Древні пам’ятки архітектури Тереблянської долини Міжгірщини - Історія - Каталог статей - Закарпатський край
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [23]
Закарпаття [312]
новини краю
Україна [373]
держава
Світ [78]
планета
Туризм [55]
відпочинок
Історія [45]
минуле
Пошук
Наше опитування
Що Вас цікавить на Закарпатті?
Всього відповідей: 262
Міні-чат
200
Друзі сайту
Locations of visitors to this page
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Статті » Історія

Древні пам’ятки архітектури Тереблянської долини Міжгірщини

        Після клопіткої праці в різні періоди року, отримавши чергову відпустку, деякі охочі їдуть на відпочинок до Чорного моря,  дехто вирушає в подорож власним автомобілем по різних регіонах України, а хтось їде навіть закордон. Та є й такі, які воліють бодай на пару днів приїхати до нас, на Міжгірщину, подихати свіжим повітрям, здійснити «тихе полювання»,  скуштувати чистої джерельної води…

          Подорожуючи територією національного природного парку «Синевир», ви неодмінно закохаєтесь у мальовничу красу нашого краю. Своєрідна й неповторна, оспівана у віршах і піснях, мила й рідна наша земля, вабить до себе туристів із усіх куточків нашої  України та зарубіжжя. Саме їй, природі, неперевершеним краєвидам й казковим пейзажам, щирий поцілунок шле закоханий навіки в них ввічливий турист-мандрівник.

         Саме йому, Богові, ми повинні віддати подяку за те, що  створив для нас таке чарівне середовище існування, за те, що дарував нам долю жити в лоні чистої, нерукотворної краси. І кожен з нас, мабуть, це робить на власний розсуд. Чи вдома, чи на богослужінні в храмі, чи просто відпочиваючи на природі зі своєю сімєю, друзями, колегами; ми інколи потай або афішуючи віддаємо належне Богові. Тому хотілося б повести бесіду про церкви, про храми Божі, про ті місця, де та подяка є найбільш прийнятною, найбільш  бажаною, про ті духовні споруди, в яких століттями лунають молитви, і  які збереглись досі на території національного парку «Синевир».

         Закарпатські українці довгий час жили в умовах іноземного національного і соціального гніту, одначе вони зберегли свій побут і культуру. Навіть в тих пам’ятках архітектури, де явно відбився вплив чужих стилів (барочного і готичного), самобутність не зникла. Творчо перероблені іноземні прийоми і форми будівництва породжують нові своєрідні риси національної архітектури, що підтверджує її зв'язок як з Україною і Росією, так і з Польщею, Словаччиною Угорщиною, тобто з Заходом і Сходом.

         З одного боку злиденне життя наших предків, бідність, відсутність джерел заробітку, відсутність будь-якої інфраструктури та комунікацій, не зважаючи на те, що ми географічно живемо, майже, в центрі Європи, з іншого боку доступність й порівняно не значна ціна на деревину, відкоригували й наклали вагомий акцент в архітектурі нашого краю.

         Починаючи від звичайної колиби лісоруба, і закінчуючи храмами, в будівництві використовувалась смерека, деревина якої найбільше підходить для зведення несучих або провідних стін. Це дуже хороший термо- і звукоізоляційний матеріал, що не потребує додаткової обробки і зберігає декоративний, естетичний вигляд. З неї виготовляють вагонетка,  облицювальну дошку, фасадні піки, гонт, дранку і т. д. Тому в будівництві, вона і до сьогоднішнього дня так широко вживана.

         Одна з найцінніших пам’яток зодчества нашого краю – це Святодухівська церква в селі Колочава-Горб, що датується XVII ст. В перший раз вона була зведена без єдиного цвяха. У її будівництві використовувались лише дерев’яні клини і чопи. Вона є найбільш яскравим прикладом впливу барочного стилю в місцевій архітектурі. Центральний і східний зруби зберігають ще просту чотирискатну форму покриття, а західний, як і куполи над середнім і східним зрубами, має барочне оформлення. Дзвіниця над західним зрубом чисто декоративна. І чим більше розглядаєш її з різних боків, чим більше знайомишся з її деталями, конструкцією, пропорціями окремих її частин, тим більше й більше вона зачаровує. Спочатку вона знаходилась в центрі села, а теперішнє місце її перебування вже третє, за весь час свого існування.
         З народних легенд колочавців відомо, що колись дуже давно був великий вітер над селом, який зняв з церкви хрест і поніс у гори, тому церкву розібрали й перенесли на те місце, де впав хрест. І при переносі її почали використовувати гвіздки і клямби для скріплення деталей.

         На початку XX ст. у добу Чехословацької республіки, в результаті переходу переважної більшості населення с. Горб у православну віру, храм закрили, тому що він належав греко-католицькій громаді. Протягом шести років будували нині діючу православну Святодухівську церкву. В храмі з того часу богослужіння не проводилось. Тепер тут працює історико-культурний центр «Колочава», який в свою чергу прикладає зусиль для створення краєзнавчого храму-музею.

           При всій різноманітності форм дерев’яної храмової архітектури Закарпаття їі можна звести до двох основних типів: храми тризрубні, коли зруби поставлені по осі один за одним, і храми п’ятизрубні, коли зруби поставлені хрестом.

         У тризрубному храмі центральний четверик (приміщення для моління) найчастіше був найбільшим за об’ємом і найвищим. Найнижчий – східний зруб вівтаря. Інколи найвищим будували західний (вхідний) зруб, який нерідко пристосовували під дзвіницю. Пятизрубні храми на Закарпатті зустрічаються, частково, лише в Рахівському районі, а в нашому регіоні прийнято було зводити тризрубні храми.

          Прикладом тризрубного храму в сусідньому селі Негровець є ще дотепер діюча Свято-Михайлівська церква з 1811року, що теж була збудована вперше без єдиного гвіздка. Ще до недавнього часу в ній знаходився іконостас храму  першого поселення людей в урочищі Ясеновець. А ця красива церква, на відміну від Колочава-Горбівської, є яскравим прикладом впливу готичного стилю. Західний зруб, спочатку пристосований під дзвіницю, завершується гострим готичним дахом. Простота конструкції, відсутність зовнішніх прикрас, хоч надають цьому храму строгості, та силует його на фоні неба, зелені і навколишніх гір залишається неповторно  красивим.

          Місця для церков у давнину завжди вибирались таким чином, щоб будова храму домінувала над селом або навколишньою місцевістю. Через те Свято-Михайлівський храм стоїть на вершині пагорба.

          Існує легенда, що колись дуже давно, в урочищі Ясеновець, де жили перші поселенці, стався величезний зсув, який зруйнував майже всі хати й тих людей, що не відреагували на заклики, які лунали вночі: «Люди, тікайте, на село йде зсув». Цілою залишилась лише церква. Спочатку її перенесли в урочище Потік, а потім перебудували, добудували і встановили на те місце, де стоїть і до тепер.

         Відвідувачі національного природного парку «Синевир» багато втрачають, насолоджуючись лише природною красою його території, не приділяючи уваги  старожитності. У кожному селі парку є церкви, в тому числі й старовинні, але Святодухівська і Свято-Михайлівська –  найдревніші  На прикладі цих двох храмів, пам’яток архітектурної думки, можна зрозуміти життя і дух нашого народу.      

Категорія: Історія | Додав: Бабічин (19.07.2010) | Автор: Іван Конар
Переглядів: 574 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz