​Ярило (Орій) — Бог весняного сонця, пристрасті й полум'яного кохання. «…Наш Ярило ходить пішки в білій кереї з вінком маків і хмелю на голові. В правій руці він носить серп, а в лівій – сніп жита, пшениці та всякої пашниці…»

 Олекса Воропай

29 квітня в Національному музеї народної архітектури та побуту України (Пирогів) вперше в новітній історії України відбудеться відтворення давнього обряду Першої борозни – Свято Ярила.

Учасники дійства приходять на поле, де починається обряд Першої борозни. Парубки розділяються на два гурти – «Зима» і «Весна», і змагаються в перетягуванні канату. Після перемоги Весни над Зимою (життя над смертю), під спів веснянок Ярило (Орій) прокладає першу борозну «оре своїм ралом» – тут рало є алегоричним символом фалоса – (орати-зачинати). Відповідно, перший, хто це зробить має бути кращим – найсильнішим, наймудрішим, найсміливішим. В сучасній термінології – «ефект першого самця» - навіть, коли зачаття як таке не відбулося, всі діти цієї жінки будуть мати властивості першого її чоловіка. Тому важно, щоби він був найкращим.

Отже, Ярило відкриває Землю символічним Ключем. В цей час молоді парубки, перетягуючи пояс Ярила, змагаються за право наступного року прокладати священну борозну.

Дівчата співають веснянки, гаївки, чим і заохочують парубків, а вони проводять між собою змагання на прудкість, чіткість, влучність і силу… Після чого Ярило із Священного золотого рога пригощає учасників напоєм «Сурою» (Квасом).

У програмі Свята:

Турнір та показові виступи борців Всеукраїнської федерації поясних видів боротьби;

Показові виступи Міжнародної Федерації бойового Гопака;

Турнір та показові вправи зі стрільби з лука (спробувати може кожен!);

Козацький Куліш та напої з цілющих трав для всіх гостей і учасників;

Обрядові Колачі та Пироги від ПП «Богатир»;

А також ярмаркування, загальне гуляння, танці-співи-залицяння: святкування перемоги Весни (життя).

Початок Свята об 12:00 на експозиції «Наддніпрянщина» (прямо від центрального входу в музей). Добратися до музею можна маршрутними автобусами №№ 172, 156, тр-с №11 (від М «Либідська») або на таксі.

Організатори»: Національний музей народної архітектури та побуту України,

ПА «Студія Мистецьких Ініціатив», Музей козацьких Страв (strava.do.am)

Довідки  +38044-526-56-44 

В цей день

Календарна точка відповідала вступу Сонця в сузір'я Тільця. Міфологічно активну (чоловічу) енергію Космосу уособлює образ священного Бика (Тільця, Тура).

– У наших предків це був золоторогій тур. На тій порі він уважався священною твариною. Слово «тур» («тура») деякими східними мовами (давн. інд., перс., курдськ.) означає: дужий, швидкий, активний, ярий. Водночас слово ярий в український мові виступає із означенням: весняний, молодий, буйний, пристрасний, палаючий, загалом - активний. Тому період вступу Сонця в сузір'я Тільця предки урочисто відзначали як свято народження Ярила - божества, що втілює плодючу стихію весняного сонця. Отже, сонце-Ярило - це сонце-Тілець (Бик, Тур);

– особливої священности надавалось рогам тура. Туровий ріг-ритон (посудина для пиття) у наших предків був обов'язковою приналежністю урочистих обрядів та бенкетів. З археологічних розкопок відомі турові роги, оздоблені карбованим сріблом та позолотою.

– Ріг - один із головних атрибутів язичницьких богів. Він сповнювався вином радості або полум'ям печалі. В дні свята бика убирали стрічками й квітами, водили по селу. Кожний стрічний за звичаєм має пригостити священну тварину - дати пожертву. Добрим знаком вважається, якщо бик-тур штовхне (буцне) даючого пожертву. Це, за повір'я, надає людині здоров'я та плодючої сили. У традиціях українського села ще й сьогодні зберігається звичай обрядового вигону худоби на пасовисько в цей день. За традицією господар має взяти гілку свяченої верби (першодерево світу) і нею супроводжувати тварину аж до вигону;

– за повір'ям вся природа наповняється плодючою силою. Тому за звичаєм качаються по зелених сходах жита, беручи приклад з корів і коней, аби окропитися цілющою росою й набратися життєдайних сил. А на майданчиках та околицях чоловіки міряються на силу, атлетизм, спритність та влучність у стрільбі з лука. Цього дня також поминають померлих родичів і особливо вояків;

– люди виходили на поле, молилися за врожай, кропили поле свяченою водою, закопували на нивах освячені крашанки, примовляючи: «Роди, Боже, жито-пшеницю та всяку пашницю», діти забавлялися, качаючись на озимих посівах, це давало силу і здоров'я, дівчата водили хороводи, співаючи веснянки, хлопці кидали грудки в небо, «щоб хліби росли високі», обливались водою, вірячи, що це сприятиме врожайності полів;

– вперше виганяли худобу на цілющу росу, знаючи, що це віджене від тварин усі хвороби. Взагалі, така роса вважалася священною, її збирали для лікування і охороняли від відьом, використовуючи різні прийоми захисту: чіпляли на воротях, парканах, стайнях гілки свяченої верби, обсипали обійстя і корів маком, малювали дьогтем хрести на воротях, дверях тощо;

– обрядові страви дня: пшеничні калачі високої форми та пироги із сиром. Калачі символізують плодючість та активність, а пироги - чоловічу потугу й силу.​