Народився він 29 квітня 1959 р. в с. Нижній Бистрий на Хустщині в селянській сім’ї. Займався в образотворчій дитячій студії (1968-1976), де викладачем був заслужений учитель України Золтан Баконій. Йому поталанило стати учнем цієї прекрасної людини й чудового педагога-художника. Його уроки, поради, роздуми запали глибоко в юну душу, як і його високе почуття відповідальності перед професією. Це формувало його як творчу особистість. У його біографії цей факт має істотне значення.

 За призначенням приїжджає на роботу в Ужгород, у середній школі № 12 навчає дітей азам малювання. Служить в армії (1980-1982). Після демобілізації – викладач Мукачівської художньої школи. З 1987 р. і понині працює викладачем Ужгородської дитячої школи мистецтв – цього важливого для міста й області закладу, де вирощують і плекають перші людські почуття, пов’язані з мистецтвом.

Працює в жанрі портрету, пейзажу, натюрморту. З 1980 р. бере участь в обласних, всеукраїнських виставках та за кордоном (Київ, Луцьк,  Івано-Франківськ (Україна), Ліон, Прага (Чехія), Братислава, Требішов, Сніна, Попрад (Словаччина), Будапешт, Ніредьгаза, Кішварда (Угорщина) та ін.)

 Член Спілки художників України з 1995 р.

У виставочному залі Спілки художників, галерея „Ужгород”, діяла виставка з 23 квітня до 6 травня 1999 р.

У Біблії написано: „Пам’ятайте наставників ваших”. Василь Іванович не тільки пам’ятає, а й з особливою теплотою і вдячністю згадує своїх учителів з фаху — викладачів О.К.Лихоліта, А.І.Ворохти та ін. Чимало корисного отримав від знайомства з картинами одеських художників.

В.Вовчок уже в дитинстві виявив нахил до мистецтва, часто вирізував маленькі фігурки з дерева, малював навколишній світ. Сім’я була незаможною і тому не могла дати хлопчикові грунтовної освіти. Тим більше, що батько, маючи уроджений порок серця, від великого фізичного навантаження, яке серце не витримало, будучи на заробітках, передчасно у 36 років відійшов у вічність. Це сталося у Костромській області (Росія), де й похований. Долею хлопчика турбувався потім стрийко — поет В.Вовчок, який 1967 р. забрав його до себе в Ужгород. Навчався в Ужгородській середній школа № 5. Учителі допомогли йому не лише оволодіти основами наук, а й зрозуміти, що мистецтво повинно служити високим ідеалам народу.

Влітку 2005 р. Василь Вовчок разом з такими художниками Закарпаття, як В’ячеслав Приходько, Іван Бровді, Василь Свалявчик, Борис Кузьма, Володимир Павлишин, Наталія Дідик, Петро Шолтес десять днів перебували на пленері, який проходив в Угорщині в м. Дюла. Для них організовували чудові екскурсії по музеях, замках, картинних галереях. А замок Дюлайвар став темою майже для кожного з наших художників. Їхні картини купували на виставці й додому повернулися не з порожніми руками.

Взагалі В.Вовчок щороку бере участь у різних пленерах. Так, 2006 р. відбувся пленер у рідному селі Нижній Бистрий у присілку Широкий, учасник двох пленерів (2007 – 2008), які про спонсорувала дирекція готелю «Закарпаття» (директор – Олександр Доктор).

Маючи не лише художницьку чутливу душу, а також і глибоке розуміння значення громадянськості для національного митця, він не міг не стати художником-патріотом, а отже, співцем свого краю. Проте його мистецтво не обмежується лише закарпатською тематикою. В його інтерпретації маємо краєвиди Волині, Словаччини, Румунії, Угорщини... Багато де побував митець і ніколи не полишав свого малярського знаряддя. Малює все, бо ж мистецтво стало його життям.

Так, неодноразове відвідування Словаччини, де має чимало друзів, давало йому нові імпульси для створення цілісного образу природи цієї країни, з її середньовічними замками й новою непроминаючою культурою. Тут створив чи не найбільше картин. Він не тільки малює, але і з людьми спілкується, відвідує музеї, знайомиться з життям і побутом того народу, де відбуваються пленери. Від цього отримує радість і задоволення.

