Володимир та Наталія Топехи дарують музею в Пирогові ( Київ) повний набір жіночого та чоловічого вбрання Тереблянської долини.

Сам музей знаходиться на першому поверсі  будівлі в центрі селища, в  3 кімнатах загальною площею приблизно 40 кв.м.

В тому ж приміщенні розміщений  магазин «Художній салон», в якому виставляються і продаються вироби сучасних народних майстрів Закарпатської області: вишиванки, рушники, різьбарські роботи, картини. 

Таке поєднання – «Художній салон» і «Музей» в одному приміщенні, дає можливість ознайомити відвідувачів як із сучасними виробами народних майстрів, так і з виробами майстрів минувшої доби.

Невелика частка колекції музею

Але головний скарб музею -  за своєрідною завісою, яка неначе  відділяє сучасне від минулого. Один крок – і ти в  маловідомій Тереблянщині ХІХ століття: серед старовинного одягу, предметами ткацтва з характерною місцевою вишивкою.  І серед  цих автентичних речей безліч  побутових  речей та фотографій,  які нагадують про давнє минуле цього краю.

Всіх, хто заходить у магазин для придбання закарпатських сувенірів, неодмінно запрошують відвідати і «Музей». 

Тут, за завісою, «гостям» пропонують зняти взуття (влітку, коли тепла погода, бо підлога приміщення застелена закарпатськими «покрівцями») і сісти на стародавні лавиці, застелених тканими доріжками, які теж є музейними експонатами, і подивитися навкруги: на стінах – стародавній одяг, декоративні  рушники і тарілки, по середині кімнати – ткацький верстат «кросна», у «красному» куті – стара ікона із зображенням Христа, оповита рушниками – все це створює атмосферу  затишку і спокою, ніби то зайшов у стару селянську хату.

Колекція музею величезна – понад 3000 експонатів. Треба віддати належне сім‘ї Топех -  кожна річ, кожен експонат дбайливо описаний та занотований: звідки взяли і у кого придбаний, історія виробу. Не кожен державний музей може так звітуватися!

Прикро, що нема достатньої площі для музею – багато скарбів лежить в сумках та валізах. Але те, що ми можемо побачити – просто вражає!

        Зрозуміло, що за браком площі  музей має певні обмеження щодо кількості відвідувачів, які одночасно можуть прийняти участь у екскурсії. До того ж, є ще специфіка музею: адже розповідь про експонати музею - це не монолог екскурсовода, а скоріше бесіда, де кожен може задати питання, висловити свою думку або доповнити розповідь цікавими деталями. Гості не відокремлені від експонатів музею обмежувальними стрічками або заборонами типу «Руками ну чіпати!», вони знаходяться у безпосередньому контакті з експонатами, навіть деякі з них можуть потримати у руках.

Для кожної  групи підбирається особливий варіант розповіді: для дітей різних вікових груп і для звичайних гостей, для фахівців і науковців. До того ж  визначається і мова, на який буде проводитись екскурсія – українська чи російська. Гостей запитують  про рівень їх обізнаності щодо нашого регіону, і  це також враховується при проведенні екскурсії.

Такий підхід створює дружню комфортну атмосферу для гостей, вони не відчувають себе чужими у «музеї-хаті», і вся екскурсія сприймається як приємна подорож у давнину.

Для ознайомлення з експозицією музею гостям спочатку пропонується коротка лекція про історію і мету створення музею, про історію  краю та походження одягу, про технологію виготовлення тканих виробів тощо. Лекція супроводжується показом фотографій, документів із колекції музею та відзнятих відео сюжетів на екрані телевізора, що встановлений в одному з приміщень музею. Лекція озвучена закарпатськими народними піснями.

Якщо у гостей виникають питання по ходу лекції щодо  призначення тієї чи іншої речі, сфери її використання тощо, екскурсовод одразу відповідає на них, дає можливість не тільки детально ознайомитись з нею, а навіть потримати  в руках. Під час лекції  гості часто доповнюють розповідь цікавими фактами та історіями свого краю, які використовуються у наступних розповідях.

Такий підхід до проведення екскурсії не дає відвідувачам  нудьгувати, вони згадують своїх предків і все, що пов’язане з ними.

По закінченні основної частини  екскурсії гості мають можливість переодягнутись у стародавній одяг, потанцювати під запальні закарпатські пісні і сфотографуватись у ньому. Така послуга дає гостям  можливість ніби то переміститись у часі і відчути на собі неповторну красу цих витворів стародавніх майстрів. Деякі приходять до музею, щоб відсвяткувати визначні події в своєму житті – річницю весілля, дні народження або просто зробити собі свято.

    Для надання таких послуг у музеї є дублікати  чоловічих та жіночих костюмів з колекції музею  і, навіть якщо під час фотографування в цьому одязі на ньому можуть з’явитися деякі ушкодження, одяг реставрується і прасується, щоб наступні гості змогли знов його надіти. Але за весь час надання такої послуги, тільки у двох випадках одяг потребував незначного «ремонту».

