Член редколегії Збірника професор Валерій Полковський, мешкаючи в канадському місті Сейнт-Альберт, часто у якості запрошеного гостя-професора викладає в університетах України, зокрема, й Ужгородському національному університеті, де був головою Державної екзаменаційної комісії на факультеті романо-германської філології, викладав теорію і практику перекладу на факультеті міжнародних відносин.

За словами професора, перше число Збірника НТШ вийшло 1973 року, а це вже п’ятий том видання. Це вперше Збірник надруковано не в Канаді, а в Україні (в Острозі). Матеріали видання — різнопланові, поділені на кілька розділів: «Ювілеї», «Преса і радіо», «Релігійне життя», «Українські архіви Канади», «Малярство», «У світі музики», «Література і переклад», «Зв’язок з Україною», «Персоналії».

Автори Збірника досліджували вплив українців на канадську державну політику (що зменшується на федеральному, проте збільшується на провінційному рівні), а також інші теми про розмаїття життя діаспори — її багатокультурність, чи можливе зближення католиків і православних, засоби масової інформації українців у Канаді тощо. Наклад Збірника — 750 примірників. До Ужгорода надійде 8-9 книжок (до університету та бібліотек).

Видання Збірника стало можливим завдяки дотації Альбертського товариства збереження української культури та Альбертської фундації збереження історичних пам’яток, а також завдяки членським внескам учасників НТШ, яких у Західній Канаді є понад 50 осіб.

Під час підготовки Збірника в укладачів виникали суперечки щодо правопису і стилістики. В. Полковський розповів, що серед канадських науковців є прихильники як «харківського», так і сучасного українського правопису, проте основну увагу звертали на суть матеріалу, а не на лексичні чи орфографічні відмінності.

Щодо українців у Канаді, зі слів Валерія Полковського, інформація 1,5 мільйонів осіб — це міф, насправді в Канаді є лише близько 550 тисяч людей українського походження та 200 тисяч народжених у змішаних шлюбах. 80 % із них визнають своє українське коріння лише двічі на рік, святкуючи великі свята. Інші ж активно підтримують українські традиції (наприклад, лише в одній канадській провінції є понад 80 українських танцювальних колективів), а також працюють заради добробуту України. «Ставлення до діаспори двояке, — каже професор Полковський. — Але не потрібно впадати у крайнощі. Це добровільний резерв, який безкоштовно працює для України. Натомість за 18 років Україна ніяк не підтримала діаспорні товариства. На жаль, лише на словах ми «брати». Україні слід відійти від грандіозних планів на кшталт «за один день у Європу» і перейти до конкретних вузьких проектів співпраці».

Довідка.