ПОДВИЖНИК УКРАЇНСЬКОЇ ОСВІТИ
 До 240-річчя від дня народження Івана Семеновича Орлая
(1771 – 27.02. / 11.03. 1829)

Іван Семенович Орлай – вчений-енциклопедист, медик, педагог, історик, літератор. Дійсний статський радник (1826 р.). Народився у селі Давидкові колишньої Австро-Угорщини (тепер Мукачівський район Закарпатської області) у сім’ї угорських дворян. Одержав ґрунтовну освіту, спочатку навчався у Мукачівському та Ужгородському училищах, згодом – у Велико-Карлівській гімназії вищих наук та Варадинській академії. Вищу освіту здобув у Львівському університеті, на філософському та богословському факультетах. Навчався також у Йозефінській семінарії (1789 р.), став членом римсько-католицького ордену піарів, заснованого 1597 р. Володів українською, російською, угорською, німецькою, латинською та грецькою мовами.        

Після одержання звання професора (1790 р.) Орлай розпочав педагогічну діяльність у Велико-Карлівській гімназії, викладав давні мови, географію, історію та арифметику у нижчих класах. Та не довго він утримався на посаді викладача. Ректор-єзуїт відмовився продовжити контракт з молодим вченим, адже той був «русином» (закарпатським українцем) за походженням.  1791 р. Орлай змушений був переїхати до Росії, до Петербургу. Тут він вступив до Медико-хірургічного училища, після закінчення якого, удосконалював знання з медицини у Відні. Трудову діяльність у Росії розпочав на посаді лікаря, згодом – вченого секретаря Медичної Колегії, редактора «Журнала врачебной науки» (1811-1814 рр.) та гоф-медика царя Олександра І. Як лікар брав участь у війні 1812 р., за що був відзначений орденом та бронзовою медаллю. Здобув ступінь доктора медицини й хірургії Дерптського університету (1806). Понад два десятиліття віддав І.Орлай медичній справі, вів наукові дослідження, зокрема з проблем лікування віспи, раку, ревматизму, викладав у медичних навчальних закладах. Крім медицини до його зацікавлень відносилися історико-філософські науки. У 1806 р. одержав ступінь магістра словесних наук та доктора філософії Кенігсберзького університету.

Автографи І.С.Орлая на книгах з Музею рідкісної книги НДУ імені М.Гоголя

Трудова та наукова діяльність І.С.Орлая була визнана у Росії та світі. Він був обраний дійсним членом «Общества истории и древностей Российских», почесним членом численних наукових товариств, зокрема Імператорської академії наук, Віленського Медичного товариства, Йенського фізичного товариства, Альтенбурзького Ботанічного товариства тощо.

1821 року І.Орлай знову повертається до педагогічної діяльності. Після трагічної смерті свого земляка та друга, також вихідця із Закарпаття, Василя Кукольника, він протягом 1821-1826 рр. здійснював подвижницьку просвітницьку діяльність у Гімназії вищих наук князя Безбородька у Ніжині, а у 1828-1829 рр. був призначений директором Одеського Рішельєвського ліцею.

Ніжинська Гімназія вищих наук створювалася як упривілейований навчальний заклад, право вступу до якого мали діти малозабезпечених дворян – вихідців з родин української козацької старшини. Заснована 1805 року на кошти українських меценатів, російських державних діячів братів Олександра Андрійовича та Іллі Андрійовича Безбородьків, Гімназія давала університетську енциклопедичну освіту. Курс навчання був розрахований на 9 років. Шість років учні навчалися за гімназійною програмою, а останні три роки опановували університетський курс.

Організаторські здібності та педагогічний талант І.Орлая найяскравіше розкрилися саме у Ніжинській Гімназії. Натхненний глибокими патріотичними почуттями, він свої знання і талант присвятив розвитку та удосконаленню Гімназії, перетворенню її в один з найкращих вищих навчальних закладів. Гімназія, вказував він, «в скором времени поставлена будет на той степени совершенства, на которой я видеть ее усиленно желал бы». Орлай прагнув, щоб гімназисти одержували якісну класичну освіту, ставив за мету наблизити навчальний заклад «к единообразию с знатнейшими российскими училищами и дать ему по наукам… прочное основание».    

