Інформація про те, що книжку письменниці Марії Матіос «Вирвані сторінки з автобіографії» вилучили з продажів, певно-таки, неправдива. Бо днями вона презентувала уже другий її наклад. Тож читачів чи не найбільш обговорюваної нині книги-дайджесту значно побільшає.
Ця книжка непроста. Як і все, написане Марією Матіос. Перегорнувши останню сторінку «Вирваних сторінок…», дійшла висновку, що треба мати велику сміливість, аби писати отак, а ще треба належати до числа тих, хто чимало перетерпів, свідком багато чого став і кого такою мірою болить, що мовчати несила.
А пережитки були чималими.
З початку книги видно, що пані Марія добре знає не лише двохсотлітню історію свого роду Матіосів, а й всієї «солодкої Буковини», рідного села Розтоки, що колись повивалося цілою купою хуторів. Надто болить її душа за попередників, що їх називає поіменно, цитуючи болісні днини, що стосуються колективізації, розкуркулення і заслання до Сибіру. Чи не найбільше розчулив розділ під назвою «Даю вам поле… коня… і добру совість», бо більше не мав чим поділитися з новою «системою» добрий господар. І таких історій десятки! Вибір-бо мали абиякий: «до Сибіру» або «до колгоспу».
«Бідні ми люди… Як ми щиро просилися бути в перших лавах обдурених, – пише Марія Матіос. – Отут, за архівним столом у мене запікається кров у жилах», – завважує, що тривалий час працювала в архівах, хоч і нелегко малася…
Вона назвала поіменно своїх наставників-учителів, згадує перші заробітки за публікації у районці, і дякує батькам за культурну освіченість, що, позичаючи гроші, возили дітей до обласного театру, ба навіть до Москви!
«Я нікому ніколи так і не розказала про свої відчуття, побачивши у домовині жовту людину-мумію. Бо це було моє перше внутрішнє дисидентство», – каже про Мавзолей Леніна…
Будучи студенткою, Марія Матіос так само переживала утиски, заборони, неприємні розмови з викладачами. Згадує, як читала, відтак ховала недозволені книжки, власні вірші, що не раз могли стати фатальними для молодої "радянської" поетеси... Однак її активність у житті студентства, відчутний внутрішній стержень, міцна громадянська позиція та гострий розум раз по раз рятували від недобрих наслідків. Як от сталося після похоронів геніального, але «неугодного» композитора Володимира Івасюка, з яким Марія Матіос особисто була знайома й на чиї поминки поїхала. А от Софія Ротару, що стала знаменита саме завдяки пісням Івасюка, вчинила по-іншому. Побоялася?..
Навіть вісім літ у робітничій газеті не відбили у письменниці бажання віршувати. Її творінням аполодував простолюд, але не можновладці. Як, напевно, і нині. Гірку правду мало хто хоче чути...
У цій книзі Марія Матіос описує зустрічі і з відомими нині чиновниками. Що значить бодай розділ під назвою «Чотири президенти України», чи «Дмитро Табачник», у якого з письменницею «взаємна любов, яка буває раз в ніколи». І саме при зустрічі з нинішнім міністром освіти письменниця «уперше пошкодувала, що народилася не чоловіком, бо уперше в житті хотіла поговорити з іншим чоловіком по-чоловічому».
Не оминула Марія Матіос і ще однієї вагомої сторінки літературного життя: висловилася щодо «сучасних знавців хвороб, лямурів, амурів та іншої дурні, яка стосувалася імен трьох великих українців» Тараса Шевченка, Лесі Українки та Ольги Кобилянської. Мовляв, як хочеться (тим «знавцям») хоча б укусити генія, опустити його до себе, якщо для більшого не вистачає снаги. І в цьому ми якось дуже вигідно біжимо попереду всіх. Їй-бо однаково, яким було особисте життя цих геніальних людей, адже «ніхто, навіть видатні політики, ніколи не випереджали поетів і мислителів», а деякі їх визначення «сьогодні звучать дошкульніше, аніж сто років тому».
…Напередодні Новорічних свят я провела інтерв’ю з пані Марією Матіос, яке назвала «Я мала б народитися чоловіком». Тоді я ще не прочитала «Вирваних сторінок з автобіографії» й абияк розуміла, чому письменниця так сказала. Тепер – дійшло. І мушу зазначити, що навіть будучи жінкою, їй вдається сказати так, що багатьом чоловікам треба хіба повчитися…
Джерело: http://ХайВей http://h.ua/story/314787/ |
