ЙОГО КАРТИНИ ВИКЛИКАЮТЬ ГЛИБОКІ АСОЦІАТИВНІ ПЕРЕЖИВАННЯ - Закарпаття - Каталог статей

У кожного художника шлях у велике мистецтво складається по-різному. Хтось одразу опиняється на видноті, інший іде складною дорогою, долаючи всілякі перепони, стверджуючи себе у мистецтві. До таких належить митець Віталій Іванович Либа. Поєднавши свій неабиякий талант із працелюбністю, він встиг зробити багато. Головне, творить себе із себе, шукаючи там, де, здається усе вже знайдено. Він шукає і знаходить людину, її цілісність, не втрачену ані убогістю біологічного існування, ані безумом антигуманістичних перетворень. Його картини вражають яскравою індивідуальністю, інтелігентністю та вишуканістю і стають джерелом натхнення. Тут є чому повчитися. Він постійно самозаглиблюється, прагне осягнути таємниці облаштування світу, віднайти внутрішню гармонію.

В.І.Либа народився 22 квітня 1949 р. у м. Новоукраїнка Єлисаветградської губ. (нині – Кіровоградської обл.). Мати – вчителька української мови та літератури, а батько – офіцер. З 1952 р. живе в Ужгороді.

Ще дитинства захоплювався малюванням. У 1960-1964 рр. відвідував дитячу художню студію, якою керував прекрасний педагог Золтан Баконій. Він відкрив у тямущого хлопчика здібності до малювання, вселив упевненість. Потім закінчив Ужгородське училище прикладного мистецтва (1964-1969). Навчання в училищі розширило знання, збагатило досвідом, подарувало нові життєві враження, розвинуло естетичні смаки. З великою вдячністю згадує своїх учителів Й.Бокшая, В.Береця, Ш Петкі, Г.Чувалова та ін.

З 1971 року працює художником декоративно-монументальноого напрямку, створив десятки великих мозаїчних образів в архітектурі. З 1987 р.з творчою метою їздить за кордон. Ця праця стала активною особливо особливо після розпаду Союзу, коли чимало й інших художників Закарпаття, позбавлених удома заробітку, почали відправляися за кордон. Сім’я В.Либи жила майже без засобів для існування. У Братиславі жив його друг, котрий запросив у гості, потім була Прага. Перші виставки були з архітектурних мотивів вулиць Старої Праги і Братислави. Так почалося нове заробітчанське життя, яке спонукало й повертатися додому. Картини купували не часто і то не за велику ціну. Але й це давало можливість вижити. Він любив жартувати й говорив: «Закордон нам поможе».

Життя за кордоном було різне: і солодке, і сите, і радісне, і смутне. Прага, Братислава, Кошіце та інші міста, краса їх історичних пам’яток стали змістом життя художника, його новим виміром пізнання. На його картинах - церкви, руїни замків, старовинні споруди постають як нетлінні орієнтири, як стержні життя чехів і словаків, давньої і близької історії. .

Періоди складного життя завжди закінчувалися персональними виставками, які підтримувалися фінансово. За 21 рік у містах Словаччини він провів 12 персональних виставок, які користувалися незмінним успіхом., а саме: у Пряшеві (1995, 1996, 2003), Братиславі (1998, 2000, 2007), Снині (2000), Меджилабірцях (2003), Кошицях (2003, 2005, 2008), Гуменному (2002, 2005), а також у Львові (2006, 2007). Брав участь у багатьох колективних виставках. Його картини закуплені до приватних колекцій України, Росії, Канади, США, Німеччини, Ізраїлю, Ватикану, Польщі, Чехії, Словаччини. Талановиті роботи В.Либи прикрашають багато інтер’єрів у готелях Словаччини. Експонуючи свої твори за кордоном, В.Либа стверджує тим самим славу українського мистецтва, виводячи його на вищий міжнародний щабель.

Виставка в Кошицях 2002 р. принесла В.Либі велику радість. Його картина «Свята Трійця» була відібрана як подарунок для музею Ватикану. Тодішній президент Словаччини Р.Шустер під час відвідин Ватикану подарував її найвищому представникові католицької церкви - папі Івану Павлу ІІ.

Пам/ятною дл В.І.Либи є й картина «Христос і хмарочоси», створена через тиждень після вибуху торговельного центру в Нью-Йорку 11 вересня 2001 р. У Віталія Івановича купила її Партія громадського порозуміння Словаччини і на знак поваги й співчуття подарувала американському президентові Бушу.

Упродовж багатьох років Віталій Іванович черпає натхнення в красі природи Карпат, романтичних подорожах, цікавому людському спілкуванню. Дорогі серцю враження щиро дарує усім шанувальникам мистецтва. Тому до улюблених жанрів В.Либи належить пейзаж. Особливо приваблюють його мальовничі краєвиди, у яких історія тісно переплітається із сучасністю. У творах митця постають унікальними куточки Закарпаття та Словаччини, куди часто навідується у творчих пошуках. Величні Карпатські гори, зелені полонини сяють яскравими барвами, рясніють розкутими олійними мазками, вражають оригінальним вирішенням пейзажних композицій. Вдивляючись у цей живопис, неодмінно переживаєш гаму позитивних емоцій, відпочиваєш душею, милуєшся чудовими картинами талановитого митця.

. Живописець постійно повертається до пейзажів рідних місць – вони зігріті поетичними, ідеальними спогадами дитинства, тому надзвичайно переконливі.. Художник любить урівноважену, спокійну композицію, від якої віє затишком, злагодою і внутрішньою святістю. Йому подобаються переливні барви надвечір’я, лазурові фарби після дощу та призахідного сонця, пісенна озвученість Закарпаття і тиша вечірніх гір. Дивишся на ці чарівні витвори – і здається тобі, що ти спочиваєш душею, поринаєш думкою в навколишній рай, мовби спілкуєшся з омріяним пейзажем. Він любить передавати мінливий стан природи і погоди: весна і осінь, ранок і вечір з навскісними променями сонця та динамічними живими тінями.

Цінність його пейзажних творінь у зупинці прекрасної миті вічного руху життя. Він уміє дати нам відчути перекладені на мову кольору і світла стан любові й захоплення, відчути красу заходу і сходу сонця. У цьому, на його думку, й щастя людини, коли спілкуєшся з природою і вона зміцнює тебе внутрішньою своєю красою.

Мандруючи близькими й далекими краями, неможливо оминути увагою самобутні пам’ятки архітектури, історії та культури. Велику увагу автор приділяє зображенню старовинних храмів, зокрема дерев’яних сакральних споруд, характерних для Словаччини і Закарпаття («Церква у Зубнім», «Дерев’яна церква у Руськім Потоці», «Церковки», «Церква у с. Гусний, Кострино, Сіль на Великоберезнянщині» та ін.).

У центрі творчості В.Либи – сакральна тема, особливо приваблює цикл робіт, присвячених стражданням Ісуса Христа. Так, у страсній дорозі Спасителя у своєрідній творчій манері висловлено надії, болі і тривоги людини ХХІ століття, в яких відчувається стражденна доля, Голгофа України. Знайомство з цими картинами – це час розмови зі своєю душею, з Богом. Час відречення від суєти. Час плідної розкішної самотності, пора осмислення вічного в собі. Господь ніби промовляє: «Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Луки, 6). Бо ж Син Божий з’явився, щоб зруйнувати справи пітьми. Він прийшов, щоб перетворити нас із чуттєвих – на духовних, і викорінити зло. «Я прийшов для того, щоб мали життя, і мали з надлишком» (Йоан, 10:10). Так, картина «Христос-мученик» нагадує нам, що Спаситель взяв на себе всі гріхи наші і був розп’ятий. Символи, що декого вже перестали хвилювати через свою певну стандартизацію, під пензлем В.Либи оживають наново, випромінюючи несподівано світлоносні сподівання.

Людина для В.Либи – цілий Всесвіт, і в кожного він власний, неповторний. Тому у його творчості приємне враження справляють портрети. Відомо, що портретний жанр завжди був показником мистецької довершеності, хто прокладає шлях до вершин визнання. Він уміє розкрити невловимі нюанси психології і характеру портретованого. Досить назвати картину про народного артиста України І.Поповича, у якій митцеві вдалося напрочуд рельєфно виразити живий внутрішній стан співака, його фізичну і душевну красу, його артистичне єство.

Героями його картин є відомі художники (А.Ковач), діячі культури та мистецтва (скульптор і різьбяр Сідак, поети (П.Скунць, І Петровцій), священики, народні майстри і різні цікаві особистості. Через їх вражаючі образи митець виразив саму душу творчої людини Закарпаття. Скільки людських доль пропустив він через свою душу, вислухав, дав їм нове прочитання!

Картини В.Либи – це монолог, сповідь про своє особисте, внутрішнє, так довірливо розкрите глядачеві. Він іде своїм особистим шляхом, має свою самобутню, яскраво виражену манеру виконання. Картини порушують вічні проблеми людського буття, його філософського осмислення. Вони хвилюють, примушують замислюватися, гостріше відчувати позитивні естетичні та моральні цінності життя, викликають співчуття, готовність робити добро кожному, хто його потребує. Від робіт художника струменить чарівне світло, яке одухотворює живописний простір, виявляє пошуки істини та духовності.

