Вони стали першим фольклорним колективом, який виступав на сцені італійської la Skala (1967-й рік), і викликали там фурор, тричі виходячи на біс, та перевершили рекорд легендарного італійського тенора Енріко Карузо: якщо на концерті апеннінця завіса піднімалася 11 разів, то під час програми грузинського ансамблю - аж 14. Виступали на Бродвеї й чи не на всіх інших найвідоміших сценах світу, залишаючи після себе лише позитивні емоції й захоплені відгуки ЗМІ. 
Отже, Ужгород знову відвідав найвідоміший грузинський танцювальний колектив – національний балет Грузії "Сухішвілі". В останні роки кавказькі артисти явно вподобали як Україну загалом, так і Закарпаття зокрема. Нинішній приїзд до нашого обласного центру став для "Сухішвілі" вже третім.
Турне, в яке вирушив ансамбль цього року, особливе. По-перше, тому що "Сухішвілі" 2010-го виповнюється 65. По-друге, на чому особливо наголошує керівник колективу Ніно Сухішвілі, 100 років із дня народження виповнюється Ніно Рамішвілі – саме вона спільно з чоловіком Іліко Сухішвілі й створила майбутню легенду Грузії.
Сама ж Ніно Сухішвілі – внучка засновників балету. Вона представляє вже третє покоління легендарних танцюристів і хореографів. Напередодні концерту в Ужгороді пані Ніно люб’язно погодилася відповісти на запитання "Замку".
– Пані Ніно, ви знаєте щось про Закарпаття, яке теж, як і Грузію, асоцію¬ють насамперед із горами та виноробством, чи це просто одна з багатьох зупинок, де виступаєте?
– Я знаю, що це дуже мальовничий край. Західна Україна взагалі дуже гарна й близька нам. Це й згадані вами гори, і вино, і, ясна річ, люди також приємні: дружелюбні, добрі. Від усіх, з ким тут зустрічалися, враження залишилися тільки позитивні.
– Вашому колективові доводилося виступати на найвідоміших сценах світу. Скажіть, будь ласка, з якими відчуттями після згадок про "Ла скала" чи Бродвей виходите на сцену скромного, регіонального театру?
– Знаєте, не суттєво, на якій сцені ми виступаємо і в якому місті. Наше ставлення всюди однакове. Глядач – завжди глядач, тож професіонали мають з повною віддачею віддаватися сцені. І немає значення, чи ми в Нью-Йорку, Парижі чи в маленькому провінційному містечку Грузії.
– А розмір нашої сцени для вас достатній, адже така кількість танцюристів виступає одночасно?
– На жаль, сцена для нас справді надто мала, але якось пристосовуємося до будь-якого театру. Саме тому потребуємо репетиції хоча б за 2–3 години до початку концерту, аби освоїти сцену.
– Я правильно зрозумів, що з Ужгорода розпочалося ваше всеукраїнське турне?
– Не зовсім. Ми вже дали концерт у Чернігові (9 лютого. – Авт.). Відтак мали два виступи в Білорусі, тепер повернулися до України – в Ужгород.
– Скільки всього концертів й за скільки днів маєте намір дати в Україні?
– 25 чи 26 концертів за трохи більше місяця – майже щодня. Дуже виснажливий графік.
– Як танцюристи фізично можуть витримати таке навантаження? Адже, на мій погляд, це набагато важче, ніж тур співаків, яким у разі чого й фонограма у пригоді стане…
– Ми просто вже звикли до такого графіку. Танцюристи наші у добрій формі. Звісно, це важко: довгі переїзди з міста в місто, інколи доводиться просто з дороги йти до театру на репетицію й викладатися з останніх сил, але саме в таких речах і виявляється професіоналізм. Глядач не повинен відчувати, що ти втомився, мав тривалий переїзд чи відчував якийсь дискомфорт. Головне в нашій роботі – принести людям задоволення, сподобатися їм. Правду сказати, у нас величезний успіх у вашій країні. Глядачі нас розуміють просто чудово, приймають дуже добре й тепло. Тому й ми ще більше стараємося для них.
– Читав ваше інтерв’ю півторарічної давності київській газеті "Сегодня", в якому, зокрема, ви говорили, що через військовий конфлікт між Грузією та Росією скасували концерти в РФ, оскільки не можете виступати в країні, яка напала на вашу Батьківщину. Чи змінилася якось ситуація за цей час?
– Територія Грузії й далі окупована Росією, тому нічого не змінилося. Але я сподіваюся, що в найближчому майбутньому щось проясниться, бо через політичні непорозуміння не має страждати мистецтво. У Росії нас завжди добре приймали. І грузинський танець, і грузинське вино, і грузинська кухня мали добру славу в російського народу. І я вважаю, що колись ситуація зміниться. Прикро тільки, що в тамтешніх людей нині ставлення теж недоброзичливе. Їх дезінформують: над цим працює преса, телебачення. Тож про наші гастролі на території цієї країни говорити поки що зарано.
– Цей рік, очевидно, у вас буде дуже насиченим. Розкажіть, будь ласка, які плани в "Сухішвілі" на 2010-й.
– Після туру Україною відразу їдемо до Італії, де продовжимо гастролі. Потім повертаємося до Грузії – ювілейні концерти заплановані в Тбілісі. Будуть й інші заходи: концерти на острові Кіпр, участь у фестивалі "Слов’янський базар". Рік справді обіцяє бути дуже напруженим.
– На вашу думку, яка роль "Сухішвілі" в побудові іміджу Грузії в світі?
– Думаю, досить суттєва і завжди була такою. Своїм мистецтвом ми показували всьому світові нашу культуру й історію. Люди, які ніколи не чули про Грузію, починали цікавитися країною. У нашій програмі дуже добре представлений кожен куточок Грузії, різноманітні звичаї, характер нації. Тому вважаю, що через концерти ансамбль ознайомив весь світ зі своєї батьківщиною. Вважаю, маємо статус неофіційних послів рідної землі у світі.
– Чи цінують цю вашу працю вдома?
– Так. Грузини цінують нас і мають, чим пишатися. Коли говорять про історію та культуру батьківщини, завжди обов’язково згадують і наш колектив. А прізвища засновників балету –та Рамішвілі – вже перестали бути просто прізвищами, вони називають ціле явище. Вважаю, що наш ансамбль, особливо ж Іліко Сухішвілі та Ніно Рамішвілі (мої дідусь та бабуся), зробили для Грузії надзвичайно багато.