З 23 квітня по 5 травня 2009 р в галереї «Ужгород» відбулася персональна виставка живопису В.Вовчка. На експозиції представлено 39 живописних полотен різних напрямів, в яких відображено і рідний Нижній Бистрий, і Ужгород, храми та природа Закарпаття, Угорщини та Словаччини. Особливо привертали увагу відвідувачів картини «День догорає» ( 2005), »Місто» (2005),  «Мої гори» (2004), «Негровець» (2005), «Осіння мить» (2005),  «Пора сінокосів» (2005), «У Широкому» (2006), «Небо і земля» (2006), «Сонячна осінь» (2007) та ін. Як багато важить душевний доторк до чогось справді прекрасного. У залі не було обличчя, якого б не торкнулося світло душевного піднесення, всі були єдині у чомусь гранично людяному, щемливо-трепетному. І ця благородна єдність людей — вище визнання майстерності художника. У чому ж активно проявляється справжня влада мистецтва, якщо не в його здатності по-доброму єднати найрізноманітніших людей, дарувати змогу відчути себе кревними часточками свого народу.

Уважно й зосереджено всі роздивлялися полотна, відкривали для себе кольоровий світ художника. І кожен виніс звідти потроху саме того світла, яке робить цей світ добрішим. Адже роботи засвідчують талант, право називатися художником. Вони хвилюють людей, пробуджують глибокі почуття у душі, що є найкращою ознакою справжнього мистецтва.

Його виставка засвідчила зрослу професійну майстерність, постійну жагу до самовдосконалення, творчий запал. Він бережно й водночас вимогливо ставиться до свого покликання, до мистецтва, бо розуміє – у ньому душа народу.

Пейзаж – один із найулюбленіших жанрів В.Вовчка. Саме через пейзаж він передає справжнє захоплення красою природи рідного краю, в образах якого втілює найтонші відтінки настрою і переживань, висловлює свої роздуми про сенс і значення людського життя перед обличчям споконвічної і небайдужої природи. Його картини випромінюють енергію сонячного Закарпаття. У пейзажах митець домагається вражаючої виразності природи, яка зворушує своєю красою, розмаїтістю барв, якоюсь монументальною величчю. Він не повторює нікого, просто малює природу такою, якою бачать його люблячі очі. Він завжди дивує мистецькою заглибленістю й унікальним даром показати кольоровий світ.

У В.Вовчка є чимало картин, в яких відтворено красу міських мотивів: «Місто Ужгород» (2005), «Вид на Ужгородський замок» (2008), «Види міста« Кошіце» (2008),  «Осінній спокій» (2008), «Будапешт» ( 2009), Міські пейзажі міста Егер» (Угорщина) (2009),  «Собор святого Штефана у Відні» (2009) та ін.

Особливо на картинах В.Вовчка приваблює гармонія архітектурних форм дерев’яних сакральних храмів сіл Данилово,  Олександрівка, Сокирниця Хустського району, Свалява-Бистрий (Свалвського р-ну), Кострино, Сіль, Ужок (Великоберезнянського району.

Художник любить показувати квіти у природному середовищі. Це помітно в картинах «Жовті квіти» (2000), «Останній день жовтня» (2000), «Флокси» (2004), «Квіти літа» (2008) та ін.

Планує виконати серію робіт, в яких будуть зображені закарпатці в різні миттєвості життя, роботи, праці, відпочинку, свята. Початок серії представляють такі картини, як «Вівці мої, вівці» (2005), «Корзо» (2008), «Сінокоси» (2008), «Святковий день» (2009) та ін.

До Закарпаття як рідного краю у Василя Івановича особливе ставлення. Він його обожнює. Захоплюється історичним минулим, красою гір і долин, відкритими гостинними людьми. Він любить, дух цього дивовижного краю і постійно мандрую по ньому, вивчаючи життя і побут, звичаї та обряди закарпатців. Тому результати мандрівок знаходять своє відображення на полотнах. Він уміє бачити й глибоко відчувати красу навколишнього світу, радісною усмішкою зустрічати кожен божий день, відчувати насолоду від своєї праці.     

