Музей в Пирогово – чи доживемо до весни? Інтерв’ю із заступником директора Іваном Габором
Музей в Пирогово – чи доживемо до весни? Інтерв’ю із заступником директора Іваном Габором Національний
музей народної архітектури і побуту України продовжує колотити.
Найбільший скансен у Європі дуже постраждав під час минулої суворої
зими. На жаль, дивні дії нинішнього директора-пенсіонера з Ужгорода,
який не має ні необхідного досвіду, ні знань призвели до того, що музей
не провів необхідних ремонтних робіт і входить у холоди абсолютно не
підготовленим! Почався гострий внутрішній конфлікт директора із
заступниками, які намагаються виправити становище, врятувати музей. Про
все це багато писала преса. Реакція ужгородського пенсіонера була
сталінською - звільнити непокірних! Першим постраждав заступник
директора, відомий громадський діяч Іван Габор. Днями, суд відновив його
на посаді. Музей розвалюється, конфлікт продовжується... Отож, слово
Івану Габору.
- Пане Іване, Ваше ім’я згадується майже у всіх матеріалах. Одні
вважають, що Ви заважаєте директору керувати, інші пов’язують з Вами
перспективу виходу з кризи найбільшого у Европі скансена.
- Я прожив на території музею більше року, знаю тут кожну
архітектурну пам’ятку, кожну пошкоджену ділянку тинів, перелазів,
хвірток, дахів (шкода, що кількість аварійних експонатів не стає
меншою). Ще більше непокоїть та обставина, що керівництво установи
виявилося нездатним підтримувати музей у функціональному стані, не
контролює ситуацію, а переймається зведенням стосунків та інтригами.
- Але ж кажуть що саме Ви привели із Закарпаття нинішнього директора Федаку.
- У 2008 році академік Ганна Скрипник попросила мене
охарактеризувати кандидата наук Федаку як одного з можливих кандидатів
на посаду директора Музею народної архітектури та побуту України. На той
час Федака був пенсіонером, судився із керівництвом Закарпатського
краєзнавчого музею про відновлення на роботі. Я разом з декількома
іншими громадсько-політичними діячами області звертався до Президента
України щодо поновлення його на роботі, знаючи Федаку як активіста НРУ
початку 90-х років. Всі суди Федака програв і залишався без роботи та
будь-яких перспектив на працевлаштування. Я підтримав його кандидатуру і
навіть погодився на його неодноразові прохання попрацювати деякий час
його заступником, щоб допомогти йому, як людині, що не мала досвіду
керівної роботи. Проте приїхати до Києва одночасно з ним я не міг, бо в
університеті, де я викладав саме почалася сесія. Він телефонував майже
щоденно, благав щонайшвидше приїздити, бо йому надзвичайно важко:
музейна печатка та право підпису у банку знаходилася у колишньої в.о.
директора Василенко, гол. бухгалтер Кравець та її чоловік - заступник
директора ігнорували новопризначеного директора. Продовжувалося
розкрадання коштів (За приблизними підрахунками тільки за перший місяць
були перераховані біля 350 000 грн. згідно актів приймання робіт, -
насправді ж ніхто виконання цих робіт не перевіряв). Я побачив у музеї
розвалене господарство, архітектурні пам’ятки руйнувалися, декілька були
просто спалені! В той же час буйно квітла торгівля, регулярно проходили
нічні гулянки! Музеєм фактично керувало подружжя Кравців та власник
охоронної фірми Шпак, яких наша установа цікавила тільки як місце для
заробляння грошей. Психологічний клімат у колективі був жахливий,
завідуючих наукових відділів могли запросто брутально образити.
- В одній із останніх публікацій Федака та ветеран музею Верговський
звинуватили Вас у тому, що Ви незаконно проживали на території музею.
- Рішення про проживання на території музею виходило від керівництва
НАНУ. Потрібний був цілодобовий контроль за територією, особливо після
закриття. Директор також мав тут проживати, але умови його не
влаштували, тож він винаймав квартиру. Ми з колегами І. Паньківим та О.
Босим жили біля двох місяців на розкладачках на горищі без душу та
гарячої води, без елементарних зручностей. Вночі доводилося постійно
контролювати територію, бо бажаючих тут «погуляти» було ще немало.
