Коти та попи у мішках
Дивні призначення дивного віце-премєра
Ніколи культура України не здіймалась до таких висот – у нас є цілий віце-премєр міністр … культури. Чесно кажучи, аналогів я не знайшов — у інших, очевидно, менш культурних націй, е віце-прем’єри з гуманітарних питань, є міністри культури, а тут- … Гордість за «наших» переповнює груди. Ось вам українське ноу-хау – і не потрібно запрошувати якихось іноземців!
Що ж, великому кораблю – велике плавання. А ось і сто днів уряду підкрались непомітно. Хотілося б зазирнути в «колиску» нашої духовності – Міністерство культури. Його, напевне, вперше очолює цілий віце-прем’єр. Тут нас чекала перша несподіванка – за три місяці майже ніхто не бачив пана Кириленка, який, як вони чули, якраз і є їхнім керівником. Що ж, ось вам і перше нововведення – дистанційне керування міністерством. Яким чином здійснюється моніторинг та заходять розпорядження Міністра, поки що не всім зрозуміло. Напевно, ще якась новітня фішка.
Якщо судити зі звіту за сто днів роботи уряду, що розміщений на сайті міністерства, то за цей проміжок часу керівництво Мінкульту блискавично розробило цілих чотири напрямки культурного наступу. Не буду зупинятись на аналізі напрямків – кожен може з ними ознайомитись на сторінці Міністерства. Тим більше, що ці напрямки існують переважно у вигляді ідей та мрій, а не готових законів. Дивує інше – невже, щоб розробляти ці напрямки, потрібно було усістись у міністерські крісла?! А ви що, не знали куди вас пошлють – щоб з перших днів роботи втілювати свої готові напрацювання?! Таким темпами – дивись, за рік цілих дванадцять напрямків придумаємо!
Що ж видатного зробило керівництво установи за чверть року у період, коли кожен день, полити й кров’ю наших героїв – на вагу золота? Ага, ось що – кадрові призначення! У київських музеях – флагманах нашої культури – зміни. Причому ці зміни відбуваються приблизно за однією схемою – назвемо її «кіт у мішку». Колективу закладу несподівано представляють нову (або добре забуту) особу, не цікавлячись ні думкою колективу, ні. Для порядку, якимись слуханнями у музейній, або громадській раді Мінкульту. А навіщо? Революція гідності, на думку деяких можновладців, відбулась для того, щоб вони вмостили свої сідниці у владні крісла і «керували» у своє задоволення. А демократія, гідність?.. Напевно, переможцям це не потрібно.
Хотів зробити огляд у хронологічному порядку – як у ряді закладів несподівано з’являлись керівники, без будь-яких консультацій з людьми, які глибоко розуміють значення та систему роботи цих закладів. Тривожні сигнали продовжують надходити з Лаврського заповідника – там художні майстерні, в яких працювали ще гіганти рівня Куїнджі, систематично «віджимаються» промосковськими церковниками у українських художників. Але остання звістка з музею народної архітектури у Пирогові просто ошелешила.
Давайте все ж по порядку – у пирогівський музей несподівано привезли нового керівника. Той самий принцип – «кота у мішку» тільки тут привезли цілого попа… За законом жанру – без конкурсу, громадських слухань та іншої, непотрібної, з точки зору міністерства, мороки. Ним виявився теремківський священник – отець Юрій (у миру – Бойко Юрій Анатолійович). Задля керівництва одним з найскладніших музеїв, тим паче національним – як з’ясувалось — не знадобилось ні досвіду музейної роботи, ані досвіду керівництва. Достатньо виявилось того, що пан Бойко – кум (чи хресний батько) чинного віце-прем’єр-міністра В’ячеслава Кириленка. Нічого не нагадує помаранчеві часи, які надовго підірвали віру людей у справедливість? Нічому не навчило життя цих політичних лузерів!
Дивне призначення отримало дивне продовження. Разом з паном Бойком, що приїхав на роботу на «Субару», приїхала групка дивних молодиків на джипах типу «БМВ Х-5» та «Порш-Кайєнн». Вони по-господарськи зайшли у музей, з дозволу директора отримали доступ до усіх фінансових та службових документів, почали давати розпорядження працівникам музею. Стороннім людям вони представлялись як «заступники директора з організаційних питань» — дивні справи твої, Господи! Працівники Музею їх назвали «зелені чоловічки» — за аналогією з кримськими подіями, або, на мій погляд, більш точно – «смотрящими» (?!!). Як вам початок «царювання»? Багато чого встиг зробити за неповні два місяці піп зі своєю командою. Не встиг чомусь зустрітись з колективом, не встиг презентувати своє бачення розвитку Музею (якщо таке є!). Не встиг навіть з напрямками визначитись…
Але основне досягнення отця-директора за короткий звітний період сталося глупої лютневої ночі. В УКРАЇНСЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ музеї організували кінозйомки за участю… російського актора Князєва. Хто не знає – це один з горе-підписантів пасквілю за розчленування України та анексію Криму. Що це, пане віце-прем’єр? Це – один з ваших чотирьох напрямків? Там, здається, є щось про додаткове оподаткування задля розвитку кіно? І що – потім віддамо ці гроші окупантам? З такими патріотами-керівниками і ворогів не потрібно! Я не знаю (та й не цікаво) чим керувався новий горе-директор, організувавши це ганебне дійство, я знаю інше – за це повинні понести відповідальність усі, хто хоч дотично до цього причетний. Як повідомили працівники музею, ці зйомки фінансувались з бюджету – нашого з вами бюджету! Хочу, щоб правоохоронні органи уважно вивчили законність використання коштів. І було б цікаво узнати, скільки військового спорядження, або гуманітарної допомоги можна було б придбати за гонорар путінському посіпаці? Що характерно – зйомки пройшли втаємничено, працівники музею, які зазвичай організовують їх та присутні від початку до завершення, були відсторонені від участі в них. Дивним чином укладені угоди з кінокомпанією… Зранку на працівників чекали купи сміття, знищені дороги та трав’яний покрив. А ще – відчуття плювка в обличчя. Наше з вами надбання було використане для дуже сумнівної оборудки, від якої тхне зрадою національних інтересів та національної гідності (до речі, теж, здається, один з чотирьох напрямків)…
То що, панове, самі підете з культури? Займайтесь чимось іншим – менше буде шкоди. Адже одним з чинників, що дозволив довести частину людей сходу України до фактичного здичавіння, був якраз дефіцит українського культурного середовища. Завдячуючи, в тому числі, і таким, як ви, лицемірам. Ми вимагаємо від Заходу санкцій, а самі тихенько провадимо дрібненькі оборудки? Нові напрямки, кажете? Повірте, ваші напрямки не нові. Ми їх вже бачили у «папєрєдніков». Зараз їхні напрямки на Сході – у сусідів. Постарайтесь не сердити людей. Майдан для вас не буде потрібен. Вистачить сміттєвих баків.
Комітет музейного порятунку