Художні полотна В.Вовчка характеризуються тонкою гармонією кольору, багатством ледь помітних кольорових нюансів, музичним ритмом плавних ліній і барвистих плям. Його картини здатні створювати довкола себе поле високої духовної, естетичної й емоційної напруги, наснажувати людей. Праці художника випромінюють авторську схвильованість від дорогого серцю пейзажного мотиву, від якогось резонуючого в душі факту. Сприймає світ у безмежжі форм, звуків, барв, настроїв.

У своїх картинах він уперто прагне знайти себе і розкрити власне бачення світу, відчувається плідність, серйозність і перспективність пошуку, бажання йти проти вітру, бути не схожим ні на кого. Усе це робить його твори по-справжньому сучасними, які хвилюють і бентежать людей наших днів. Для нього характерне відчуття і проникливе розуміння національних традицій.

Постійна налаштованість на пошук – найяскравіша грань особистості В.Вовчка. Його  роботи неповторні, цікаві, багатозначні й мають свій, чітко визначений ментальний національний код. З якого боку не розглядали б ви його картини, акварелі, книжкові ілюстрації, відчуєте в них насамперед дух українця.

Довершеність робіт В.Вовчка і їх широкий тематичний спектр об’єднує витонченість думки, висока духовна наснага, прагнення до внутрішнього порядку і надзвичайна гармонійність. Жага життя, природа і краса витворів — усе співзвучне, позначене філософічністю і любов’ю. Для його картин характерний високий духовний потенціал, що сприяє вихованню відповідного культурного рівня глядацької аудиторії. Це викликано тим, що він цікавиться історією світового мистецтва і досконало володіє технікою живопису, прагне дійти до глибинної суті речей у пізнанні світу. Все це разом і складає ту основу, на яку спирається творчість митця. 

Його картини примушують думати про людське існування, про сутність дійсності і мистецтва, яке стало для художника методом пізнання і способом сприйняття світу, що в однаковій мірі ґрунтується на інтуїції, винятково багатій уяві та оригінальному мисленні.

Саме в останні роки розквітнув і змужнів талант В.Вовчка. Це не тільки ознака невтомної і наполегливої праці, збагачення духовної культури, а й наслідок певного творчого вибору, послідовності в досягненні мети, небоязкого підходу до завдань підвищеної складності. 

Кращими у доробку В.Вовчка є картини «Зима. Дахи» (1986), «Задивилась осінь у річку» (1999), «Останній день жовтня» (2000), «Площа Петефі» (2005) та ін.

Понад двадцять років Василь Іванович викладає образотворче мистецтво в Ужгородській  дитячій школі мистецтв. Усією душею віддається педагогічній діяльності. Звичайно, не всі його вихованці стануть з часом професійними художниками, але всі вони повинні стати хорошими людьми, відданими громадянами своєї держави. Саме тому майстер прищеплює дітям, окрім професійних навичок, вічні духовні цінності, високу мораль та людяність, вчить безмежно любити Україну, пробуджує у дітей творче мислення, почуття прекрасного, любов до рідного краю. Йому близька біблійна істина: „Краще віддавати, ніж брати”. Тому самовіддано дарує дітям cвій талант, увагу, любов. У нього дар, дуже важливий для наставника, — вміння розмовляти з учнями однією мовою. Ось чому щороку по 30, 40 учнів проходять навчання в його студії.

Він вчить дітей основам майстерності, передає своє бачення світу, допомагає розкритися індивідуальності та зорієнтуватися на порозі дорослого життя. Своїх вихованців заохочує думати й шукати, допомагає їм розвивати особистий погляд на мистецтво й виробляти свій, власний, почерк у малярстві. Передусім відшукує творче зерно, притаманне кожному з них, дбайливо, тактовно вирощує їх, уміло й мудро відділяючи зерно від полови. Він дає такі поради, які ніколи не ображають, а наповнюють душу впевненістю у своїх силах, радістю, що тебе розуміють і підтримують. Він напрочуд добра, справедлива, чуйна людина, яка щедро дарує своє душевне тепло всім, хто навчається у нього чи просто звертається по допомогу.

