Шляхами Прикарпатських русинів

 Зустріч із Синевиром

Вкотре переконуюсь – літо треба проводити в горах. А точніше – в Карпатах, де прохолодні росяні  світанки змінюються приємно-теплими  днями, де літні дощі омивають зелені луки та величні смереки  стрімко спускаються  незліченними струмками та струмочками в гірські долини, де повітря  наповнене стійким п’янким  запахом гірських трав. Карпати неперевершені! Маленький рай, де ще досі зустрічаються автентичні куточки великої України.

Цього літа мій шлях проліг до гірської перлини – озера Синевира, що знаходиться майже на 1000-метровій висоті. Площа поверхні озера - близько 7 га, максимальна глибина - 22 м, середня - 8,2 м. Вода має незвичний смак: вона позбавлена хлоридів.

Про це знамените  морське око, що зародилось 10000 років тому серед вічних гір у прадавній долині Синевирського потоку, писано-переписано.  Озеро має безліч легенд. Більшість з них описують кохання двох молодих людей: красуні Сині та парубка Вира з трагічною кінцівкою. А озеро – ода їхньому коханню.

Озеро Синевир

Вже понад 400 років озеро  милує око карпатців, які перші побачили озеро.  Дика місцина їм приглянулась. З часом тут виросли два селища: Свобода та Синевирська Поляна. Земля тут погана –майже нічого не росте. Тож місцеві люди ведуть  переважно первісне життя – вирощують тварин, роблять бринзу, збирають гриба та трави з ягодами. Колись були колгоспи. Але їх розігнали, землю роздали. І синевирці залишлось тільки  косити свою траву. Найсміливіші приймають в своїх хатинках туристів. 

Дорога до Синевиру

Основний потік туристів до карпатського дива почався за радянські часи:  враховуючи унікальність цих місць,  до озера були прокладені туристичні шляхи, побудовані готелі.  Для збереження Карпатських верховин у 1974 році було організовано державний ландшафтний заказник "Синевирське озеро”, а 1989 року   - Національний природний парк "Синевир” площею 40 400 га. Тут охороняється понад 10 000 рослин, 43 види ссавців, 91 вид птахів, 12 видів земноводних, 24 види риб. Співробітники парку відродили популяцію карпатської форелі. Зараз її можна зустріти в місцевих потічках.. Ловити рибу категорично забороняється, та  з самого ранку на річечках стоять  рибалки і   ловлять форель і віддають її  в місцеві колиби, де вона у вигляді екзотичної карпатської страви потрапляє до туристів.

Місцеві корови-альпіністки

На території парку є ще маловідоме озерце . Дорога до нього прокладена через мальовничий гірський ліс, повний ягід та грибів. Як розповідають синевирці, його  тихе плесо ніколи не змінює свого рівня. Таких казкових природних куточків в заповіднику достань.  Тільки прикро, що без провідника в багато місць не потрапиш - не всі маршрути промарковані, нема карт та схем, не вистачає вказівників.  Фінансові можливості заповідника не безмежні. А місцеві жителі тільки вчаться турбізнесу і не спішать вкладати свої гроші в розвиток інфраструктури, на рекламу. Кімнату можна знайти через колибу, або через магазин.  В Синевірській Поляні побудовано дві колиби, є кілька магазинів. На інтернет  марно сподіватись. Досвід показав: навіть телефонний зв’язок не стійкий.

Гори "курять"

Як пошуткували мої знайомі – тут все гарно, тільки не вистачає турків. Тоді було б всьо!

Але їхати раджу всім. Такої первісної краси  мало де залишилось . До того ж, синевирський заповідник має безліч  унікальних місцин, які варто побачити..

с. Синевирська Поляна 

Наталка Іванченко, шеф-редактор журналу «Музеї України»