яруса, на зворотній стороні від пустої, зображено вусатого чоловіка, що стоїть на колінах та тримає обома руками середній ярус. На двох прилеглих гранях нижнього яруса ця ж фігура показана збоку, та обернена колінами до пустої грані. Таким чином представляється можливість визначити лицьову сторону всього ідола.

На верхньому ярусі зображені дві жінки та два чоловіки в довгому підпоясанному одязі. Одна жінка зображена з рогом, інша - з кільцем. Чоловіки відповідно зображені один - з конем та мечем, інший - з солярним знаком на одязі, навкруги з шістьма променями всередині нього.

Середній ярус схожий з верхнім, але його фігури значно менші. Фігури також розділяються за статтю - під жіночими фігурами верхнього ряду також зображені жіночі, під чоловічими - чоловічі. Одяг людей також довгий, але без пояса. Фігури зображені з розведеними руками, ніби утворюючи коло.

Закінчивши з Світовидом, разом з М.Волгіним рушили до древніх скіфських баб, що тихенько руйнуються біля Історичного музею. Можливо, їх час перемістити до закритого приміщення?

Дивує, що такі раритети залишилися без турботливого нагляду.

Відсутні пояснювальні таблички.

Тріщини у камені просто грубо замазали цементом…

Сумно, що ми втратили багато подібних скульптур. Скоробагатьки почали прикрашати ними свої дачі і палаци… Відео -  http://www.youtube.com/watch?v=2MrYrnBUXhg

Обурює, що просто в охоронній зоні музею і фундаменту Десятинної церкви, кремлядські попи, порушуючи всі можливі законодавчі норми, нахабно втюхали сарайчик, який гордо іменують храмом. Закони явно писані не для них! Де прокуратура, МВС, міська влада, яка повинна рішуче карати за такі злочини? У влади мабуть косоокість. Бачать лише одне. То знайте, це перша ознака дегенерації…

Потім ми побували в районі ймовірної могили князя Ігоря. Там можлива гучна сенсація. Чекайте!

Згадали платинову гармату. Срібні ворота…

  Існує чимало розкішних легенд, про які варто поговорити і зняти аматорські фільми. Навіть на Ютубе. Великих телеканалів можна не дочекатися – класики…

Ми продовжимо історичні прогулянки Києвом з М.Волгіним. Лише зараз почали телефонувати колеги, набиваючись у попутники… Найбільше нас вразило, що ці простенькі відеозвіти стали хітами на кількох відомих сайтах. А ідол навіть потрапив на головну Української правди! Новий формат? Чи потреби часу?

…Був розкішний день! Святковий будень, який назавжди залишиться в душі…

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України»