Про гейзері в селі Вучкове на Закарпатті немає жодної згадки в інтернет-пошуковику Google. Та й взагалі, слово "гейзер" в Україні зустрічається майже виключно в комплекті з різноманітними "ВАТ" або "ЧП". З одного боку, воно й не дивно - природні фонтани, як правило, характерні для місцевостей з активної вулканічної діяльністю, яких в Україні, на щастя, ніде немає.

Однак принаймні один гейзер, як не на перший погляд, дивно, у країні, напевно є. Більше того, він знаходиться в Закарпатті - в селі Вучкове в Міжгірському районі.

Це село в Карпатських горах має як мінімум три цікаві особливості. По-перше, тут знаходиться самий довгий автомобільний міст довжиною 91,3 метра. Відкрили його у 2006 році, а будували ще з часів повені 2001-го. Міст з'єднав береги річки.

Але найбільш відомим Вучкове стало завдяки тому, що є батьківщиною відомої бджоли-карпатянки. Цей вид медоносних комах був виведений в 60-і роки і привернув радянських пасічників своїм миролюбністю, морозостійкість і працьовитістю. Кілька років тому вучковци вшанували пам'ять про комах, що прославило їхнє село, встановивши йому пам'ятник.

Третя особливість села могла б стати справжньою туристичною родзинкою Вучкове, ноо перетворилася на символ недбалої людської діяльності.

Гейзер - це джерело, яке періодично викидає високо в повітря струмінь води і пари. Найвідоміші знаходяться в Ісландії, Росії (на Камчатці), Північній Америці (парк Елловстоун), Новій Зеландії, Японії, Китаї.

"Проте закарпатський гейзер - це не зовсім те, що ти собі уявляєш", - розповідає краєзнавець Олександр Богданов, який відвідав Вучкове у пошуках природного чуда. Побачене його розчарувало.

Все змінилося на початку 90-х, коли в село приїхали геологи за завданням металургійного комбінату, який мав намір викупити територію урочища і побудувати там величезний комплекс. Вода з гейзера, очевидно, повинна була йти в санаторій на оздоровчі купелі. Геологи взялися за встановлення відвідної споруди і, напевно, щось порушили всередині гейзера, і вода перестала бити, пішовши через трубу. Останню трохи продовжили, довівши до потічка. З того часу вода б'є виключно через неї в горизонтальному напрямку.

Після розвалу СРСР будівництво санаторію металургійного комбінату опустилося, і нині там залишився хіба що величезний фундамент і понівечений гейзер. Вода в ньому холодна і раз на три менш солона. Люди кажуть, що тепер струмінь води б'є кожні 20 хвилин. Раніше ж, як згадувалося, чотири рази на добу, причому настільки точно в той же час, що за цим годинник звіряли. "Навіть тепер, хоча гейзер і понівечили, викидання води справляє сильне враження. Фотографія це передати не може", - стверджує Богданов.

Саме урочіше Петровець і далі дуже популярно серед місцевого люду. Зокрема й тому, що на іншому березі потічка - джерело мінеральної води, багатої залізом. Люди йдуть вбрід, оскільки місток знесло одна з повеней, і набирають цілющої смоли. "Сам був свідком, як туди приїхав автобус, з якого вийшли бабусі-парафіянки на чолі зі священником, а потім прямо біля гейзера її дегустували", - згадує Богданов. Воду ж із природного фонтану не п'ють, оскільки вона все-таки занадто солона. Хоча, кажуть, дуже добре впливає на шлунок.

"Шкода, звичайно, що з гейзером так і зробили. Звичайно, він не такий, як найвідоміші в світі, які вистрілюють водою і на 100 метрів вгору, проте вучковскій має свою перевагу - він наш, закарпатський", - підсумовує Олександр Богданов.