Його картини викликають роздуми про долю людини, її місце в житті, про радість і добро, про кохання і щастя, приваблюють своїм неповторним оригінальним рішенням, тонким відчуттям кольору, глибоким емоційним настроєм.

На наше запитання: «Що вам необхідно, щоб робота була результативною?», В.Либа сказав: «Велика творча енергія. Треба від самого себе довідатись, що ти хочеш, бо кожен повинен досягти тої висоти, яку приготував йому Господь. Я не прихильний до великих життєвих запитів. Багатство як самоціль – ніщо. Багатство душі і віра є смислом живого простору. Звичайно, говорять, що людина все з собою туди не забере. І це правильно. А якщо душу збагатиш і спасеш, вона буде жити вічно в іншій життєвій формі. Мій талант належить народові. І якщо мої роботи приносять людям радість, значить, мій дух між людьми живий. Іноді наголошую, що буду жити стільки, скільки існуватимуть мої картини в реальному житті. Тема віри й релігії може тільки торкнутися вічних відносин добра і зла, життя і смерті. Тим самим зберігаєш людську доброту і переконуєшся в перевазі Божої сили над моральним занепадом. Кожен повинен оберігати добрі грядки насамперед на своєму городі. Правда, що творча людина повинна берегти в собі такі життєві принципи, які не дадуть йому опуститися до занепаду людського духу, тому що його покликання - творити те, що зацікавить інших людей».

В.Либа вважає, що часто художник досягає своїх висот не обов’язково у себе дома. Коли зустрічаєшся з новим оточенням, виникає й нове в нашому мисленні. Так сталося і з ним. Скільки нових роздумів і суджень збагатило його перебування на землі Словаччини! Там представилися йому життя і дух іншого народу і тільки дякує долі, що вона дала йому таку можливість. В основному людина сама себе вчить працювати, коли трудиться з любов’ю. Талант – це тільки фундамент, а все інше закладено в самій праці, яка удосконалює людські здібності.

Віталій Іванович згадує, що коли приїхав до Праги – столиці Чехословаччини -. йому відкрився новий світ, з іншими людьми, де спосіб сприйняття життєвих законів і моралі були дещо відмінні від наших. Життя в нових умовах було складним і привабливим. Малював Стару Прагу і там же її реалізовував. Потім була Братислава. Там він зустрів «бархатну революцію», поділ Чехословаччини на Чехію і Словаччину. З’явилася можливість робити персональні виставки. Всього на землі Словаччини їх було дев’ять.

Дитинство, комуністичне виховання, юні роки – шлях до мистецтва. Зрілі роки –пошуки, надія, віра в кінцевий результат. Він завжди вірив, що доля дасть йому певний шанс, що він повинен чогось досягнути. Адже людина для чогось-то живе, повинна в чомусь проявити себе. Він хоч і жив у часи войовничого атеїзму, але ніколи не був без Бога. Хоча розумів це по-своєму і вважає проблему релігії вельми інтимною.

У картині «В дорогу» фігура людини звернена до Бога на фоні старого кладовища, а рядом теліжка з нажитим скарбом. Всі його достатки-майно – ручний багаж. Все це він здобув протягом життя. Але найбільше його багатство – що він з Богом, що видно у піднятій голові до неба. Серед художніх образів, створених В.Либою, надибуєш і такі, що на позір прості, але як учепляться до серця, то вже довго не йдуть з пам’яті. Хоч би, наприклад, той бідний інтелігент із згаданої картини. Не важко збагнути вповні емоційно-змістову сутність цього образу, бо мало сказати, що він узагальнений символ непретензійного, простого й справжнього водночас. Художник, жартуючи, каже, що то його соціальний автопортрет, але не тільки його, а й багатьох інших інтелігентів.

Зворушує картина «Мамко, я хочу жити», в якій показано, що молода красива жінка хоче викинути із своєї утроби дитя. А воно рученятами довірливо-приречено опирається: «Я хочу жити, мамко…», не вбивай мене, не роби аборт», інакше життя втратить божественну досконалість. Картина ніби промовляє, що нам зараз потрібно зберегти рід. Коли визрівав задум картини, у митця в душі були рядки Т.Г.Шевченка про вічне: «І буде син, і буде мати». Не можна зневажливо ставитися до геніальних слів Тараса і до божого створіння.

