Ім’я Івана Штаєра відоме не тільки в Колочаві. Як аматора сцени його знають у районі та навіть за його межами. З чого починається визнання? Звичайно, з праці, наполегливості, устремління, завзяття. Але коли йдеться про мистецтво — тут дещо інший підхід, інші пріоритети оцінок. І найперші з них — краплинка серця, часточка душі людини.

Народився Іван Штаєр у Колочаві в сім’ї, де шанували і любили народну пісню, батьки навчали цьому мистецтву і своїх нащадків. Троє дітей — і всі співали. Найменший Іван вперше проявив свій талант у першому класі. А підмітив його вчитель М.М.Шимоня (на жаль, вже покійний). Вже тоді у шкільному дитячому хорі хлопчик виділявся артистизмом та співучістю. Ще сидячи за шкільною партою, хлопець відчув у собі бажання не тільки співати пісні, а й писати вірші, підбирати до них музику. Саме тоді й визначився з вибором майбутньої професії.

Навчаючись у Хустському культосвітньому училищі на режисерському відділенні, одночасно здобував юнак артистичних навиків на сцені Хустського народного театру, яким керував режисер Всеволод Майданний. Як сьогодні згадує Іван,— саме йому він завдячує своїми успіхами та здобутками на сцені.

Вперше, як дипломований фахівець, проявив свою професійну майстерність Іван Штаєр у с.Сокирниця Хустського району, куди його направили працювати після закінчення училища директором сільського будинку культури. За невеликий проміжок часу молодий спеціаліст організував чоловічий вокальний ансамбль при будинку культури, урізноманітнив життя сільської молоді. Та недовго він затримався, бо через рік його призвали на дійсну військову службу. І в армії він не розлучався з піснею. Був учасником ансамблю пісні і танцю "Горизонт”, дипломантом всеукраїнського конкурсу армійської пісні, а за авторську пісню "Далеко від дому” його нагородили поїздкою додому.

Після демобілізації Іван Штаєр повернувся в рідну Колочаву. Влившись у багаточисельний колектив тогочасного заводу технологічного обладнання, згуртував навколо себе молодь. Із 13 чоловік організував вокальний жіночий ансамбль "Ромашка”, троїсті музики і драматичний театр. Художній керівник душею відчував, що саме через сценічну діяльність можна відтворити старовину, пропагувати творчість українських письменників-драматургів. Своїми концертами, що завжди відзначалися масовістю, аматори сцени радували не тільки колектив заводу, а й усіх сільчан. І завжди виділявся їх організатор і керівник Іван Штаєр. Майже жоден концертний номер не обходився без його участі. Вмів він і вірша прочитати, і гумореску розказати, і власну пісню заспівати, а ще — зіграти майже на всіх музичних інструментах, крім скрипки та сопілки.

Із розформуванням заводу в Колочаві Штаєр не залишився безробітним. Він став художнім керівником сільського будинку культури.

Радувало, як зізнається сьогодні Іван, те, що починав, як кажуть, не з нуля. Сільська молодь, колишні працівники заводу згуртувалися навколо свого вожака. Під його художнім керівництвом розширювався репертуар, збагачувалася майстерність, зростала кількість глядачів.

Сьогодні при будинку культури в Колочаві діють дівочий ВІА "Край”, троїсті музики, які щиро кохаються в самобутньому музичному фольклорі рідного села, дарують неповторні мелодії гір народно-побутовим урочистостям, торжествам з нагоди державних свят, знаменних подій у житті свого населеного пункту та району. А їх керівник і ентузіаст Іван Штаєр є активним учасником районного фольклорного ансамблю, яким керують Тарас Бойчук та Вікторія Янчик, що діє при РБК. У складі районної делегації неоднораово представляв Верховину на сценах Польщі та Чехії. Праця самовідданого артиста в царині фольклору та етнографії, авторської пісні та художнього читання оцінюється не тільки вдячними оплесками його шанувальників, а й численними нагородами — Дипломами та Почесними грамотами відділу освіти РДА та управління культури і туризму ОДА. А невдовзі Івана Штаєра, як кіноактора, ми побачимо в головній ролі художньої кінострічки "Колочавські повстанці”, яку знімає у Колочаві кіностудія ім. Довженка за срияння народного депутата Станіслава Аржевітіна.

Серед його авторських творів варті уваги глядача "Пісня про Колочаву”, "Карпатські соколи”, "Дівчина-горянка”, "У горах Карпатах”...

З дружиною Василиною народили і виховали трьох синів. На жаль, один із них — 26-річний Євген — інвалід з дитинства. Іван здобув професію педагога у вузі, а Василь щойно закінчив школу. Потяг до музики хлопці успадкували від батька, самотужки опанували гру на музичних інструментах. Та більше приваблює Василя футбол, а Івана — будівельна справа. Та це не заважає їм у родинному колі об’єднати у єдине свою любов до пісні, яка допомагає їм жити і творити.