В основі християнства ле­жить не якась особлива мораль чи висока ідея, а реальна історична подія - смерть і во­скресіння Ісуса з Назарету. Про­живши своє життя в юдейській провінції Римської імперії, в закутку тогочасного цивілізова­ного світу, підступно схоплений серед ночі політичними і релі­гійними лідерами свого народу, ганебно розп'ятий на хресті за мурами святого міста Єрусали­му, Він був поспіхом похований у чужому гробі. Його учні, які дуже любили Його і слідували за ним, залишивши все, які до самого кінця сподівалися побачити в Ньому здійснення своїх релігійно-патріотичних очікувань - відновлення Ізра­їльського Царства і його по­літичну незалежність від Рим­ської імперії, в ту ніч розбіглися перелякані до смерті. Схопили їхнього Царя! Все посипалося. Колись вони зробили відваж­ний крок, залишили всі спра­ви: доми, сім'ї, господарство, і пішли за своїм Вчителем, а зараз все обірвалось... Залишається тіль­ки розчарування - визнати, що піти за Ісусом було помилкою і, опустивши від сорому голову, повертатися до звичайних за­нять.

Християнство роз­починається із зу­стрічі з Воскреслим Христом. «Бо любов Христа охоплює нас, коли ми думаємо так: [якщо] Один помер за всіх, то й усі померли. А Він помер за всіх, щоб ті, котрі жи­вуть, більше не жили для самих себе, але для Того, хто за них помер і воскрес» (2 Кор.5.14-15). Воскресіння Ісуса дивним і незбагнен­ним чином торкається також і всіх нас, воно не залишає нас ней­тральними. Воскре­сіння Ісуса - це подія, яка сталася не тільки з самим Ісусом, вона до­корінно змінила Його учнів — апостолів. Після Воскресіння ми бачимо їх перетворе­ними, зовсім новими людьми. В такому кон­тексті стає зрозумілим, що вірити - означає з'єднатися з Ісусом у Його Смерті та Во­скресінні; померти з Ісусом для гріха, щоб жити з Ним Новим Життям. Воскресіння Ісуса Христа - це перемога над дияволом, гріхом і смертю, але це не абстрактна і легендарна перемога, а реальна та справжня перемога над на­шим гріхом і нашою смертю. І ми стаємо учасниками цієї пе­ремоги через віру і хрещення (пор. Мр.16.16). І саме в Таїнстві Хрещення "істинно реалізуєть­ся Смерть і Воскресіння Хрис­та як Його Смерть за нас, Його Воскресіння за нас, а тому наша смерть у Христі і наше в Ньому воскресіння» (о. А. Шмеман, «Водою и Духом»). Хрещення, насамперед, є участю в Смерті і Воскресінні Христа. «Тож ми поховані з Ним через хрещення в смерть, щоб так, як Христос встав із мертвих славою Отця, так щоб і ми почали ходити в оновленні життя» (Рм.6,4). У Хрещенні помирає стара грі­ховна людина, а встає нова і свята. Хрещення є основою і джерелом всього християнсько­го життя. Бути християнином - означає перебувати в благо­даті Хрещення, жити життям Воскреслого Христа, з Яким ми з'єдналися у Хрещенні. Хрещен­ня не є відірваною від життя подією нашого минулого, воно є щоденним вбранням христия­нина. «Бо ви, що в Христа хрес­тилися, в Христа зодягнулися» (Гал.3,27).

У ранній Церкві перед Хре­щенням був довгий період ви­пробування і підготовки, який називався «катехуменат», від грецького слова «катехео», що означає «усно наставляти, по­вчати». А саме Хрещення звер­шувалось не поодиноко і не в будь-який час, як у наші дні, а винятково, на Пасху і над ве­ликою кількістю катехуменів, тобто тих, що проходили під­готовку до Таїнства. Неподалік від храмів, як правило, будували великі «баптистерії», тобто хрестильні, від грецького сло­ва «баптізо», що означає «за­нурення, омиття». Хрещення відбувалося в Пасхальну ніч у присутності всієї церковної спільноти. Це була урочиста Лі­тургія. Після купелі охрещені отримували свічки і одягалися в білий одяг, що означає Нове Життя, і в супроводі всієї спільноти прямували від «бап­тистерію» до храму для Пас­хальної Євхаристії.

