Кожен храм неповторний, чимось особливий. Спасо-Преображенський храм с. Слобода, Міжгірського р-ну, також має свою цікаву історія. Божий храм знаходиться між високими горами, де чути дзвінкі струмені гірських річок і потічків, де лунає мелодія верховинських смерекових лісів… Це, мабуть, один з небагатьох куточків незайманої природи. Тут зелень смерек переливається в синій колір і зливається з небом. Навколишня краса захоплює, солодкувате хвойне повітря п’янить, а тиша змушує задуматись. На думку спадає одне: "Дивні діла Твої, Господи, все премудрістю сотворив”(Пс. 103, 24).
 
Офіційно село наше називається Свобода. Але всі місцеві жителі називають його Слобода, бо в місцевому лексиконі немає слова свобода, а слобода. Воно виникло в 1715 р. Тут поселились втікачі від гніту польських панів-кріпосників, бо вважали життя в далекому лісі буде свободою. Люди виживали за рахунок підсобного господарства, а з часу, коли розпочалися розробки лісу і до середини 60 – х років всі чоловіки взимку були лісорубами, а влітку – бокорашами. На території села ще й тепер є залишки ставу, в якому збиралася вода для лісосплаву.
Село розташоване у Східних Карпатах, найвища точка, де ще є житлові будинки – 1104 метри над рівнем моря, у верхів’ях річки Теребля, за 5 км. від озера Синевир. Зараз тут проживає 200 чоловік. Останні десять років в селі народжується всього одне або двоє дітей на рік, стільки ж людей помирає. Створюються одна – дві нові сім’ї в рік.
Жителі Слободи – люди глибоко віруючі. Між ними панує дух моральності і справедливості. Це передається з покоління в покоління. Наприклад, коли в 1939 році село окупували мадяри, які чинили репресії і примушували населення відзначати свято Пасхи за традицією римо – католицької церкви, то більшість населення Слободи нелегально перейшли кордон, який проходив околицями села, в Росію. Віками вони молилися в Свято-Покровському храмі с. Синевирська Поляна, що за 10 км. від Слободи, а з другої половини 90 –х років десять сімей відвідують греко-католицький храм в с. Син. Поляна.
У 1997 році слободяни утворили парафію і вирішили звести православний храм на честь Преображення Господнього. Ця ідея була підтримана Син. Полянською сільською радою, до якої входить с. Слобода, та керівництвом Національного Природнього парку "Синевир”. З благословення єпископа Хустського і Виноградівського Мефодія 1997 року було розпочато будівництво.
Перед початком будівництва храму у вірників були сумніви, чи зуміє така маленька громада знайти кошти для будівництва храму. Але Бог піклується про тих, хто тягнеться до Нього. Слободяни дружно взялись за будівництво в скрутні 90-і роки, допомагали, хто чим міг: хто грошима, а хто, як кажуть, руками. Будівництво очолив голова парафіяльної ради В. І. Рошко, небайдужими до починань слободян були й інші прихожани православних храмів Тереблянської долини, а особливо прихожани с. Синевирська Поляна. Проте найбільшу допомогу у будівництві храму надав НПП "Синевир” на чолі з директором М. Цюбиком.
1998 року в невеличкій Слободі на освячення фундаменту єп. Мефодієм зібрались прихожани майже всіх храмів Синевирського благочинія. А 2001 року єпископ Хустський і Виноградівський Іоанн освятив престол в новозбудованому храмі.
Першим духовним пастирем для жителів високогірної Слободи був прот. Петро Пишка. Він заклав міцні підвалини православної віри у серцях людей. Відтак, парафію очолювали священики: прот. Іоанн Пішта, прот. Василій Беля, прот. Михаіл Зятюк, а з 2004 року тут своє служіння розпочав автор цих рядків.
Ось уже понад 10 років у цьому маленькому селі серед дрімучих лісів звершується літургія, прославляється ім’я Боже і летить молитва в небо, "Слава в вишніх Богу і на землі мир”(Лк. 2, 14). У храмі співає парафіяльний хор, є бібліотека, в якій налічується близько ста примірників та відеотека.
На Різдвяні свята молодь парафії колядує, несе радісну звістку про народження Христа в кожну домівку. Вітають колядники зі святом туристів, яких в цей час в нашому краї є багато. На території мотелю "Арніка” побудовано капличку, в якій щотижнево звершуються богослужіння.
Радіє душа, коли у храмі Преображення Господнього в Слободі бачимо присутніми на літургії діток, які щиро і натхненно, разом із батьками, підносять свої молитви до Господа. Мимоволі спадають на думку слова зі святого Євангелія від Матфея: ”Пустіть дітей! Не бороніть їм приходити до Мене, бо таких є Царство Небесне” (Мф. 19, 14)
Дбати про духовне зростання молоді, не дати їй заплутатись у диявольських підступах, не загубитись на роздоріжжі життєвого шляху – важливе завдання, яке ставить перед собою парафія. Рости дітьми Божими і завжди йти дорогою до спасіння душі – цьому вчить дітей Слободи їх духовний наставник. Священик регулярно спілкується з молоддю, дає добрі поради. Він також є частим гостем місцевої початкової школи, у якій цього року навчається лише 6 учнів. Проте увага до кожного й усіх повинна бути присутня, бо ж як сказав Спаситель: "Де двоє або троє зібрані в ім’я Моє - там Я посеред них” (Мф. 18, 20).
Нашій, поки що маленькій, парафії живеться нелегко. Хотілося б довести до завершення роботи по благоустрою храму та будинку для священика. З тих людей, які відвідують храм, лише 18 чоловік мають постійну роботу. Решта виживають за рахунок ведення особистого підсобного господарства, сезонних заробітків та від збору дикоростучих ягід та грибів. Тому і пожертвування на храм невеликі. Інколи храм відвідують туристи, які також вносять невеликі пожертвування. Вірники самі беруть участь в утриманні храму, його благоустрої. Це ще більше об’єднує їх. Так і живе це маленьке село і ця невеличка парафія з вірою і надією на Бога.
На вершині святої гори Афон стоїть храм в честь Преображення Господнього, а в найвисокогірному селі в Україні, не випадково храм названо також в честь Преображення. "Дивні діла Твої, Господи, все премудрістю сотворив” (Пс. 103, 24).
прот. Ігор Бембило, настоятель Свято-Преображенського храму с. Свобода, Закарпаття.
| 
