Музеї вчорашнього дня… День Святого Валентина набирає обертів в Україні. За якихось десяток років це свято стало суттєвим конкурентом 8 березня.
На святковий бізнес першими зреагували в цукерно-букетній галузі.
Закоханих підтримав туризм, отримуючи непогані дивіденди з романтичних
турів. І, нарешті, до свята долучилися музеї.
Цього
року деякі з київських музеїв провели вечори з музикою, лекціями,
вечірніми екскурсіями. На один із таких заходів я й потрапила -
зацікавила романтична історія кохання одної видатної київської сім‘ї.
Враховуючи
специфічність нашого видання, неодноразово доводиться відвідувати
всілякі музейні заходи. Середній вік музейних гостей – 50-60 років –
залишки минулої інтелігенції, патріоти та цінителі вічного та
прекрасного. Ці вечори, як правило, проходять на мінорній ноті, що
притаманна цьому поколінню.
Тож, 14 лютого, на вечірній лекції
в музеї, я з подивом побачила майже півсотні молодих облич, які
чекали від музею дива, як у голлівудському фільмі «Ніч в музеї».
Але, дива не вийшло...
Під
нудний голос, прослухали-проспали класичну музейну
розповідь-екскурсію з величезним нагромадженням зайвих прізвищ, дат
та подій. Не було ніяких спецефектів, слайд-шоу, світлового та
музичного супроводу. Мій мужчина, з яким я пішла на цей захід,
одинадцятирічний син, заразливо позіхав, намагаючись хоч якось вникнути
в тему. Хоча не зважаючи на вік, він має чималий досвід у відвідинах
музеїв. Для мене син - тест: якщо дитині цікаво - музей вміє
працювати…А тут – замріявся, роздивляючи неперевершений інтер‘єр
музейної бібліотеки. І лише, коли по сценарію включилася театральна
актриса, аудиторія «прокинулась», жваво реагуючи на її темпераментну та
емоційну розповідь. Зусиллями актриси, захід було врятовано.
А мені було соромно за музейників.
Маючи
чудове приміщення з цікавим історичним минулим, колосальні фонди та
розкішний інтер‘єр, п‘ятизірковий туалет ( саме по такому критерію один
музейний фонд «навішував» зірочки музеям), музей так і не спромігся
організувати цікаву сучасну екскурсію про кохання…
Просто
відкрили музей ввечері, гроші зняли, а лекцію так і не продумали.
Екскурсовод не зміг налаштуватися на молодь. Працював по накатаному: є
відпрацьована десятиріччями екскурсія - слухайте.
Дійшло до
абсурду: під час лекції, показуючи світлину у лівому куті зовсім не
враховували, що відвідувачі сидять і роздивитися експонати на відстані
десяти –п‘ятнадцяти метрів фізично не можуть.
І що чекає в майбутньому такий музей?
Ще кілька років, і старше мінорно-манерне покоління відійде, а музеї стануть пусткою.
Після
таких нудних лекцій мало хто з молоді прийде до музею, чи приведе
своїх дітей. Давно настав час переформування, динамізму, шоу,
спец-ефектів...
Екскурсійну програму теж треба передивитися й
переробити. Екскурсоводам не завадило б навчитися акторської
майстерності, ввести вікторини, пожвавити екскурсію.
Чому б не
використати в своїх лекціях більше електроніки? Більшість музеїв вже
має не тільки цифровий фотоапарат, а й відеокамери, музичний центри та
DVD.
Не вистачає креативу та ентузіазму. .. І хто ж в цьому винен?
А музейники тільки й дивуються - люди не йдуть!
І
не підуть, поки музеї самі не вийдуть до людей. З сучасною технікою
можна проводити й виїзні лекції, і шкільні уроки, слайд-шоу.
Настав час прилаштовуватися до відвідувачів, а не навпаки.
Може криза розворушить музеї, і вони почнуть відповідати хоч трошки сучасним вимогам?
Сподіватися на допомогу від Мінкульту та місцеві управління вже нічого.
