Подорож відбулася 6 жовтня. Ранкове небо похмуро дивилося на групу мандрівників, котрі, подолавши шлях вздовж мілководної річки Потік, піднімалися схилом гори через буковий ліс. Які ж тут могутні дерева… Високі, товстелезні, а крони вже пожовтіли, місцями стали рудими, тож здаля видаються золотими. Осінь зробила свою революцію у природі. Та це ще лише початок, бо незабаром вона оголить дерева. Такі закономірності природи. Поки ж золотоголові буки ще шумлять своїм листям, у нас є нагода любуватися їх красою.

         Подолавши ліс, виходимо на полонину, що є підніжжям гори Барвінок. Вона вкрита вже пожовклим білоусом, а трошки вище рослинний світ більш різноманітний. Тут ростуть брусниці,чорниці, звіробій, сколзонела рожева…

         Хребет Барвінка виявився доволі гострим. Тут і вітер дме сильніший та холодніший, але  під час привалу від нього можна сховатися. Здавалось би, де, адже навіть дерев тут немає? Але ж вітер дме лише з однієї із сторін хребта. Під час нашого сходження повітряні маси неслися із заходу, а отже, східний бік був тихий, тож там ми й зробили короткий відпочинок і  помилувались красою з висоти.

         Підкоривши Барвінок, експедиція рушила далі, до гори Негровець, бо саме вона була нашою метою.

         Піднімаючись до самої вершини, ми увійшли, наче в хмари, і там хтось був… Рухлива постать привернула увагу. З наближенням до неї все прояснилося. Це був самотній мандрівник зі Львова, який не врахував ймовірність  суворого вітру осінніх гір, і відправився подорожувати без шапки. Тож довелося йому зняти з себе майку і замотати на голову, залишивши на плечах лише светр. Однак, подорож була варта того.

         На самій вершині встановлено табличку з написом: «Г.Негровнць,1709 м. н. р. м ». За іншими даними висота цієї гори становить 1707 метрів.  В усякому разі, ми здолали вершину, яка цілковито була оповита густим туманом, тож з цієї точки роздивитися навколишні красоти нам не вдалося. Мандрівників це не засмутило, адже будь-яке явище природи цікаве по своєму. Завдяки імлі та  волі фантазії ми уявили себе на небесному острові, який утримують хмари.

         Спустившись нижче на сто метрів, можна було милуватися краєвидом гір на східній частині, а от захід все ще був у полоні туману.

         На Негрівці є кілька маленьких озер, які, наче оазис серед пустелі, постають перед мандрівниками. Через посуху одна така водойма залишила по собі лише потрісканий мул, а от інше озеро, що розкинулось у долині, в східному підніжжі гори, не висихає ніколи. Вода у ньому майже завжди знаходиться на однаковому рівні. Ймовірно, окрім атмосферних опадів, воно живиться й підземним джерелом.