Висока гора Кам’янка з 1578-метровою вершиною манить кожного в свої обійми. Вона альпійського походження, більша частина покрита камінням. Можливо звідси й пішла назва гори. На самій вершині Кам’янки стоїть бетонний стовп, де неодноразово встановлювався жовто-блакитний прапор України.

         На гору можна піднятись з будь-якої сторони по маршруту «Синевирський перевал – г. Кам’янка – г. Озірна – Синевирське озеро» - протяжність 8 км, маршрут  пішохідний обладнаний інформаційними знаками, маркований. Стежка в’ється середньовіковим, пристигаючим смерековим лісом. Подорожуючи маршрутом, перед зором відкриваються захоплюючі краєвиди на села Тереблянської долини та красу навколишніх гір. Проходячи стежкою є місця відпочинку з природними джерелами.

         Існує легенда про походження гори Кам’янки: 

         «На північ од Нижнього Синевира поступово підвищується гора Кам’янка.

         Давно, дуже давно, коли там, де Нижній Синевир, були густі ліси, оселилися тут розбійники. Вони були такі сильні, що коли йшли на розбій, то від господаря взяв хоч котрий з них вола на плечі й одніс куди лиш хотів. Потім ходили аж до великих міст, там розбивали цілі скарбниці та носили у склепи під Кам’янкою. Пограбували не один монастир і не одну церкву привели в глум.

         Люди не могли проти них нічого вчинити. Під Кам’янкою мали свої посілості, там випасали загарбану худобу й там жили собі спокійно. На верх Кам’янки не могли дістатися, бо каміння весь час зривалося й не раз засипало їх багаті склепи, які мусили знов обновляти.

         Одного разу, як вернулися з грабунку, настигла їх несподіванка. Кам’янка так засипалася, що й сліду по їх посілостях та по скарбах не зосталося.

         Розбійники вирішили перейти на інші околиці. Залишили закляту гору й закляли скарб, щоби його ніхто не знайшов, та одійшли.

         Скарб заклятий лежав під землею. Тільки на великодню п’ятницю сапала на тім місці страшна поломінь. Люди думали, що там злі духи сидять, та ніхто не наважувався туди йти.

         Раз у великодню п’ятницю заблудив туди один вівчар. Застала його там ніч, і ліг спочити.

         Бачить – зачала перед ним бухати поломінь. Одкрилася скеля, і вийшов з неї старий дід.

         Вівчар налякався, потім мало призвичаївся й зачав із дідом розмовляти.

         Той завів його у гору. Куди лиш його вів, всюди були підземні склепи, наповнені золотом, сріблом та іншими дорогими скарбами. Посеред одного склепу стояв золотий столик, а на нім срібний хрест.

         Вівчар як ішов за дідом, увидів, що той має кінські копита. Налякався дуже і вхопив у руки срібний хрест.

         Тоді страшно загриміло. Дід щез, гора порушилась, а вівчар опинився знов на скелі, де ввечері ліг спати. Не було ні діда, ні скарбу. Тільки причувалося йому якесь реготання і такі слова:

-         Скарб буде того, хто поставить монастир на Пустарі (а Пустар – це найвище місце Синевира)».