На літературну ниву Закарпаття Василь Петрович Білич прийшов досить упевнено і стрімко, уже маючи за плечима значний життєвий досвід і солідний творчий доробок, який складається з низки поетичних збірок: «Знак пророчий» (1995), «Птах і камінь» (1995), «Не суди» (1996), «Три чесноти» (1999), «Земне долаючи тяжіння» (2002), «За першим порухом душі» (переклади з німецької та російської мов, 2002), «Двобій» (2009).

У тому ж 2009 році успішно дебютував у новому для нього жанрі сатири і гумору збіркою «Янголи на мітлах». Книга вдало проілюстрована карикатурами Андрія Гойди, на обкладинці картина художника Сергія Глущука.

Читацька аудиторія нашого краю отримала цікаву збірку усмішок та сатиричних шкіців, в якій авторський сміх, – як зазначено в коротенькій анотації до книги, – іронічний, водночас доброзичливий і по-народному мудрий, оскільки гумор і сатира завжди були і є у народній пошані.

Варто також відзначити, що і сам автор збірки доклав чимало зусиль і творчого хисту для створення своєї нової сатиричної збірки, переважна більшість героїв якої взяті з нашого сьогодення, із наших буднів, їхні проблеми саме такі, як і у нас. А тому і не дивно, що книга легко і з усміхом читається. Признаємось, що ми прочитали її від першої і до останньої сторінки, як кажуть, на одному подиху. Багато усмішок і гуморесок хочеться цитувати, ще і ще раз перечитувати. А це є уже свідченням професійності й зрілості самого автора.

Народився Василь Білич 1953 року в селі Олександрівка (колишнє Шандрово) на Хустщині у багатодітній селянській родині. З рідного села і розпочалася стежина простого хлопчика у велике життя. Закінчивши Данилівську середню школу у сусідньому селі, майбутній поет змушений був їздити на заробітки у далекі краї, переважно у Росію. Потім служба у збройних силах країни. І саме тут, під час служби в армії, почав захоплюватися літературою, писати вірші. Як зізнається сам Василь Петрович, у його родині не було не те що поетів чи юристів, ніхто не мав навіть спеціальної середньої освіти, не говорячи вже про вищу. Згодом, здобувши середню спеціальну юридичну освіту (м. Чернігів, 1977), а потім і вищу в Академії ім. Я.Мудрого (м. Харків, 1983), а також видавши 8 поетичних збірок (на черзі у видавництві – 9), Василь Білич таким чином став не тільки першим юристом села Олександрівка, а а й зумів продовжити славну плеяду своїх попередників, поетів-односельчан Івана Колосп (Кошанас) та Дмитра Лазаря (нині уже покійних).

Як юрист Василь Білич працював у різноманітних установах та організаціях на різних посадах, зокрема, в органах народного контролю, соцзабезпечення, податковій інспекції, заступником управління газового господарства ВАТ «Закарпатгаз», а нині – керуючий Хустським відділенням Державного ощадбанку України.

Під час бесіди з автором збірки відчувалося, що Василь Петрович по натурі – людина з гумором, уміє пожартувати й оцінити жарт інших. Він розповів, що потяг до сатири і гумору визрівав у нього давно, але не дуже виходило щось зробити у цьому напрямку відразу та ще й у віршовій формі. «Та ось наприкінці 2008 року, – каже поет, – мене ніби прорвало і буквально за півтори місяці було напрацьовано достатню кількість творів для видання збірки «Янголи на мітлах».

Сама збірка за обсягом невелика. На 94 сторінках подано 99 сатиричних і гумористичних віршованих усмішок і мініатюр. Книга складається з чотирьох розділів – «Невдячні Адами», «Ескулапові сльози», «Янголи на мітлах» і «Мармизи кризи». Більшість гуморесок і байок збірки за своєю тематикою і змістом близькі до сатиричних та гумористичних творів відомого гумориста Павла Глазового, а віршовані усмішки нагадують «Вишневі усмішки» видатного українського гумориста і сатирика Остапа Вишні.