Незважаючи на труднощі, для нього викладання як бальзам для душі, бо його уроки допомагають дітям прилучитися до світу прекрасного, доброго. Він пам’ятає кожного свого вихованця, які мов пташки, розлетілися по білому світу. Багато дітей з його легкої руки здобули путівки до навчальних закладів Києва, Львова, Івано-Франківська. Більшість із них – його однодумці і послідовники, про що найпереконливіше свідчать їхні роботи, які неодноразово представлялися на виставках.

Його учні оформляють книги, працюють педагогами в школах області,  архітекторами, дизайнерами тощо. Можна сподіватися, що в майбутньому чимало з них поповнять ряди Закарпатської організації Національної Спілки художників України.

Не можна не відзначити, що у спілкуванні з В.Вовчком зачаровує його простота і скромність. А ще впадає в око непритаманна багатьом творчим людям внутрішня дисципліна, що має вигляд не якогось там зовнішнього тиску, а насамперед містить глибокий смисл у ставленні людини до своєї праці.

В.Вовчок вдало проілюстрував фольклорні збірники «Казки про бідних і ьагатих» (1994), „Казкар” (1996) та книги письменника В.Вовчка «Подорожники» (1987), «Воно, куме, коли як» (1991), «Красне поле» (1995), «Подих лісу» (1999) та ін. Він постарався виразити графічно, з допомогою образів і в доступній для дітей і дорослих формі, ідейний зміст текстів, поданих у згаданих виданнях.

Його картини зберігаються в Закарпатському художньому музеї («Свіжий вітер» - 1997), Донецькому художньому музеї (Пройшли літа молодії» - 1988), у Запорізькому художньому музеї («Літо в горах» - 2005),  а також стали окрасою приватних збірок  Бельгії, Німеччини, Румунії, Словаччини, Франції,  Угорщини, Канади, США та ін.

Як талановитий художник В.Вовчок шукає свій шлях у мистецтві. Здається, все вже змальовано, відображено в художніх полотнах, оспівано. Але він вважає, що є ще не початий шлях для звеличення рідного краю. Тому шукає сучасні методи, використання нових технологій, комп’ютерних прийомів, поєднання традиції закарпатської вишивки й колористики пейзажу. Це, зокрема, помітно на картинах «Соняшники» (2005), «Вечір догорає» (2006), «Сутінки» (2008), «Небо і земля» ( 2008) та ін., в яких людина підсвідомо відчуває емоції, енергетику народного мистецтва.

Щасливе родинне і творче життя В.І. багато в чому завдячує дружині Люба. Вона викладає малювання у школі і щонайкраще забезпечує мистцеві добротний настрій, лад і затишок удома, підтримку в усіх творчих починаннях. У них - дві доньки. Старша Олеся закінчила медичний факультет Ужгородського національного університету (2009), молодша Наталія навчається на ІV курсі Ужгородського художнього інституту.

Співавтор об’ємного альбому «Ернест Контратович» (2008), співзасновник благодійного фонду «Екологія душі».

У 2003 р. за активну співпрацю з літературно-мистецькими виданнями Карпатського регіону удостоєний звання лауреата Міжнародної премії «Карпатська корона» (Україна-Румунія) в галузі образотворчого мистецтва..

В.Вовчок бере активну участь у громадсько-політичному житті. Так, залишив певний слід у вітчизняному державотворенні. У напруженій суспільно-політичній ситуації у різні роки брав участь у роботі виборчих комісій рядовим членом, секретарем, головою дільничних виборчкомів. Пам’ятним залишився час президентських виборів 2004 р. Будучи патріотом України, у складних питаннях він поступає, як велить йому громадянський обов’язок

Cтворюючи своє самобутнє мистецтво, в якому органічно поєдналися знання, інтуїція та емоції В.Вовчка, спостерігаючи за творчим шляхом художника, радіємо його потужному і сміливому поступу, стрімкому зростанню як митця. Тому щиро зичимо нових цікавих і плідних ідей, глибоких і яскравих художніх образів. І з нетерпінням чекаємо нових картин.