Міжгірська Кіліманджаро - Туризм - Каталог статей - Закарпатський край
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [23]
Закарпаття [312]
новини краю
Україна [373]
держава
Світ [78]
планета
Туризм [55]
відпочинок
Історія [45]
минуле
Пошук
Наше опитування
Що Вас цікавить на Закарпатті?
Всього відповідей: 262
Міні-чат
200
Друзі сайту
Locations of visitors to this page
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Статті » Туризм

Міжгірська Кіліманджаро
Скрізь, куди не глянь – гори.
Гори високі, низькі і всі вони покриті лісом, у якому ростуть рідкісні рослини, водяться цінні тварини.
Навесні, коли в долинах гір, де розміщені села, вже розтанув сніг, на самій вершині гори Кам'янки, яка знаходиться у Міжгірському районі Закарпаття, він відчуває себе в силі і білою "шапкою" нагадує Кіліманджаро. В окремі роки цей "головний убір" тримається аж до початку червня, з кожним днем зменшуючись у розмірах.
Висока Кам'янка, з майже лисою 1578-метровою вершиною манить кожного, хто прагне бути в гармонії з природою, побачити її красу з висоти, оцінити свої сили під час сходження, а, можливо, перевірити свого друга на стійкість, як це радив Володимир Висоцький.
Колись для туристів був дуже популярним пішохідний маршрут Синевирське озеро – г. Озірна — г. Кам'янка — Синевирський перевал, а зараз, здається, й туристи якісь не такі, як були колись. Приїжджають на автомобілях й надто бояться натруджувати свої ноги. Це тому, що ще ніколи не переживали ті приємні моменти турпоходу, які, хоч і стомлюють ноги, та наповнюють тіло енергією активності, а душу радістю. Назавжди в пам'яті людини залишається щастя подорожі, про яку з неймовірним задоволенням можна розповісти друзям, дітям, а потім й онукам. Нове покоління гордитиметься вами і братиме для себе добрий приклад.
Саме такі роздуми прийшли в голову після дводенної подорожі по горах рідного краю, в тому числі й Кам'янці. А все починалося зі звичайного спортивного інтересу і бажання відпочити у колі друзів.
Вирушивши в дорогу, перш за все відчуваєш втрату негативної енергії. Настрій на підйомі. Долаючи лісову гірську стежку, стаєш активним спостерігачем всього, що діється з природою навколо тебе. Такі обставини навіюють у серці романтику, прагнення пригод... І ці мрії здійсненні.
Ніч у горах — момент спокою і тривоги душі. Ці два відчуття людини, здається, непоєднувані, та, виявляється, закони психології можуть бути непередбачувані.
Вранці, після прохолодної ночі, знову відчуваєш приплив енергії і бажання йти вперед, на саму вершину гори. Що стосується Кам'янки, то сходження на неї можна здійснити з будь-якої сторони. Дуже легко це зробити із Синевирського перевалу, однак ми помандруємо через весь хребет Кам'янки, починаючи з північно-західної сторони. Серед смереково-ялицево-букового лісу зеленіють три великі полонини, на яких випасають овець вівчарі з селища Міжгір'я. На другому полі хребта Кам'янки мирно пасеться табун коней. Вони, побачивши людей, піднімають голови і уважно дивляться. Не впізнавши в нас своїх господарів, пасуться далі.
У гірських селах Закарпаття землі дуже мало, тому селяни, які мають на господарстві коня, відганяють його в гори, на полонини. Там тварина, без догляду людини, пасеться тривалий час. Коли господар повертається сюди, то поблизу знаходить свого коня.
Привітно зустрічають мандрівників вівчарі. Вони раді пригостити ЇХ бринзою і розповісти цікаві історії. В одній з них йдеться про незрадливу дружбу коня і собаки:
"Один господар на ім'я Михайло верхом на Буяні поїхав на полонину, щоб залишити його там для випасу. Крива стежка крутилась довкола височезних смерек і тягнулася вверх. Позаду біг пес Тімон з висолопленим язиком.
Нарешті, серед лісу, широке поле – це полонина. Дорога сюди зайняла чимало часу, а вдома у пана Михайла ще багато роботи, тому, залишивши улюбленця, коня, поспішив спуститися із гори.
Лише під вечір селянин помітив, що Тімон не бігає у дворі, не гавкає, не просить їсти,
як це завжди буває. Де ж пес? Господар засмутився, бо це була дуже розумна тварина.
Йшов день за днем. Ось і місяць пролетів непомітно.
У пана Михайла на господарстві накопичилось багато роботи, яку виконати людині просто не під силу. Тому селянин й відправився на полонину за конем.
... Буян знайшовся скоро. Він зовсім недалеко відійшов від того місця, де залишив його господар.
Радість пана Михайла була подвійною: він підійшов до свого улюбленця, погладив його, і, раптом... загавкав пес. Селянин аж злякався. Та марно, бо з-під смерічки вискочив Тімон, який підбіг до господаря, як завжди, виляючи хвостом.
Виявляється, пес настільки здружився з конем, що не хотів розставатися із ним. Хоча Тімонові й доводилося терпіти на полонині голод, але вірність дружбі не зрадив".