На той час не існувало Статуту, тому Орлай, насамперед, обґрунтував порядок керівництва Гімназією та відразу ж розпочав реорганізацію навчально-виховного процесу на гуманістичних принципах філософсько-гуманітарної та правової освіти. Він мав можливість у новому навчальному закладі запровадити свої демократичні погляди на освіту, які грунтувалися на австрійській системі навчання і виховання та формувалися під впливом видатного швейцарського педагога Йоганна Песталоцці.

Маючи багаторічний досвід науково-педагогічної роботи у Медико-хірургічній академії, Орлай керував Гімназією з властивим йому демократизмом. Його рішення як керівника відзначалися глибокою продуманістю та ретельністю. Особливо виважено підходив він до добору педагогів, слідкував щоб вони мали право викладати «в університетах, академіях, ліцеях». Залучив до викладацької роботи у Гімназії прогресивних та талановитих педагогів: М.І.Білоусова (право), К.В.Шапалинського (математика і природничі науки), С.М.Адрущенка (латинська мова), Ф.Й.Зінгера (німецька словесність), І.Я.Ландражина (французька словесність) та ін.

Орлай прагнув створити атмосферу взаєморозуміння, взаємоповаги, творчої ініціативи у педагогічному колективі. Перш за все він запровадив щотижневі Конференції викладачів (педагогічні наради), на яких колегіально приймалися рішення, велися протоколи засідань. Він запровадив неформальні відносини між викладачами та директором, між гімназистами та професорами на принципах гуманізму, толерантності, віротерпимості.

Педагог турбувався про подальший розвиток змісту, рівня та методики викладання навчальних предметів. Дбав про належне забезпечення ліцеїстів навчальними посібниками, започаткував навчальну бібліотеку, заснував фізичний та мінералогічний кабінети.

Одним із пріоритетних напрямів класичної освіти Орлай вважав вивчення іноземних мов. Він дотримувався думки, що гімназисти повинні володіти класичними (грецькою та латинською) та декількома європейськими мовами. Практикував позанавчальні заняття з учнями. Розпорядився, щоб у позаурочний час наглядачі (вихователі) розмовляли з гімназистами однією з іноземних мов (французькою, німецькою тощо). Великий прихильник мови Горація, Орлай часто запрошував гімназистів до себе додому, де за обідом велися розмови латиною.

У Гімназії вирувало громадське життя. Орлай прагнув створити таке культурне середовище, яке б сприяло становленню світоглядної позиції, моральних переконань вихованців. Гімназисти видавали рукописні журнали, де публікували свої перші літературні спроби: вірші, поеми, п’єси, навіть невеликі повісті. З 1826 р. діяв театр, дозволу на відкриття якого домігся Орлай, де ставилися п’єси російських та зарубіжних драматургів.

Беззаперечною заслугою І.С.Орлая є розроблення та прийняття Статуту Гімназії (1825 р.),  де зазначалося, що Гімназія – це «публічний навчальний заклад, який займає перше місце після університетів…». Педагог-демократ значно розширив контингент гімназистів за рахунок вільних слухачів, які на відміну від пансіонерів, навчалися безкоштовно. Кількість гімназистів постійно зростала: якщо у 1821 р. навчалося лише 41 чол., то у 1826 році – вже 250. За роки директорства І.С.Орлая значно зріс авторитет навчального закладу.

Педагогічні погляди, які він обстоював та впроваджував у Ніжинській Гімназії, витримали випробування часом. Модель навчального закладу, яку створив Орлай на основі Ніжинської Гімназії, втілюючи свої просвітницькі ідеї, дала глибоке коріння. Гімназія вищих наук князя Безбородька стала осередком підготовки інтелектуальних кадрів, формування вітчизняної інтелігенції. Яскравим прикладом життєздатності такого типу навчальних закладів є високоосвічені, талановиті випускники – Микола Гоголь, Євген Гребінка, Нестор Кукольник, Петро Редкін, Костянтин Базілі, Василь Домбровський, Платон Лукашевич та ін., що навічно прославили свою «альма-матер».

У статті «О необходимости обучаться преимущественно отечественному языку и нечто об обучении языкам иностранным» (1825) педагог наголошує, що пріоритетне місце в освіті молодого покоління повинна займати рідна мова, яка сприятиме вихованню патріотичних почуттів та громадянських ідеалів. Керуючись досвідом педагогічної діяльності у Ніжинській Гімназії, з властивими йому гуманістичними поглядами він виступає проти засилля іноземних мов, особливо французької, у системі освіти Росії.

Цікаві та змістовні історичні праці І.С.Орлая, які не втратили свого наукового значення і зараз. У статті «История о карпато-россах» (1804) він досліджує історію свого рідного краю (ІХ-XVІІІ ст.), характеризує основні етапи його розвитку. Цією науковою роботою Орлай привернув увагу українських та російських істориків до самобутньої історії Закарпаття. Варто зазначити, що цю працю використав М.Карамзін при написанні «Истории государства российского».

На багато років залишалася нездійсненною мрія Орлая про наукові краєзнавчі дослідження. Учений-енциклопедист прагнув організувати у Ніжині краєзнавче товариство та розпочати археологічні розкопки. Свої думки з цього приводу    він виклав у статті «Мнение об учреждении ученого общества при Гимназии высших наук кн. Безбородко в Нежине». Проте більшість професорів та службовців не підтримали його спробу організувати при Гімназії історичне наукове товариство.

Однією з перших праць про І.Орлая був нарис відомого російського письменника Нестора Кукольника «И.С.Орлай» у ювілейному виданні, присвяченому пам’яті графа О.Г.Кушелєва-Безбородька «Лицей князя Безбородко» (СПб., 1859). Один з найталановитіших випускників Гімназії детально викладає біографію вченого-енциклопедиста, розкриває внесок у становлення та розвиток знаменитого навчального закладу.

Грунтовні дослідження історії Гімназії розпочалися у Ніжинській вищій школі в останній чверті ХІХ ст., завдяки науковим розвідкам першого директора НІФІ академіка М.О.Лавровського. Його праці «Гимназия высших наук князя Безбородко в Нежине.1820-1832» притаманний глибокий науковий аналіз історії навчального закладу, оснований на ретельному вивченні архівних джерел. Вчений висловлює свій погляд на історію Гімназії періоду директорства І.Орлая, відзначає широту його педагогічних поглядів, енциклопедичну ерудованість, відданість справі, мудрість у відносинах з вихованцями та професорами. Це все у сукупності породило феномен Гімназії, підняло її авторитет та визнання у тодішній Росії. Широта наукового діапазону відзначає також працю професора НІФІ Є.Пєтухова «Гимназия высших наук князя Безбородко в Нежине» (1879).

Сучасних вчених України та зарубіжжя не перестає цікавити непересічна постать І.С.Орлая – вченого-просвітителя із Закарпаття, провідника європейської освіти в Україні. Не зменшується потік наукових досліджень про життєвий шлях та педагогічну діяльність вченого-енциклопедиста. Серед значних наукових видань найвагомішим є дослідження словацької дослідниці українського походження Тамари Байцури. Її монографії притаманні глибина висвітлення різносторонньої діяльності І.С.Орлая. Його талант як керівника та просвітителя є темою досліджень багатьох сучасних ніжинських вчених.

Варто зазначити, що історія Ніжинської Гімназії досить добре вивчена завдяки її видатному випускнику, великому Ніжинцю Миколі Гоголю. Вчені-гоголезнавці, досліджуючи становлення його таланту та формування особистості, висловлюють переконання, що цьому сприяло навчання у Гімназії, підкреслюють велику роль кращих педагогів, широко висвітлюють різносторонню діяльність І.Орлая як її фундатора. Дослідники підкреслюють багатий життєвий досвід та силу духу талановитого педагога, що дозволило перетворити Гімназію у потужний осередок класичної освіти. Важко перелічити всі наукові праці українських та російських гоголезнавців, що стосуються гімназійного періоду життя письменника, коли сформувався його світогляд та були написані перші твори. 

Людмила Литвиненко, головний бібліотекар

Бібліотеки НДУ імені Миколи Гоголя