Привертає увагу картина «Гуляння і смуток» із фігуою пані Марії. У її ніг труна, біля якої скорбна жінка, ззаду черепа – символ смерті, а попереду – п’яна компанія. Христос суворим поглядом проводжає їх і ніби промовляє: «А я до вас чого приходив?»

Картина «Символи» презентує Христа як символ вічності. Довкола нього символи свастики, зірка Давида, тризуб і люди, які по-різному сприймають ці символи.

Твори В.Либи примушують думати про людське існування, про сутність дійсності і мистецтва, яке стало для художника методом пізнання і способом сприйняття світу, що в однаковій мірі ґрунтується на інтуїції, винятково багатій уяві та оригінальному мисленні. Природа щедро наділила В.Либу відчувати всю повноту щастя у праці. У нього виробився стиль упевненої творчої роботи, внутрішньо напруженої, що постійно вдосконалюється. Власне стиль, що вимагає постійної роботи думки.

З 28 грудня 2009 до 19 січня 2010 рр. в у виставочному залі обласного музею народної архітектури й побуту діяла персональна виставка В.Либи, що стала справжньою мистецькою подією для Ужгорода, мала успіх і засвідчила потужний творчий потенціал своєрідного митця. На ній були присутні не тільки ужгородці, а й закордонні гості, зокрема колишній президент Словаччини Р.Шустер, директор Кошицького музею Є.Лобанич та ще деякі шанувальники мистецтва зі Східної Словаччини. А з поважних гостей Ужгорода – єпископ Мукачівсько-Ужгородської єпархії греко-католицької церкви Мілан Шашік. До виставки потяглися люди, ловлячи відсвіт таланту цієї людини у свої душі. Без сумніву, виставка дає всі підстави твердити, що митець бере активну участь у нарощуванні мистецьких цінностей Закарпаття і всієї України. Ця виставка викликала підвищену увагу й зацікавленість відвідувачів. Вони побачили в особі Віталія Івановича виняткового колориста, талановитого продовжувача закарпатської школи живопису. Без перебільшення скажемо, що творчість В.Либи ввійшла до активного контексту мистецьких цінностей української культури, стала органічною частиною її національного духу. Тож порадіємо усі разом, що наше мистецтво живе, а це значить, що жива душа народна, що зорить красивими, щедрими талантами.

Здобутися на таку багату виставку своїх робіт (було представлено понад 130 картин) могла тільки безумовно закохана в свою працю людина, зусібіч розквітлий талант, самовідданий лицар духовного відродження України. Частина відвідувачів уже мали певне уявлення про творчість художника. Та все ж досить показовою була велика кількість людей на відкритті і в подальші дні. Виставка ще раз підтвердила популярність та інтерес глядачів до творчості митця. Такі виставки надихають художника на подальші творчі пошуки, вони – ніби трамплін до розкриття нових професійних можливостей.

Відомо, що в кожного талановитого художника своє кольорове бачення світу, своя кольорова гама. У колориті картин В.Либи втілюється душевний і духовний стан автора. Дивлячись на його картини, ми стаємо свідками напруженої душевної роботи митця. Ми знаємо його біль, ми страждаємо разом. І тим важливіший, очищувальний для нас його живописний катарсис.

Фарби робіт майстра дзвінкі та соковиті, улюблений колір – золотий, який варіюється майже в кожній роботі – у золотому німбі святих, в українських соборах, сонячному освітленні тощо, а метафорично - у душах і серцях зображуваних ним людей. У пейзажах художник любить кольори, притаманні закарпатській школі живопису.

Поетичне і цільне мистецтво В.Либи, романтичний і замріяний світ його полотен, художня майстерність характеризують його як своєрідного яскравого майстра з широким діапазоном творчості.

У цілому картини В.І.Либи викликають глибокі асоціативні переживання, роздуми про день минулий і нинішній. Плине час, і починаєш розуміти, що від картин Віталія Івановича в душі лишаються тепло і добро. Любов до Карпатського краю та відчуття величі свого народу через чудові пейзажі, історію та народні традиції, відомих творчих людей – ось національне єство творчості майстра, запорука його мистецького визнання. У майбутнє дивиться оптимістично, відчуває в собі певність і змогу працювати.

Нині В.Либа перебуває на злеті творчих сил. І прагне художнього вдосконалення – попри всі скрути часу й соціальну незахищеність. Щедрий душею і серцем художник у дорозі, в нових пошуках і задумах. Бажаємо йому й далі творити натхненно й вагомо. Нехай колоситься добірним зерном його неозора нива.