Там, де живе вітер… - Туризм - Каталог статей - Закарпатський край
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [23]
Закарпаття [312]
новини краю
Україна [373]
держава
Світ [78]
планета
Туризм [55]
відпочинок
Історія [45]
минуле
Пошук
Наше опитування
Що Вас цікавить на Закарпатті?
Всього відповідей: 262
Міні-чат
200
Друзі сайту
Locations of visitors to this page
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Статті » Туризм

Там, де живе вітер…

     Краса – категорія естетична, а ще, кажуть, що вона вимагає жертв. Аби побачити неповторність і унікальність зимових Карпат, відчути істинне їх дихання в холодну пору року і поділитися враженнями про побачене та пережите з іншими людьми, група ентузіастів, серед яких був і кореспондент «Закарпатського краю», вирушила в гори. Експедиція до гірського хребта Пішконя, який знаходиться у східній частині Міжгірського району Закарпаття, розпочалася морозного січневого ранку.

 

І хоча це не альпінізм, але на думку спадають слова Володимира Висоцького з «Пісні про друга», у якій співається про те, що кращим випробуванням дружби є саме складні умови гір:

 

         …парня в горы тяни – рискни!

         Не бросай одного его!

         Пусть он в связке одной с тобой –

         Там поймешь, кто такой.

 

         Притрушені снігом смереки милують людський зір. Вони здаються досконалими творіннями природи. Власне, через ліс й пролягав шлях мандрівників до понад 1500-метрової вершини. Підйом зайняв близько чотирьох годин і ми – на полонині під хребтом  Пішконя. Сліди оленя одразу привертають увагу. Важко тваринам взимку. Хоча єгерська служба намагається дбати про фауну, однак факт залишається фактом: за останні два  десятиліття чисельність оленів у Міжгірському районі кардинально змінилася в негативну сторону. Ще у 70-х роках минулого століття тут цих тварин можна було побачити цілими стадами. Взимку рогаті красені нерідко спускалися навіть до населених пунктів чи лісових автомобільних доріг.

 

         А он там ще сліди на снігу. Це лисиця їх залишила.

 

         У природі на кожному кроці можна знайти щось цікаве, гідне уваги і навіть захоплення, але не варто забувати про головну мету подорожі. До вершини гірського хребта залишилося йти не так багато, проте підйом – крутий схил. Доводиться рухатися навскіс. Чим вище, тим більше відчувається сила потужної стихії – вітру. Саме він, у дуеті з морозом, оперезав верхню частину гірського хребта сніговою «шапкою». Отже, аби опинитися на вершині, необхідно подолати двоповерхову стіну снігу. Не одразу вдається, але єдність людей – сила.

 

         Ми на вершині! Вітер дме, наче навіжений. Гірський хребет Пішконя лисий, тобто, тут немає дерев, а вид на навколишні гори неповторний у своїй красі. Природа, вміло прикрашена снігом, підкреслює колорит холодної пори року.

 

         Вершина гори взимку – незвичне середовище для зору пересічної людини. Якщо не зважати на довколишні краєвиди, то сам гірський хребет мимоволі нагадує Антарктиду, про яку доводилося хіба що читати книги або дивитися фільми.

 

         Тут, де живе вітер, дуже холодно, але на душі радість і якесь самозадоволення. Випробування зимовими горами витримано і ця маленька перемога, дарує ряд приємних відчуттів, зокрема, спокій, безпечність і розслабленість. Переможців зазвичай чекає нагорода. Нас вона також чекала. Казкова краса карпатських гір, притрушених снігом, стала для учасників експедиції дуже цінним подарунком. І як же ж тут не погодитися з однією відомою людиною, яка твердила, що сприйняття красивого ландшафту – це інтимна зустріч людини з природою.

Категорія: Туризм | Додав: Бабічин (29.03.2010) | Автор: Юрій Бабічин
Переглядів: 382 | Теги: Пішконя, Карпати, зима | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz