Борітеся — поборете! Як
відомо, немає нічого більш постійного, ніж тимчасове. Мабуть, тому, що
психологічно дуже важко чекати на зміни. Особливо, коли зміни мають
відбутися на краще, здається, що очікування триває вічно. Вже два роки
країна очікує на обіцяне «покращення життя вже сьогодні», а воно,
нажаль, все гірше й гірше. Незабаром мине вже півроку, як я написала
про факт нашої мовчазної згоди на знущання над всіма нами. Пам`ятаєте:
«Нам кажуть: беріть всі в руки лопати, як на початку 90-х, щоб
прогодувати себе і свою родину, а ми мовчимо, харчуйтеся однією
капустою, як кролики, бо вона зараз дешева через великий врожай,
студентам - ходіть мегаполісом пішки (можновладці ж при цьому будуть
продовжувати їздити на найдорожчих лімузинах і перекривати для свого
комфортного й безперешкодного проїзду вулиці), а ми - мовчимо, до тюрем
саджають лідерів опозиції (якою б вона на була і як би ми до неї не
ставилися), а ми – мовчимо.»? А все тому, що ми не хочемо забруднити
свої білі ручки, не бажаємо опускатися і принижуватися до рівня тих,
хто, навпаки, залюбки нас принижує, та ще й, посміюючись, бо впевнені в
своїй безкарності. І саме тому, нас, інтелігенцію (термін можна змінити,
суть - ні) всі завжди в цій країні мали, мають і, якщо ми й надалі не
змінимо своє ставлення до того, що відбувається, будуть мати! Як
доводить практика останній подій, якщо не мовчати, навіть в нашій країні
можна добитися більш-менш справедливості (на зважаючи на те, що ця
капризна дама - справедливість, ну, дуже відносна). Вже майже
відстояли Андріївський узвіз (подивимося, що буде далі – в жодному разі
не кажемо «гоп», поки не перескочимо остаточно). Судовим рішенням
відновлено на посаді директора Національного заповідника «Софія
Київська» Неллі Куковальську. Міністр культури пообіцяв виконати
будь-яке рішення суду. Подивимося… Останнім часом українські чиновники
вищого рангу так часто й відчайдушно брешуть, що…подивимося… І хай пан
Толочко що завгодно каже про сумнівну компетентність Куковальської на
цій посаді, адже справа зовсім не в її фаховості, а насамперед, у
відновленні справедливості. Тоді багато із ЗМІ написали про
«беспредел», коли протягом кількох днів звільнили директорів майже всіх
закладів культури. Проте спочатку написали, а потім заспокоїлися. А
«беспредел» при цьому й далі триває: в нових сяючих мармурових
сходинках, що ведуть до кабінетів директорів-нуворішів (попри нестачу
коштів на реставрацію святинь), в уже підписаних ними актах на списання
культурних цінностей, в їх невмінні та, головне, в небажанні зберегти
для нащадків культурну спадщину, нарешті, у підступному звільненні
співробітників, які відмовляються носити за директорами їх мобільні
телефони та сумки, заглядати їм в очі та говорити тільки те, що від них
чекають почути, а воліють плідно та ефективно працювати на своєму місці,
навіть інколи заплющуючи очі на «беспредел» - заради суспільного блага.
В Національному історико-культурному заповіднику Лавра останнім
часом відбулося вже кілька хвиль подібних звільнень. Події розвиваються
приблизно таким чином: спочатку для людини влаштовуються такі умови
праці, що він сам вже готовий піти кудись подалі від нового керівництва,
але він тримається з останніх сил, сумлінно працює, зокрема в свій
неробочий час і по вихідним дням, через що залюбки приймає для
відпочинку запропонований адміністрацією одноденний «відгул». Наступного
дня після «відгулу» співробітник повертається на своє робоче місце, а
там на його чекає сюрприз: вже підписаний генеральним директором
Лісничою Вікторією Миколаївною наказ про звільнення через прогул. Якщо
не хочеш піти через прогул, то пиши заяву про звільнення за власним
бажанням або за згодою сторін. І нажаль, більшість пишуть. Бо любов й
страхи правлять світом. І страхи навіть більше, ніж любов. Звичайно,
наказ про звільнення через прогул одразу знищують, ніби його й не було
зовсім – всі кінці в воду. І спробуй щось потім докажи! На мові
«беспредельщиков» це називається одним словом: «подстава». Що ж, в
навичках робити «подставу» цим людям не має рівних. Шановна київська
інтелігенція й не київська також! Я звертаюсь до всіх тих, кого
підступно звільнили директори - нуворіши, я звертаюсь до всіх тих, хто
продовжує працювати, заплющуючи очі на «бєспрєдєл»: не мовчіть, не
підписуйте з переляку заяви за власним бажанням або за згодою сторін –
хай звільняють через прогул. Ідіть з цими підступними наказами до суду,
ведіть з собою свідків. Залиште, нарешті, свої «інтелігентські» мотиви
щодо небажання забруднитися й принизитися! Саме безкарність породжує
«беспрєдєл». І навпаки: відстоювання своєї гідності на барикадах не
може, а пріорі, вас принизити. Наведу свіжий приклад, як, незважаючи
на всі перепони, нещодавно відстояли свою гідність викладачі Київського
державного хореографічного училища. На щастя, до викладачів приєдналися
батьки учнів, а гуртом і батька легше бити. Вони просто штурмом взяли
кабінет переляканого міністра культури й майже силою вирвали у нього
наказ про звільнення виконуючої обов`язки директора училища, після чого
на законних підставах з документом в руках виставили її з кабінету. Вже
відбувся конкурс на заміщення посади директора, і хоча виграла його
кандидатура від міністерства культури, проте пан Дорошенко – все-таки
фахівець і досвідчений керівник. І головне, що він отримав цю посаду на
конкурсній основі! А тепер спробуйте знайдіть щось про це у всесвітній
мережі - доведеться витратити дуже багато часу. Насправді про такі події
ЗМІ мають трубити в усі труби, адже це нерозповсюджений приклад того,
що громадянське суспільство в Україні все таки мало-помалу розвивається и
що попри страхи й залякування навіть сьогодні можна відстоювати свої
законні права. Відстоювання прав і гідності – це єдиний шанс не
«скурвитися» за часів «бєспрєдєла». «Временщики» підуть, обов`язково
підуть, але тільки від нас з вами залежить, чи встигнуть вони залишити
після себе руїни.
Тетяна Гончар
Від журналу "Музеї України": Іноді
у нас виникає враження, що проти нинішнього недолугого Міністра
культури і приведених ним тупуватих опричників, розпочато справжню
партизанську війну. Не всі ризикують виступати відкрито - за цієї влади
роботи позбавитися елементарно. Але, спротив, хай і замаскований,
відчувається. Тим більше ми цінуємо людей, які НЕ БОЯТЬСЯ відкрито
виступити проти збочених шісток олігархів. Разом - ми сила! Україна переможе!
