Сільський туризм – перспективна справа - Туризм - Каталог статей - Закарпатський край
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [23]
Закарпаття [312]
новини краю
Україна [373]
держава
Світ [78]
планета
Туризм [55]
відпочинок
Історія [45]
минуле
Пошук
Наше опитування
Що Вас цікавить на Закарпатті?
Всього відповідей: 262
Міні-чат
200
Друзі сайту
Locations of visitors to this page
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Статті » Туризм

Сільський туризм – перспективна справа
    Михайло Олексійович Гичка з села Синевир, що на Закарпатті, добре знана людина в багатьох регіонах України. І не тільки. Навіть за океаном, в Сполучених Штатах Америки йде про нього добра слава. В багатьох країнах він має знайомих, навіть справжніх друзів. Не їздив Михайло Олексійович по світу, навпаки, до нього приїжджають з усіх-усюд. Гичка – власник агросадиби «Бокораш», в якій протягом цілого року приймає українських та закордонних туристів. Кілька років тому на виставці «Турєвроцентр-Закарпаття» саме його садиба була визнана кращою в області. Зараз пан Михайло очолює Міжгірську районну спілку сприяння розвитку сільського туризму «Полонина».
     Свого часу, коли Гичка й не знав, що таке сільський туризм, до нього звернулися знайомі з Міжгірської райдержадміністрації, які попросили його прийняти на відпочинок в себе вдома поважних гостей з Адміністрації Президента. Власне, київські туристи могли би поселитися й на будь-якій турбазі, але це для них було не цікаво – вони хотіли відпочити саме в будинку селян, аби по-справжньому відчути місцевий колорит. Це було на новий 2003-й рік. Для Михайла Олексійовича і його дружини пропозиція виявилася досить несподіваною і здавалася дикою, але київських туристів таки прийняли. Гостювали вони в Гички п’ять днів, а незабаром до Синевира приїхали інші туристи за рекомендацією тих, київських. І їх господар гостинно прийняв, організував відмінний відпочинок. Усі залишилися задоволеними.
     «Чим це не бізнес», – подумав Михайло Олексійович і з того часу серйозно замислився над тим, аби зайнятися сільським туризмом. Починати було складно. Дружина працює в школі, отже, майже вся робота лежала на плечах Михайла Гички і його сина, а це забезпечення відповідної матеріальної бази, організація екскурсій тощо. Усе вимагало коштів, а їх було обмаль.
     «І тоді, і зараз влада майже всіх районів Закарпаття вбачає туризм перспективним напрямком розвитку, але робиться з цього приводу дуже мало, – каже Михайло Олексійович. – Нас, хто вже займається даною справою, не треба вчити як це робити – цьому нас вчать самі туристи. Нам потрібна підтримка держави, тобто, пільгові кредити.»
     Довелося працювати Гичці без кредитів, помаленьку, потихеньку. Приймав туристів гостинно, робив усе, аби люди залишалися задоволеними. Гостям справді був до вподоби відпочинок у синевирській агрооселі, а це відмінні побутові умови, національна кухня, щирість господаря, подорожі до Синевирського озера та Озірця, на вершини мальовничих гір національного природного парку і навіть екскурсії до Ужгорода та Мукачева…
     Зрозуміло, без реклами туризмом займатися неможливо. От і їздив Михайло Олексійович на різноманітні туристичні виставки, де доносив до людей інформацію про дивовижний край гір, легендарне Синевирське озеро, про умови відпочинку в його агросадибі. В Інтернеті створив сайт, завдяки якому Гичку й знаходили туристи. Одне слово, справа пішла успішно.
      Туристи приїжджають до Михайла Олексійовича за попередньою домовленістю, отже, дні перебування тих чи інших груп відпочиваючих наперед розписано. При потребі, господар зустрічає гостей на вокзалі у селищі Воловець, звідки на спеціально найнятому автомобілі доставляє їх до садиби. Має Гичка і власний транспортний засіб – бричку, на якій, в упряжі, знову ж таки, найнятих коней, возить туристів до Музею лісу і сплаву. Така екскурсія для відпочиваючих є просто незабутньою. І, звичайно, за таких умов туристам захочеться ще раз приїхати до Синевира і своїм знайомим порекомендувати агрооселю пана Гички. Це і є реклама – жива та ефективна.
     «Без сільського туризму, мабуть, вже не міг би жити, – стверджує Михайло Олексійович. – Я звик до постійного спілкування з різними людьми. Син також любить цю справу, тож не випадково зараз в університеті поглиблено вивчає особливості роботи туристичної галузі».
      Пан Гичка надіється, що в недалекому майбутньому держава повернеться лицем до людей, які займаються сільським туризмом.
Категорія: Туризм | Додав: Бабічин (20.01.2010) | Автор: Юрій Бабічин
Переглядів: 450 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz