Молодіжна книжка закарпатського письменника і журналіста Юрія Бабічина «Дефект генерації» викликала неабиякий резонанс читачів і швидко розійшлась майже по всій Україні. Проза, що малює реальну картину життя у середовищі кількох окремо взятих суспільних груп, вражає напруженістю сюжету, несподіванками, привертає увагу до гострих проблем, які нерідко спіткають молоду людину при виборі шляху на зламі віку. Тут є над чим замислитись, почерпнути приклад відданої дружби, незламності духу, стійкості і мужності. Як не помилитися на роздоріжжі життя, про деградацію людей, боротьбу зі злом і про свою книжку – спеціально для газети «Молодь України» розповідає Юрій Бабічин.     

            – Зважаючи на те, що у книжних магазинах ваше видання має попит, воно користується популярністю. У чому полягає успіх?

            – Відвідуючи книгарні, звертаю увагу на те, що у цих закладах не так вже й багато клієнтів. Це стосується маленьких закарпатських містечок. В Ужгороді  й  у великих містах України попит на книги більший та й кількість найменувань ширша. Ми, українці, купуємо значно менше книг, аніж це роблять закордоном. На то є різні причини. Приємно, що серед книжкового різноманіття моє видання також знайшло свого читача, а вже його треба питати чому зробив такий вибір.

         –  «Дефект генерації» – чому така назва?

         – Назва повісті стала й назвою книжки. «Дефект генерації»  – агресивно, але саме таким і є наше суспільство. Ми стрімко деградуємо, не помічаючи цього; стираються межі між добром та злом. Але не все втрачено. Є ще чимало людей, чиє життя, дії, подвиги, ідеї гідні наслідування. Дефект генерації, тобто вада покоління – це наче пухлина на тілі людини. Вона лікується або видаляється хірургічним методом. Головне, щоб пацієнт хотів оздоровитись.

–       Пишучи «Дефект генерації», яку ставили перед собою мету? 

         – Передусім, привернути увагу до того, що в Україні існує і доволі добре розвивається така небезпечна течія як сатанізм. Ще на початку 90-х років правоохоронці розглядали справи ритуальних вбивств у Києві. А далі з різних куточків України доходили відомості про темні сліди сатаністів: жертвоприношення людей і пиття їх крові, вандалізм на цвинтарях і у церквах, оргії тощо. У ряді міст сформувалися групи сатаністів. Про одну з них йде мова у моїй повісті.

         Загалом, сатаністів поділяють на різні напрямки та й поділ у дослідників різниться, але факт залишається фактом: вони є і з ними треба боротися, поки біда не розрослася ще більше.

          «Дефектом генерації»  хотілося звернути увагу суспільства загалом до лиха, яке несе сектантство людям. Всіляких духовних течій у нас розвелося занадто багато. Окремі секти, ховаючись за духовністю, маніпулюють громадянами, бо мають зовсім іншу мету, й із добром та Богом вони не мають нічого спільного. Сектантство ще небезпечніше за сатанізм, бо останнє  прямо пропагує зло як ідеал, а серед перших – вовки в овечій шкурі.

         – Але ж Конституція України і демократія передбачає вільне сповідування тієї чи іншої релігії…

         – Так, і я цілком підтримую демократичні прояви нашого суспільства, проте свобода має бути свободою. Вона не має брати людей у рабство.

         От, як би ви поставилися до того, що вам син чи дочка йде з дому, продає усе своє майно заради можливості бути частиною спільноти сектантів, відмовляється спілкуватися з вами, психічно деградує  і перестає  бути корисним для суспільства? Керівники деяких сект – це вмілі психологи, які зомбують своїх жертв, збагачуючись за їх кошт.

         А щоби ні в якому разі не порушувати Конституцію і демократичні норми, Україні потрібен механізм виявлення поневолювачів. Це демократично? Ще б пак, адже демократія гарантує не лише право на свобідне сподівання чи не сповідування релігії, але й вільний розвиток своєї особистості, а цього секти іноді позбавляють своїх зомбованих прихильників. І не правда, коли кажуть, що в секту приходять добровільно. Їх туди неодмінно хтось заволікає, але робить це так, ніби вони самі дійшли до спізнання «істини».

         – Сюжет повісті – не для слабохарактерних читачів. Чи не здається вам, що у творі надто багато крові?

         – Ні. У реальності її не менше. Своїм художнім твором я намагався показати не естетику мук, а муки як наслідок діяльності деградованої молоді.

         – То книжка базується на реальних подіях чи усе – вимисел?

         – Події повісті «Дефект генерації»  –  це вимисел, але твір має реальну основу: сатанізм – явище, що існує, а прихильники цієї течії діють подібно, як ті диявольські діти, про яких описано у моєму творі. А от серед шести оповідань, котрі увійшли до книжки, є такі, що достатньо точно передають певну реальну подію – це «Привид» і «Мить».

         – Кожна з п’яти частин повісті – це наче окремий твір з новим сюжетом…

          – …Але на одну тему і з тими ж героями. Крім того, між частинами є тісний взаємозв’язок. Я надав перевагу саме такій композиції твору. Подібний метод доволі поширений у художній літературі.

          – Чому головного героя «Дефекту генерації» Германа нарекли таким незвичним для України іменем?

         – Творчий процес – справа складна, а окремі його етапи важко даються для пояснення. Щось подібне у мене з іменами героїв. Я їх не хрестив – вони народилися з такими іменами у моїй уяві.

          – Відчувається, що у творі із задоволенням описуєте деякі прийоми хапкідо. Цікавитесь бойовими мистецтвами?     

         – Я ненавиджу бокс, не розумію цього дикого виду спорту, а от бойові мистецтва, які мають за основу древні прийоми джіу-джітсу – це справді мудрість, духовність, сила волі, уміння, завдяки яким можна здолати навіть сильнішого за себе ворога, якщо той тобі загрожує. На відміну від боксу – це ніжні мистецтва, які облагороджують, сприяють гармонійному розвитку людини. Ось  альтернатива сатанізму, алкоголізму, наркоманії і всім іншим негативним проявам серед молоді, які дедалі загострюються в Україні.

         – Слухаючи вас, складається враження, що Герман певною мірою автобіографічний персонаж?

          – Пишучи твір не ставив собі цього за мету, хоча після чергового перечитування повісті знаходжу у ньому щось характерне мені. Я – не він, але ми подібні. 

          – В інтерв’ю  телеканалу «Тиса-1» ви повідомили про намір видати  чергову книжку. Коли її чекати і якій темі буде присвячено нове видання?

         –  Маю деякі готові матеріали, а ще багато задумів і, як би це банально не звучало, але брак часу віддаляє завершення написання книжки. На яку вона буде тематику – казати зараз недоцільно. На все свій час. Можу лише запевнити, що до прозової збірки увійдуть не менш напружені і хвилюючі твори про сучасну молодь, аніж у «Дефекті генерації».

–       З нетерпінням чекатимемо нової вашої книжки. Нехай щастить!

В`ячеслав Рошко   

Головний редактор громадсько-культурологічного журналу