Про музейну люстрацію.
Відкритий лист міністру культури України
Нищуку Є.М.
Шановний пане Міністре!
Усвідомлюючи всю складність ввіреного Вам міністерства та непросту ситуацію, в якій на даний момент знаходиться наша Держава, все ж хочу звернутись до Вас з проханням безвідкладно звернутись до ситуації з музеями України. Вже багато років робота очільників Міністерства полягає в перетасуванні керівних кадрів в музейній (і не тільки) галузі. В більшості випадків, як показала практика, ці заміни не бувають успішними.
Маючи певний досвід, можу пояснити, чому так стається. Якщо керівник приходить в культурно-просвітницький заклад, не маючи програми його розвитку на рік, на п’ять – питання – за чим він туди прийшов? Це і є однією з причин того, що на даний час більшість українських музеїв зовсім не є українськими музеями. Ідеологія, яку несуть в собі музейні експозиції – ідеологія застарілого «совка». Чим вона для нас небезпечна – на сьогодні можна бачити на Сході України. Сьогоднішня музейна ідеологія – це віртуальні пам’ятники Леніну та Дзержинському. Якщо при попередньому керівництві держави навіть говорити на теми української ідеології, невід’ємною складовою якої є заклади культури, було ні з ким – люди, які це могли зрозуміти, просто були відсутні в українському політикумі, то сьогодні це – наша з вами невідкладна задача.
Перейдемо до більш конкретних питань. Не хочеться нікого забути або образити неувагою, але, з чогось потрібно почати. В центрі Києва, над дніпровськими кручами, височіє монумент. Під ним – Музей Великої Вітчизняної війни. Знаючи, що зазнаю шаленої критики від таких колоритних персонажів, як Олег Царьов, все ж ризикну задати питання: це Велика вітчизняна Українська війна? – Ні! Пам’ять про Другу світову, звичайно, необхідна, але смію нагадати, що десятки тисяч українців воювали у чехословацькому корпусі Людвіга Свободи, ще більша кількість синів України були в лавах польських збройних сил на початку Другої світової в 39-му році. І, нарешті, воїни УПА. Про історію цих військ в Музеї інформації явно замало (м’яко кажучи!). Якщо про бандерівців нам так нав’язливо нагадують навіть наші північні сусіди, то час, напевно, присвятити їм місце і в експозиціях центральних київських музеїв. Ми ж не будемо відкривати для цього окремі музеї!
Як може центральний київський музей показувати історію однієї частини українців і ігнорувати іншу? Якщо раніше в форматі «переможці - переможені» це ще якось можна було зрозуміти, то на сьогодні це звучить дисонансом. Подібні претензії можна пред’явити до всіх без винятку українських музеїв. В термінології екскурсоводів до сьогодні присутні меседжі з позавчорашнього минулого. Прославляння радянських воєначальників з сумнівними перемогами, ігнорування справжніх українських героїв – список можна продовжувати…
Повертаючись до практичної реалізації ревізії музейної ідеології, яка на сьогодні може називатись модним словом «люстрація», пропоную невідкладно започаткувати роботу з розробки нових музейних концепцій, які б відповідали вимогам сучасних реалій (а іноді просто здоровому глузду). Для цього в переважній більшості не потрібно додаткових коштів, але це могло б стати значним доробком нового Мінкульту. Адже популярність нового міністра та професіоналізм його заступників дають змогу залучити до цієї роботи кращих фахівців з історії, музейної справи та представників громадськості.
Отже, пане Міністр, результатом Вашої роботи може стати повернення або неповернення музеїв обличчям до України. Це буде реальний внесок в розвиток культури, на відміну від перетасування кадрів в залежності від симпатії чи антипатії. Вже почалася робота зі створення ініціативної групи з музейної люстрації.
Чекаємо на Вашу активну підтримку!
В. Логвінов, музеєзнавець, редактор сайту "Скансени України"
Мал.А.Колос "Голос Майдану"
|