У першому та другому розділах подані в основному гуморески сімейно-побутого характеру: «Пізнання істини», «Підслуханий діалог», «Театрали», «Сімейний стан», «Чому не женишся, Іване», «Чи мене кохаєш…», «Дівчатам», «Жінкам», «Чоловік дружину лає…», «Із курорту вернулася…», «Язва» та інші. У них мовиться про кохання, сімейні конфлікти та інші життєві гумористичні колізії й перипетії. Як приклад, – гумористична мініатюра «Пізнання істини», в якій подано діалог Адама із Богом:

Якось Адам із Богом говорив,

Хотів доконче істину дізнатись:

• Чому ти жінку гарною створив?

• Для того, щоб мав когось кохати.

• Але чом дурною, Отче,

Жінку ти тоді зробив?

• Це для того, милий хлопче,

• Щоб тебе хтось любив!

Несподіваний поворот у сюжеті та іронічне глузування автора над своїми героями бачимо у гуморесці «Підслуханий діалог», у якому дівчина запитує свого коханого, чи любить він її:

• До нестями! Над усе…

Хлоп відповідає.

• А заради мене ти

• Можеш, любий, вмерти?

• Що ти? Ні! Своє кохання

Я назвав безсмертним!

Ось ще один оригінальний сюжет гуморески «Відповідь холостяка, в якій немолодого вже чоловіка агітують нарешті одружитися.

У відповідь звучить серйозне заперечення, що це «до рабства крок». Він надіється, що Бог його врятує від жінок, а від шлюбного ярма врятується сам.

А ось усмішка з уже протилежним значенням про шлюб і сім’ю, що йде всупереч філософії холостяка.

Не такий вже шлюб поганий,

Як нас ним лякають.

Тяжко перші двадцять років,

А потім звикають.

У другому розділі «Янголи на мітлах», який дав назву усій збірці, розміщено в основному віршовані усмішки та гуморески, що перегукуються, як уже було зазначено вище, із знаменитими «Вишневими усмішками» Остапа Вишні. У мініатюрах мова йде про жіночі, сімейні проблеми здебільше комічного характеру. Так, у мініатюрі «Дівчатам» говориться, що всі вони, «наче янголи, чи у місті, чи в селі», але якщо їм «зламати крила», то вони «в небо линуть на мітлі» (ця колізія, певно, і дала назву збірці).

Не хотілось би зловживати цитуванням, але наведемо ще одну повчальну гумореску із сімейного життя:

Якщо жінка з чоловіком

Гризеться без краю,

Як собака із кішкою,

Одне твердо знаю:

Викинути пошкодує,

А з’їсти не годна:

Буде оту кістку гризти,

Хоч би й не голодна.

Крім усмішок і сатиричних мініатюр, Василь Білич у збірці «Янголи на мітлах» уперше спробував свої сили (і досить вдало) у жанрі байки. Їх можна назвати якимось особливим визначенням – лірико-гумористичні байки.

Для прикладу наведемо хоча б оцю, невеличку, але повчальну життєву баєчку на сімейну тему.

• Сумирний я і по натурі добрий, –

• Удав жалівся звірам у гаю, –

• Та бог послав у жони підколодну,

• То ж я терпіти мушу цю змію.

Як бачимо, тут нема, як у класичних творах на цю тему, певної моралі. Автор хоче, щоб сам читач вивів її із сюжету і зробив відповідний висновок, або хоч задумався над вирішенням тих чи інших своїх проблем.

Слід також відзначити, що найбільші зразки майстерності у жанрі байки автор проявив у розділі «Мармизи кризи» (слово мармиза тлумачиться, як щось зневажливе, пика, мордяка, яке автор, певно відносить до явища кризи). Без сумніву, ця тема найбільш близька автору, оскільки вона тісно пов’язана з його професійною діяльністю.