Перед нами були поставлені непрості завдання:
1. За будь-яку ціну припинити безлад на території музею.
2. Навести лад у господарсько-фінансовій діяльності.
3. Відтворити науковий потенціал установи, відкрити вчену раду
музею, щоб НМНАПУ отримав статус науково-дослідної установи (для цього
було необхідно мати певну кількість докторів та кандидатів наук, які
були мобілізовані з різних областей України).
4. Налагодити ремонтно-реставраційні роботи.
5. Убезпечити музей від пожеж, адже архітектурні експонати,
переважно покриті соломою, очеретом, дранкою чи гонтом, є дуже
пожежо-небезпечними.
За два-три місяці роботи нам вдалося немало. Був встановлений
жорсткий контроль за «касою» музею, що дозволило у кризовий рік заробити
біля 3,5 млн. грн. (!) За ці кошти були встановлена система опалення
більшої частини адміністративних приміщень, тож ми відмовилися від
котельні, вугілля, кочегарів. Були також замінені насоси на свердловинах
глибиною 130 м., відновлено більше 1000 м2 дороги (бруківки), мережа
електропостачання виробничих майстерень, відремонтований автобус.
Оскільки іншого варіанту виконати вказівку керівництва НАНУ неодмінно
жити у музеї, не було, - на горищі приміщення для охорони фактично
збудувано міні-готель для проживання 3-х заступників директора та
завідувача науковим відділом (власним коштом! - Авт.).
Ризикуючи здоров’ям, а часом і життям, нам вдалося взяти ситуацію
під контроль, саме тому, що ми цілодобово перебували на території музею.
Були анульовані також сотні цілодобових (липових) перепусток на
автомобілі - музей перестав бути прохідним двором. Звичайно, тим, хто
отримував доходи, використовуючи можливості унікального скансена, не
могла подобатися діяльність нашої команди.
Але найголовніше, на мій погляд, що вдалося зробити – це налагодити
ремонтно-реставраційні роботи. Шляхом мобілізації колективу нами було
організовано косіння, обмолот ціпами, виготовлення і складування кулів
житньої соломи на своїх площах та у сусідньому радгоспі. Завдяки цьому
впродовж осені 2009 року ми відреставрували гребені 23 архітектурних
експонатів, десятки бовдурів, огорож, воріт і т.п. Загалом працівниками
науково-реставраційного відділу впродовж другої половини 2009 року
виконано ремонтно-реставраційних робіт відповідно технічної документації
більше ніж на 3 млн. грн. І це при тому, що на реставрацію у бюджеті
коштів не було зовсім!
Завдяки співпраці з фондом Рината Ахметова «Розвиток України» вперше
за багато років була проведена повна реставрація унікальної хати із с.
Липовиця та стодоли із с. Небилів. Згаданий фонд готовий фінансувати й
надалі реставраційні роботи, але музей повинен вчасно готувати
відповідну документацію та звітувати про використання коштів. Насправді ж
виходить, що благодійник пропонує гроші, а ми настільки недолугі, що не
можемо їх використати. Вже й американських аудиторів винаймали, щоб нам
допомогти зрозуміти, що світ – це не музей, який стоїть на місці, що
потрібно вчитися менеджменту, управлінню, уміти, наприклад, працювати з
відвідувачами, а не просто продавати їм квитки. Інакше навіть будучи
«дуже патріотичними» ми загубимо безцінний скарб, який належить не
директору і навіть не колективу, а всій Україні.
З нашим приходом музей мочав оживати, проведено Всеукраїнський
фестиваль бойового гопака, повернулися до нас народні майстри, в людей
зажевріла надія на перспективи розвитку. Та це не всім сподобалося.
Особи, що використовували музей задля власної наживи почали з усіх сил
гальмувати роботу, шалено опиратися змінам. Якимось чином вони знайшли
підхід до директора і він все менше оглядався на НАНУ, натомість більше
дослухався до головного бухгалтера, окремих працівників управління
справами. З грудня 2009 року фактично було зупинено будь-яке
фінансування ремонтно-реставрційних робіт. Нас виселили з облаштованого
житла на території музею. Директор наказами усунув мене, а потім і інших
заступників від контролю за доходами і видатками, діяльністю охорони,
ресторанів, кіосків, пропуском автомашин і т.д. Укладення угод оренди
проводилося без конкурсної комісії особисто бухгалтером і директором.
