На дворі сувора зима, я її дуже люблю, поважаю та з нетерпінням чекаю, але водночас не хочу, щоб вона приходила. Та вона в тому не винна, що так у цьому світі буває, який наповнений хаосом та відвертою несправедливістю, а ще народженням задля жебракування, холоду, та голоду і безглуздої смерті від рук жорстоких людей, автомобілів, своїх побратимів, які з’їдають слабшого, аби вижити, але чи надовго?..
По чиїй вині вони на вулиці?
Мова йде про безпритульних собак і котів, які весною виконують своє покликання на землі - народжують потомство, що не має жодних шансів нормально жити. На вулиці з’являються собаки з довгими сосками, які чекають на людський шматок хліба. А в старих чи недобудованих будинках туляться одне до одного сліпі цуценята, що чекають на матір. Зараз вони ще не знають, що на них чекає, коли материнського молока стане замало. Найслабший брат стане здобиччю. І тоді почне діяти ще один суворий закон вбити та з’їсти, щоб жити.
Хтось скаже: що зробиш, таке життя. Ні, це не життя таке, це ми такі безсердечні, думаємо лише про себе. Всі ми любимо маленьких цуценят і кошенят, беремо чи купуємо їх як іграшки, бо воно таке мале й кумедне, але забуваємо про те, що рано чи пізно кошеня стане дорослим і матиме свій характер, до якого треба звикнути. Воно стає дорослим і йому не вистачає місця в квартирі. Ми й не помітили, як воно з іграшки перетворилося на допитливу, дорослу тварину, що сама шукає іграшку. І тоді не залишається нічого, як вигнати тварину з хати, вона свою місію виконала. Іграшка стала дорослою, то вже непотрібна. Але мало хто пам’ятає істині слова Антуана де Сент-Екзюпері: «Ти завжди береш на себе відповідальність за того, кого приручив».
У світі багато жорстокості, але більше половини люди роблять її свідомо. Найбільше від злих людських емоцій потерпають беззахисні тварини, які шукають в нас друзів, а ми їх зраджуємо іноді без серйозних причин. А потім дивуємось звідки беруться собаки дітовбивці. Кожна тварина, яка виросла поряд з людиною любить свого господаря і готова в будь-яку хвилину віддати своє життя заради нього. А чи готова людина віддати хоча б крихту свого тепла та ласки для тварини, яку пригортає холодна вулиця? Кожен сам себе може спитати. У глибині душі вже давно визріла відповідь.
Мабуть, усіх тварин з вулиці не вернути ніколи, але мертві душі і холодні очі людей можна зігріти, та для цього треба навчитися відповідати за тих, кого ми взяли в свій дім, не виганяти бідолашну тварину на вулицю, коли вона не підходить вашим вимогам чи своє відслужила, а тепер стара, тож непотрібна. Краще відвести у ветеринарну клініку та всипити, щоб тваринка не мучилась від холоду та голоду.
Мало хто зараз візьме кошеня з вулиці, бо з ним прийде в дім цілий букет всіляких хвороб, а от з чистих рук господаря охочих знайдеться чимало. Природа бере від живих і здорових тварин своє головне призначення: продовження роду, тож не треба за це карати і чи викидати на вулицю разом із дітьми. Багатьом людям ще треба повчитися від мудрих тварин, якими керує тільки інстинкт, а яке батьківство та любов вони віддають своїм дітям.
Життя зараз не легке, дуже важко жити і навіть виживати людям, не те що тваринам, але завжди треба залишатися людиною, бо ні за чим втраченим ніколи так важко не буває, як за втратою людяності, цю важливу рису дуже легко втратити і дуже важко її віднайти та повернути. Пам’ятаймо, що Господь створив тварин нам у поміч, а не на нестерпні муки та голод і за кожну Марисю, Діну та Тузика нас спитає. І що тоді ми скажемо?..
Зустрічаймо зиму всі разом і кожний окремо, шануймо її прихід хорошим кроком назустріч тим, хто того найбільше потребує, не стіймо осторонь чужої біди, бо завтра ця біда може статися з нами і хто допоможе нам, якщо ми нікому не допомагаємо?
|