Ще до прочитання збірки Василя Білича довелось почути розповідь у формі анекдота про те, хто і як збирається пережити кризу. Аж ось читаємо байку «Хто як буде виживати» і дивуємося. Анекдот ліг в основу написання байки чи навпаки? Кризова тема і на сьогоднішній день залишається злободенною, вона зрозуміла кожному, а тому автор намагається майстерно використати художні засоби для розкриття основної ідеї твору. Ось коротенько про сюжет байки. У лісі на галявині зібралися звірі на загальні збори, щоб вирішити, «як безжальну кризу оминути». Піднялися крики, сварки, але як годиться, головуючий Лев грізним риком «спонукав до тиші» і для конкретних пропозицій слово надав миші. Щоб вижити, вона запропонувала скасувати полювання у лісі, на дорогі речі обмежити трату коштів… Але тут схопився вовчий ватажок і заперечив, що вовки не будуть жувати корінці й сіно. А тому всі вони «тверді у своїй вірі, завжди оптимісти і як м’ясо до кризи їли, так і будуть їсти». Лисиці приєдналися до них і почали лящати: «як до тепер шуби мали, будем і завтра мати». Потім Лев могутній слово надав і роботящим мавпам, які заявили: «ми як були з голим задом, будем і в майбутньому». Так в алегоричній формі автор передав глибокі людські роздуми, «хто як жив, так і буде жити». Незважаючи на кризу, багаті стануть багатшими і житимуть ще краще, а бідні будуть ще біднішими і житимуть, як завжди, ще гірше.

Крім «кризових» байок, у збірці є низка творів про несправедливість судової системи, пресловутий споживчий кошик, податківців, оцінки виборів та діяльність нашої політичної еліти «Дискусія», «Зміна світогляду», «Обмін думками», «Урок мужності», «Без вини винний», «Монолог платника податків», «В натурі», «Ненаситні», «Не злити дракона» та інші.

Хочеться виокремити гумореску «Монолог платника податків, бо таки правда, що в нашій податковій системі кожен день щось нове, податкам немає меж. А наш бюджет, як усім відомо, - «мов трикутник із Бермуд. Не стрінеш сенсу тут земного,хіба фінансовий «капут».

Роздумуючи над тим, як зрозуміти пересічному громадянинові податковий тиск, крім загальновідомої абревіатури ПДВ, спробували написати такий собі невеличкий словничок, незвичний у загальному вживанні слів із гуморески: дохід, прибуток, зростаючий акциз, ресурсні платежі, патенти, фонди, плати цільові, ліцензії, сертифікати, місцеві платежі і т. д. Ось хай тепер і думає простий платник податків, як розібратися у цих великомудрих наукових термінах. То ж нічого кращого не придумати, ніж закінчити аналіз збірки словами з «Монолога платника податків»:

…О Боже, зверху ти все бачиш,

То розум нашим дай верхам,

Бо навіть це життя собаче –

Вже тричі виміняний крам.

Отже, Василь Білич має хист не тільки до лірики, але й з успіхом виступив у новому для нього жанрі – байках, сатирі та гуморі. І в цьому напрямку, як на нашу думку, багатообіцяючому автору слід працювати і надалі, підкорювати нові творчі вершини, відточувати слово, щоб воно стало справжньою зброєю у боротьбі проти негативних явищ, які є у нашому сьогоднішньому житті. А гумористичні твори, щоб допомагали в жартівливому тоні позбутися загалом добрим людям окремих вад у поведінці та характері.

Можна з упевненістю сказати, що автор уже відбувся як тонкий лірик, гуморист і сатирик, мова якого є живою, гострою, дотепною, саме такою, якою розмовляє народ. Підтвердженням цьому є вихід у світ його восьми збірок, які, без сумніву, є визначним явищем у творчому доробку поета Василя Білича. Нових йому творчих злетів як у ліриці й поетичній публіцистиці, так і на нині гумору та сатири.

Іван ХЛАНТА,

доктор мистецтвознавства,

Василь ТАНЧИНЕЦЬ,

член Національної спілки

журналістів України