Контроль за діяльністю музею знову перейшов до тих людей, які впродовж
останніх років нищили його. Сам же Федака виявився не тільки слабким
керівником, але й невдячною людиною. Безробітного його у 64 роки
працевлаштували, допомогли підготувати і захистити докторську, а зараз
він же поливає брудом тих людей, які реально це для нього зробили. Його
руками фактично знищена система управління установою. Музей знову став
прохідним двором, адже після 17-ої години тут залишається тільки
охорона, ресторани працюють, машини їздять, люди бродять.
Фінансовий стан музею катастрофічний. Керівництвом обрано курс на
зменшення відвідувачів, зменшення кількості масових свят та інших
заходів по профілю діяльності установи. Фактично припинена співпраця з
благодійниками, перш за все фондом «Розвиток України». Усунувши від
справ, а потім звільнивши двох заступників, Федака не знайшов когось
нового. Обидві посади закріплені за людиною, яка у 70-х роках закінчила
середню школу і більше ніде не навчалася. Не діє створена академіками
М.Г.Жулинським та Г.А. Скрипник наукова рада. З грудня 2009 року
припинені наради із заступниками директора, яким підпорядковані інші
підрозділи скансену, спілкування з ними здійснюється тільки через накази
та службові записки. Натомість керує музеєм створена директором рада
старійшин – декілька осіб, яким за 70 років та гол. бухгалтер…
- Я пригадую кілька публікацій, де писалося про підтримку відомих громадських діячів України Ю.Костенка та І. Зайця.
- І не тільки вони. Наводити порядок у Пирогові особливо впродовж
першого місяця допомагало багато впливових людей. Я не буду називати
їхніх прізвищ. Це були і відомі в Україні спортсмени, працівники
правоохоронних органів, народні депутати, громадські та релігійні діячі.
Деякий час з нами постійно контактував, в тому числі у телефонному
режимі колишній Президент України В. Ющенко. І, звичайно ж, майже щодня
нам телефонувала, відвідувала куратор музею академік Г.Скрипник. Але з
січня 2010 року через різні обставини цей зв’язок був втрачений, чим і
скористалися згадані вже персонажі - «прибрали до рук» директора...
- Чи насправді настільки катастрофічною є ситуація в Музеї, як про неї пишуть?
- Гадаю, що так – Федака, який скаржиться на відсутність коштів може
легко «освоїти» і 100 млн., - щось сам поцупить, ще якусь частину
вкрадуть ті, хто ним маніпулює. У нього зараз у команді 5-6 пенсіонерів,
яким понад 70 років, завгар із середньою освітою, який не напише
грамотно двох речень, не те, що підготує проектну документацію (той що
тепер призначений Федакою в.о. заступника з науково-організаціної роботи
та в.о. заступника із загальних питань!!!). Чи це не є катастрофою???
Музею потрібний ефективний керівник, який зуміє організувати роботу,
мобілізувати колектив, реформувати систему управління із використанням
світового досвіду та рекомендацій справжніх, а не бутафорських вчених.
Біля фахового директора конче необхідні енергійні, відповідальні
заступники, завідувачі підрозділами, які реально відчувають обсяг робіт у
величезному господарстві (130 га території, десятки км комунікацій і
т.п.). Музей, який є однією із візитівок України, має зорганізувати свою
роботу так, щоби достатньо заробляти коштів для збереження експонатів,
організації нових експозицій, для проведення патріотичної виховної
роботи. Має бути власне видавниче бюро, науково-реставраційні майстерні,
фільмова студія… Але головне сьогодні – це зберегти експонати, яким
ціни немає, і які пропадають через недолуге керівництво.
- Ветеран музею С. Верговський у одному з інтерв’ю сказав, що люди,
які прийшли не є вченими, а є підприємцями, і що вони хочуть
перетворити музей у розважальний заклад.
