Культурний шок по-краківські

В Польщі я була давно. Дуже давно. В тій голодній, холодній та  брудній Польщі, куди приїздили  українці з товарами радянського  періоду, щоб продати все це на стихійних  базарах і  вижити.  Польща бідувала, Україна жебракувала.

Я працювала в архівах Освенцима,  куди нас люб’язно пускали музейні працівники, а  ми їх частували  українською ковбасою та салом. Тоді вони  ще пам’ятали  українську та дещо розуміли  російською.

Пройшло майже 20 років. І ось я знову в Кракові. На міжнародній музейній конференції  " Зустріч з живою історією". Сказати що я вражена – замало. Я просто отримала культурний шок. Від чистих вулиць, від сервісу, від рівня життя, від транспорту, від музеїв.

Я ще пам’ятаю ті занедбані музеї з пострадянською експозицією. А зараз це музеї світового рівня : з пристойним ремонтом, з  чудовим дизайном, з оновленою експозицією.

Видно, що влада займається  конкретними справами, а  не особистими колекціями, балачками про важку долю неньки-країни та власним піаром на історичних руїнах.

Зусилля польського уряду не пройшли марно -  19 польських об’єктів було внесено до списку ЮНЕСКО.  Зараз влада проводить масштабну рекламну кампанію, презентуючи своє культурне надбання. До Польщі поїхали туристи.  Тільки в Кракові   в минулому році було майже 9 мільйонів туристів. Для більшості європейських країн Польща -  недорога країна. Статистика показала, що  кожний четвертий турист – це житель Великої Британії, кожний шостий - німець, кожний десятий -  француз. Чомусь українці у цій статистиці не присутні…  Європейці  приїздять на вікенд,  смакують смачну  польську страву та горілку, відвідують королівський замок Вавель  та старе місто, «відриваються» в пристойних та недорогих готелях -  і відлітають додому. Поза їхньої уваги залишаються  інші  краківські музеї з унікальними колекціями. І цей музейний пласт вирішили прорекламувати, зібравши на конференцію понад 200 представників з 17  країн.

Зараз в місті функціонує майже 40 музеїв, які об’єднались в своєрідний музейний департамент і  разом  пропонують музейний продукт. Розроблено кілька туристичних маршрутів, куди включені тематичні музеї. Нам представили тільки 5 таких маршрутів: польське мистецтво, науковий Краків, стародавнє життя, розвиток єврейської культури та хіти краківських музеїв, де показані всі родзинки міста. Особисто я потрапила до останнього маршруту, де показали   майбутню легенду Кракова – підземне місто.

 Років п’ять  тому, під час ремонту Ринкової площі, що знаходиться в самому центрі старого міста, будівельники наткнулися на   залишки середньовічного міста.  Міський уряд оцінив історичний  скарб -  вирішили зробити підземний музей.

Археологи три  роки вивчали культурні шари:  вони відкрили фундаменти торгових рядів ХІІ-ХІV століття, два рівня міської  брущатки, залишки будинків та мостиків, кузню, цвинтар. Все це законсервували і вирішили виставити в експозиції. Навіть зробили імітацію з поховань, хоча черепи передали до судмедекспертизи, аби  індифікувати та відновити вигляд мешканців середньовічного краків’янина. Потім їхні обличчя будуть показувати в експозиції.

В музеї буде прокладено майже 6 км підземних ходів вдовж старовинних фундаментів. Відновлять вулиці, побудуть дерев’яні будинки того часу, вкриють солом’яні стріхи мохом, навколо розмістять  траву, що росла в ті часи. І навіть відродять згарище, залишене після монгольської навали – під час розкопок на такому згарищі була знайдена монгольська стріла, яку теж залишать в експозиції. І всюди будуть стояти інформаційні монітори.

В середньовічне місто можна буде потрапити лише через    «завісу часу» -  такий собі стилізований дим-туман, де будуть продивлятися   обриси середньовічні привидів.

Зараз музей в активній формі будівництва. Ми побачили лише маленьку частину майбутньої експозиції. І наші колеги-археологи з сумом згадували про таку мрію на Подолі. Тоді теж пропонували зробити таке підземне місто. Та влада не дослухалась – і побудувала  черговий торговий центр з турецьким  непотребом.

Та й фундамент Лядських воріт на Майдані Незалежності став одним із інтер’єрів приватного кафе.

Взагалі, Польща пішла сучасним  шляхом в збереженні культурної спадщини. Концертні фестивалі вони проводять в закинутих фабричних приміщеннях  розмальованих графіті, картини відомих художників проказують в модній проекціі 3D, покинуті шахти перетворюють в музей світового рівня.

Один із них у  Величко. І який музей! 

Знаходиться він на глибині 130  метрів. Потрапляєш туди лише на шахтовому  ліфті, який з шаленою швидкістю несеться до підземного царства. А там, і костьол, і геологічний музей,  безкінечні  та перекручені тунелі з гномами, і концертний зал, і майстер-клас по видобутку солі. В одній із залів-печер  є ресторан, а  вихід з музею – через музейний магазин, звідки майже ніхто не виходить без купленого сувеніру.

Ось так,  вдалий маркетинг, правильно вкладені гроші – і збиткова шахта стала пам’яткою ЮНЕСКО.

Мені стало прикро. За нас, за державу. За наші музеї. За нашу спадщину.

Наші покинуті шахти – екологічна катастрофа, наші закинуті промислові приміщення – притон для наркоманів, більшість наших  музеїв в катастрофічному стані з облізлими стінами, заваленими  дахами та з експозицією, припорошеною пилом. Замки та фортеці – страшні руїни з бур’яном … Нема ні державної культурної політики, ні грошей, ні господаря. Лише стони. І так вже 20 років!

А Польща пішла вперед. До Європи. Без плачу, з гордо піднятою головою. Підтягнули  рукави та паски – і вирішують проблеми.

І не забувають про свою  спадщину, підтримують її і гідно рекламують. Запрошують фахівців, вчаться та діляться досвідом. І цим гордяться.

Вони шанують своїх  музейників.  Дають їм гідну зарплату, виділяють  гроші на відрядження, навчають. В музеях стало престижно працювати.

Влада міста проводить міжнародну конференцію, яку прославляють на біг-бордах, гідно приймає учасників, надає  їм п’ятизіркові  готелі, годує лише в першокласних ресторанах з розкішними  ланчами-фуршетами, везе в автобусах  з поліцейським  екскортом  та  мигалки, зупиняє транспорт  - їдуть Музейники – хранителі історії.

А у нас?

 Наталка Іванченко, шеф-редактор журналу «Музеї України»

Краків