Часті відвідувачі музею - студенти Закарпатських інститутів і університетів. Потім вони  використовують музейний матеріал в своїх наукових працях. У 2008 році у Науковому віснику Ужгородського національного університету була опублікована стаття В.Коцана – завідуючого відділу одягу Закарпатського обласного музею архітектури і побуту, яка була присвячена дослідженню одягу нашого регіону по матеріалах колекції музею.

Разом з Буштинським письменником-етнографом Дмитром Копинцем були підготовлені і видані три книги по етнографії і історії селища Буштино. Четверта книга – «Народна творчість Буштина» - готується до друку.У музею склалися дружні стосунки із Закарпатським обласним телебаченням – у 2007 і 2008 роках вони зняли фільми про музей, які неодноразово показували по Закарпатському телебаченню; про музей і його діяльність пише обласна і районна преса – все це сприяє популяризації діяльності музею.Особливе місце займає участь у виставках і фестивалях. У 2006 році з 22 по 26 серпня частина колекції музею виставлялися в Києві на Всеукраїнській виставковій акції «Барвиста Україна», де палатку з експонатами організатори виставки розмістили біля центрального павільйону Виставкового комплексу. Колекцію музею передивились декілька тисяч відвідувачів і це сприяло ще більшому поширенню відомостей про музей в Україні.

У 2008 році музей приймав участь у ІІ Всеукраїнському музейному фестивалі у м.Дніпропетровську, на якому виставлялись не тільки експонати музею, а й багато проспектів, фотографій, фільми і записи закарпатських пісень. Дніпропетровське телебачення не обійшло увагою цю експозицію і вже в день відкриття Фестивалю показало сюжет про музей. Колекція музею викликала захоплення серед музейників – на жаль не кожен державний музей може похвалитися такою повною добіркою народного одягу. По закінченню фестивалю музей був нагороджений званням «Лауреата фестивалю» і отримав Диплом.І хоч як не важко виживати приватному музею, та Наталія і Володимир Топехи постійно рекламують  історію рідного краю: тільки  на протязі 2008-2009 років вони  приймали участь у трьох міжнародних наукових конференціях, що їх організовував і проводив «Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського» Національної Академії наук України, на яких вони виступали з науковими доповідями. Остання така конференція відбулась 8-10 жовтня 2009 року з нагоди 40-річчя заснування «Національного музею архітектури і побуту України» в м.Києві, на якій Наталія виступила з доповіддю «.Використання сучасних технологій для  розширення кола відвідувачів музею». Окрім того, «Регіональний музей етнографії сіл пониззя ріки Теребля» подарував «Національному музею архітектури і побуту України» для оформлення «Тереблянської хати» комплекти жіночого і чоловічого одягу, рушники, скатерті, постоли і чоботи зі своєї колекції.

Від керівництва «Національного музею архітектури і побуту України» музею подарували унікальну книгу «Скарбниця народної культури України».

Музейна колекція постійно поповнюється, вивчаються  і систематизуються етнографічні та історичні матеріали, популяризується музейна справа.

Для реклами музею та регіону  використовуються  сучасні технології, такі як  Інтернет. Ще у 2006 році був створений  сайт музею (http://www.tozak.org.ua), на якому розмістили інформацію про музей і про сучасні вироби народних майстрів Закарпаття.

На сайті є багато фотографій стародавнього одягу – жіночого і чоловічого, рушників, взірців узорів, інструменту, глечиків, предметів побуту та багато інших експонатів з колекції музею. Розміщені фільми про музей, які були створені за останні два роки,  багато закарпатських пісень.

Також там є статті й книги по історії та етнографії краю, цікаві відомості про технологію ткацтва і пошиття одягу і багато іншого.

Не всі мають можливість відвідати Буштино але завдяки сайту щодня музей віртуально відвідує  від 20 до 70 чоловік з різних регіонів України і світу, а в деякі дні їхня кількість сягає за 150. В самому селищі   музей відвідують його мешканці, учні шкіл району, відпочиваючі із санаторіїв та туристичних комплексів нашого регіону, в яких була розміщена інформацію про музей, а також гості, що приїжджають на відпочинок до своїх знайомих або родини  із різних регіонів України і світу.

Бажаючих відвідати музей багато. Тож,  надалі гостріше стає проблема з приміщенням. Власники музею вже більш як чотири роки намагаються викупити приміщення, зробити капітальний ремонт будівлі і даху, провести опалення. До того ж, другий ж поверх будівлі, де розміщений Музей, пустує.  Ним ніхто не користується вже більш як 15 років.

Наталія Іванченко, шеф-редактор журналу «Музеї України»

P.S. Редакція журналу «Музеї України» щиро вітає  «Регіональний музей етнографії» з нагоди другої річниці з дня заснування.