- Я глибоко шаную людей, які створювали наш музей, серед них немало
справжніх подвижників музейної справи. І це не тільки ті люди, що
отримують заробітну плату як науковці. Це також реставратори, доглядачі,
працівники господарчих підрозділів (зі всіх співробітників, які
підтримали супротив недолугому директору було знято доплати… - Авт.).
Разом з тим я не можу зрозуміти багатьох членів створеної ради
старійшин. Невже вони серйозно вважають, що цей орган може замінити
усталену і апробовану систему управління, коли директор керує
заступниками, а тим підпорядковані відповідні підрозділи. Зрештою, це
прописано у статуті музею. Смішно виглядає, коли поважна старший
науковець, хвора та немічна з ковінькою пані переймається ремонтом
автобуса чи трактора, кіньми, виселенням заступників із музею…
Стосовно Верговського можу сказати багато. І про те, який
недороблений проект тупчака зданий ним у свій час у архів через що ця
унікальна архітектурна споруда вже котрий раз падає і буде падати далі. А
також про те, що він не дозволяє здійснювати ремонтно-реставраційні
роботи унікальної хати 16 ст., та інших об’єктів експозиції Полісся”, що
гниють, бо не встановлені на фундаменти, а «зариті» в землю . В той же
час він оцінює науковий рівень кандидатів наук викладачів університетів
Босого О., Паньківа І., Габора І., - перед цим нехай покаже свої
наукові праці, бо те що я бачив не виходить за рамки
тематико-експозиціних планів. До речі, пан Сергій, теж є членом ради
старійшин і теж захищає сьогодні разом з завгаром Мельниченком. та гол.
бухгалтером Кравець свого патрона Федаку. Але ж вони мають з цього
неабиякий зиск. А що має 74-річний Верговський?
- А Ви зверталися до керівництва НАНУ?
- Наскільки мені відомо, рішенням Президента НАНАУ академіка Бориса
Патона створена комісія, яка повинна дослідити стан справ у
Національному музеї народної архітектури та побуту України та вжити
відповідних заходів для кардинальної зміни ситуації на краще. На даний
момент ситуацією в музеї займаються правоохоронні органи. Сподіваюся, що
вони зможуть захистити найбільший музей Європи від людей нечистих на
руку.
Винні мають бути покарані, а справедливість торжествувати!
Олександр Кочубей, Студія мистецьких ініціатив
P. S. 13 листопада цього року рішенням Тячівського районного суду
Закарпатської області Іван Габор відновлений на посаді заступника
директора Національного музею народної архітектури та побуту України.
Федака програв і залишався без роботи та
будь-яких перспектив на працевлаштування. Я підтримав його кандидатуру і
навіть погодився на його неодноразові прохання попрацювати деякий час
його заступником, щоб допомогти йому, як людині, що не мала досвіду
керівної роботи. Проте приїхати до Києва одночасно з ним я не міг, бо в
університеті, де я викладав саме почалася сесія. Він телефонував майже
щоденно, благав щонайшвидше приїздити, бо йому надзвичайно важко:
музейна печатка та право підпису у банку знаходилася у колишньої в.о.
директора Василенко, гол. бухгалтер Кравець та її чоловік - заступник
директора ігнорували новопризначеного директора. Продовжувалося
розкрадання коштів (За приблизними підрахунками тільки за перший місяць
були перераховані біля 350 000 грн. згідно актів приймання робіт, -
насправді ж ніхто виконання цих робіт не перевіряв). Я побачив у музеї
розвалене господарство, архітектурні пам’ятки руйнувалися, декілька були
просто спалені! В той же час буйно квітла торгівля, регулярно проходили
нічні гулянки! Музеєм фактично керувало подружжя Кравців та власник
охоронної фірми Шпак, яких наша установа цікавила тільки як місце для
заробляння грошей. Психологічний клімат у колективі був жахливий,
завідуючих наукових відділів могли запросто брутально образити.
Ризикуючи здоров’ям, а часом і життям, нам вдалося взяти ситуацію
під контроль, саме тому, що ми цілодобово перебували на території музею.
Були анульовані також сотні цілодобових (липових) перепусток на
автомобілі - музей перестав бути прохідним двором. Звичайно, тим, хто
отримував доходи, використовуючи можливості унікального скансена, не
могла подобатися діяльність нашої команди.