У літургійному житті сучас­ної Церкви сліди такої практи­ки ми знаходимо в потрійному обході навколо храму зі свічками в Пасхальну ніч перед Воскресною Утренею. У цьому обряді ми по­вторюємо шлях, який проходи­ли колись охрещені, в білому одязі, зі свічками, в супроводі усієї спільноти від «баптисте­рію» до храму. А також спів на Літургії: «Всі ви, що в Христа хрестилися, - в Христа зодягну­лися», - замість звичного гім­ну Трисвятого, - вказує нам на хрещальний характер Пасхи. А в каноні Пасхи на Утрені є пря­мий натяк на Пасхальне Хре­щення, в якому ми з'єднуємось із Христом розп'ятим і воскрес­лим: «Вчора нас поховано з то­бою, Христе; встаємо сьогодні з тобою воскреслим, бо вчора нас з тобою розп'ято. Тож і нас про­слав, Спасе, у Царстві Своїм» (З канону Утрені, 3 пісня).

Пасха Ісуса Христа є також нашою Пасхою. Справжнє свят­кування означає участь у по­дії, яку святкуєш. Святкувати Пасху означає з'єднатися з Ісусом, перейти з Ним від смерті до життя, від землі до неба, від гріха до свободи дітей Божих. Свято Пасхи є для нас спомином і актуалізацією нашого Хрещен­ня. Святкування Пасхи є новим осягненням і здобуттям того, що колись відбулося з нами в Хре­щенні. Незадовго перед своїми стражданнями ми бачимо Ісуса у Витанії. Він стоїть перед моги­лою свого друга Лазаря і плаче. Ісус не філософствує про загробне життя Лазяря, не потішає родичів покійно­го абстрактними обіцянками майбутнього блаженства. Він плаче! Бо смерть - це не ілюзія, а реальна і страшна проблема людини. Ісус бачить, як руйнує людину гріх і смерть, і плаче. Через тиждень сам Ісус лежати­ме мертвий у могилі. Він хоче спасти всю людину, а не тільки її душу. Він сходить у могилу, щоб усіх нас вивести з гробів. «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах життя дарував». Сьогодні Ісус стоїть перед кож­ним життям, яке ще перебуває в могилі, і плаче. Він стоїть перед тобою і переді мною, коли ми перебуваємо в гріху, і плаче. Сьо­годні Воскреслий Христос, як колись у Витанії, кличе кожно­го вийти з власного гробу: «Ла­зарю, вийди сюди!». «Вийди з гробу егоїзму, невір'я, впертості, гордості, нечисто­ти, божевілля, алкоголю, па­ління!»

Без Бога наш світ - це суцільна гробниця: безліч роз­битих сімей, гори абортованих дітей, море алкоголю, в якому, мов заручники, томляться мо­лоді хлопці та дівчата. Христос спустився в нашу «братську мо­гилу», щоб вивести нас на волю, до життя. Він воскрес, щоб дати кожному надію, тобі і мені. Воскресле тіло Ісуса є для нашого світу, як дріжджі для тіста. Так, як маленька капелька дріжджів підіймає все тісто, так Воскрес­лий Христос переображає увесь світ, «і всіх і все». На пере­шкоді може стати тільки наша впертість і невір'я. Воскреслий приходить до нас із миром і прощенням. Він не осуджує, а перемінює. Він може навіть най­більш розтрачене і змарноване життя обдарувати новою моло­дістю: нев'янучою, енергійною і красивою. Він спроможний заповнити незглибиме -  нутро молодої людини такою Любов'ю, після якої не потрібно більше заливати оту нестерпну порож­нечу алкоголем, несамовитим шумом дискотек та безкінечними розвагами, серед мороку сигаретного диму. Тільки після зустрічі з Любов'ю, яка засяяла із запечатаного гробу, пере­стаєш гратися в любов. Тільки Любов проганяє страх. Тільки Любов є сильнішою від смерті. Вона й нас спасе і виведе з мо­гили.

Ярослав ТЕГЗА, «Благовісник»