Його батько був музикою на весіллях, а син з дитинства ріс у середовищі, де пісня була чимось святим і  необхідним. Минали роки і, колись малий Павлик, що бігав по селу босоніж, став Народним артистом України, отримавши статус соловейка вітчизняної естради. Мова йде про Павла Дворського, інтерв’ю з яким пропонуємо нашим читачам.

– Кажуть, що Карпати володіють особливою енергетикою, яка походить від самої природи. Ви це відчуваєте?

– Звичайно. Кожна година перебування у цьому благословенному краї додає мені сили творити. Незабутніми залишаються зустрічі зі старожилами, мудрими гуцулами, талановитими народними майстрами – людьми, що своїм життям і діяльністю зберігають і примножують нашу українську культуру. Впевнений, що кожен, хто приїде в Карпати, очиститься і душею, і тілом. Пересвідчився в цьому на власному досвіді. Коли бачу ці дивовижні гори, стрункі смереки, чую спів птахів і дзюркотіння потічків,  то хочеться жити, співати, творити добро.

– З гастролями ви об’їхали майже весь світ. Де люди зустрічали по-особливому, найщиріше?

– В Італії, Америці, Австралії, власне, скрізь, але таких людей, як в Україні, немає ніде. Вони неповторні, відверті, вміють дружити і любити, працювати й веселитись. Скрізь є добрі і злі люди, але рідне завжди близьке. Я щасливий, коли бачу красивих, мов писанка, українських жінок, усміхнених дітей, романтичних підлітків… Немає ніде в світі й такого краю як Україна, як Карпати. Наша природа благословенна Богом, свята, чарівна. Треба берегти усе це багатство краси і примножувати. А людям, які тут, в горах живуть, треба допомагати, бо нелегке їхнє буття. Допомагати на державному рівні  і матеріально, і сприяти розкриттю талантів, якими повна ця земля.

– Серед своїх нових пісень – одна на слова нашого земляка, голови облради Михайла Кічковського. Як  народився цей твір?

–  «Подарунок долі» з’явився дуже швидко, буквально за кілька днів. Слова пісні для мене дуже близькі, бо й сам я народився недалеко від гір.

Відпочиваючи на березі моря, в голові крутилася нова мелодія, яку наспівував, не помічаючи вже шуму хвиль. Нехай ця пісня буде подарунком кожній жінці. Ми, чоловіки, іноді не даруємо своїм коханим те, що хотілось би, наприклад, зірки, небо – як співається у пісні – але ми здатні подарувати їм найсокровенніше – любов. Робімо це кожну мить, кожну хвилину, кожну годину.

– Музика – значна частина вашого життя. Якби довелося від неї відмовитися то якою справою зайнялись би?

–       Музикою…

–       По-філософськи.

–       Нехай.

–       Творчий процес – це завжди складно. Як він виглядає у Павла Дворського?

–  Бог дає мені силу і терпіння. Іноді хочеться швидше написати пісню, а воно не виходить, а іноді – з одного подиху народжується прекрасний твір, як це було з «Стожарами» чи «Подарунком долі». Багато моїх пісень з’явилися під впливом спілкування з природою, людьми, з маленькими, завжди допитливими дітьми… Вірю, що й цьогорічна подорож  Закарпаттям надихне мене на написання нової пісні, яку, неодмінно, подарую своїм слухачам.

– Спілкуючись з вами, не можна не помітити ту особливу ніжність, з якою відгукуєтесь про жінок. Мабуть, часто закохуєтесь?

– Звичайно. Якби цього не було, то не народжувались би й пісні. Митці закохуються часто, але мають своїх дружин, які завжди чекають нас і саме вони найбільше надихають на народження нових пісень. Не думайте, що зраджую дружині – сприйняття зором жіночої краси – не зрада, а естетика.

– Після відвідин нашого краю, що хочеться побажати закарпатцям?

 – Аби вони жили, трудилися, розвивали свій талант на рідній землі, мали роботу вдома, а не виїжджали на заробітки, залишаючи на тривалий час дружин, дітей. Область володіє потужним туристичним потенціалом – мабуть за цією сферою майбутнє. Нехай щастить, дорогі закарпатці.