У горах розводять коней переважно гуцульської породи. Ці тварини є особливо витривалими, невибагливими до кормів, стійкі до захворювань, плодючі, швидко відновлюють вгодованість, пристосовані до важких кліматичних умов, володіють високою працездатністю.
Дану породу вивели гуцули, звідки й назва. До речі, це єдина українська місцева порода. Її широко використовують у приватному секторі не тільки в західних областях України, але й сусідніх Закарпаттю державах. Проте, ще сто років тому на Міжгірщині селяни широко розводили волів, а в деяких населених пунктах, за свідченням старожилів, перші коні з'явилися лише на початку 20 ст. За короткий час вони повністю витіснили своїх рогатих попередників і стали не лише помічниками, але й друзями горян.
***
З третього поля вершина Кам'янки здається дуже близькою, тож з нетерпінням долаєш вже кам'янисту стежку. І ось — ти на самій вершині гори. Перед тобою постає велична краса природи... Навколо гори, а за ними інші гори... "За горами гори..." — так писав Тарас Шевченко, а Володимир Висоцький вважав, що "краще гір бувають тільки гори".
В долині цих гір розкидані села, будинки яких з висоти здаються зовсім крихітними. Ця нетипова для людського ока панорама впливає на почуття так сильно, що відчуваєш себе найщасливішим у світі. Ти на вершині гори — це твоя перемога. Після неї хочеться здобути ще одну і ще, і ще, і ще... Гори стають твоєю приємною хворобою, від якої лікуватись аж ніяк не хочеться, незважаючи на всі труднощі, що спіткають мандрівника у подорожах.
Тут, на самій вершині Кам'янки стоїть бетонний стовп, де неодноразово встановлювався жовто-блакитний прапор України. Сильні вітри, що дмуть тут майже постійно, кожного разу зривали символ нашої держави.
Мандрівники завжди дбають про те, аби кожна подорож залишалася не лише у власній пам'яті, тому частенько роблять свої написи на табличках, прикріплених до дерев. На вершині Кам'янки хтось вирішив пожартувати і написав: "Тут був президент Л. Кучма". Звісно, Леонід Данилович не здійснював сходження на цю гору, але жарт, як на мене, вдався.
На жаль, знаходяться й вандали, які подібні написи роблять на корі дерев. Своїм вчинком вони залишають про себе лише погану пам'ять, бо завдають природі шкоду.
На Кам'янці ми знайшли футляр від фотоплівки, у якому на аркуші паперу — напис на двох мовах, в тому числі й українській: «Вершину Кам'янки підкорила туристична група з Бельгії у складі восьми чоловік. Наш шлях пролягає через Боржавську полонину, Синевирське озеро, г. Кам'янку, полонину Цев'яла. Карпати — прекрасні гори".
Серед підписів пам'ятного листа є й автограф знаного місцевого мандрівника Василя Скунця. Саме він був інструктором для гостей з Бельгії. Приємно, що мандрівники з-за кордону відвідують наш край і залишають про себе добру пам'ять.
* * *
Беркут – великий хижий птах, якого побачити сьогодні в природі – велика рідкість. Він охороняється у Карпатському біосферному заповіднику, однак наукові співробітники Національного природного парку "Синевир" свого часу відмічали його й на горі Кам'янка, а співробітники кафедри зоології УжНУ – в межах озера Синевир. Звісно, маючи таку інформацію, при сходженні на Кам'янку я плекав надію, що вдасться побачити цього гордого красеня, а якщо пощастить — сфотографувати. Щоразу мій зір зупинявся на скелястих місцях і високих деревах, які так любить беркути, однак орла скельного, як його ще називають, ніде не було. В небі він також не кружляв, як це ефектно показують в американських науково-популярних фільмах.
Побачити цього птаха на Кам'янці — прагнення, за розмахом, велике. Мабуть, саме тому природа вирішила пожартувати, "показавши" нам… рябчика з численним своїм потомством. Це пташине сімейство ми зустріли в смереково-буковому лісі, сусідньої з Кам'янкою гори. Момент несподіваної зустрічі налякав птахів, які вмить кудись зникли, тільки одне малесеньке курча рябчика бігало біля нас, шукаючи схованку. Після секундної метушні, засунуло голову в щілину, під коренем смереки. Оскільки очі були сховані й нічого не бачили, то, напевно, курча вважало, що і його ніхто не бачить. З цього приводу пригадалась одна карикатура з журналу "Перець", на якій зображено страуса, що засунув голову в землю. В нашому випадку жарт гумористів, майже, повторився.
Ми продовжили подорож, а незабаром повернулася мати крихітного рябчика і в сімействі знову запанував спокій.
***
Хіба можна не полюбити Кам'янку — гору, де, на вершині, в оточенні криволісся сосни гірської, панує тиша, первозданна краса природи; вона навіює епоху динозаврів. Хто тут був, той вміє цінити красу і людські почуття, той пізнав психологію гірської подорожі.
Незабутньої. Звабливо-романтичної...
Категорія: Туризм | Додав: Бабічин (12.01.2010) | Автор: Юрій Бабічин
Переглядів: 585 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz