Крижанівський, Медведчук та інші суперагенти СБУ - Україна - Каталог статей - Закарпатський край
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [23]
Закарпаття [312]
новини краю
Україна [373]
держава
Світ [78]
планета
Туризм [55]
відпочинок
Історія [45]
минуле
Пошук
Наше опитування
Що Вас цікавить на Закарпатті?
Всього відповідей: 262
Міні-чат
200
Друзі сайту
Locations of visitors to this page
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Статті » Україна

Крижанівський, Медведчук та інші суперагенти СБУ
Крижанівський, Медведчук та інші суперагенти СБУ
Беремо лише опубліковані матеріали не спростовані судом. Читаємо, аналізуємо, оцінюємо існуючу реальність і ставимо очевидні питання, відповідь на які породжує ще більше питань. Як син "ворога народу" - націоналіста, народжений у засланні, засуджений радянським судом, став другом і кумом двох Президентів Російської Федерації, один з яких нині очолює уряд Росії, а інший знову Президент? Це щось фантастичне як для керівництва ядерної супердержави!
Можливо, це результат діяльності вже легендарної Першої нелегальної резидентури СБУ у Москві, створеної ще за Президента Л.М.Кравчука під патронатом Є.К.Марчука?

Я, КРЫЖАНОВСКИЙ МИХАИЛ ИВАНОВИЧ, родился в 1958 году в городе Коломыя на Украине. По окончании факультета иностранных языков в Черновцах в течение года преподавал английский язык в средней школе. В 1983 году был приглашен на работу в органы КГБ Украины, Ивано-Франковское областное управление, в контрразведку, а затем – в разведотдел (работа по США).

Окончил Высшие Курсы Контрразведки КГБ СССР в Горьком и Высшие Курсы Разведки при ПГУ КГБ СССР в Москве.

В 1990 году стал ЛУЧШИМ СОТРУДНИКОМ РАЗВЕДОТДЕЛОВ местных органов КГБ СССР – из 30 отправленных в Центр шифротелеграмм разведотделом, мною было подготовлено 16, за что отмечен Благодарностями Председателя КГБ Украины и Председателя СБ Украины.

В 1991-92 годах проводил операцию нелегальной разведки в Москве ПО ПРОНИКНОВЕНИЮ В БЛИЖАЙШЕЕ ОКРУЖЕНИЕ ПРЕЗИДЕНТА РОССИИ БОРИСА ЕЛЬЦИНА И СОЗДАНИЮ НЕЛЕГАЛЬНОЙ РЕЗИДЕНТУРЫ.

В 1992 году в знак протеста против политического курса президента Украины Кравчука и действий СБ Украины уволился из органов Службы Безопасности.

С 1995 года проживаю в США, занимаюсь политологией.

Бывший вице-президент Международной Творческой Ассоциации (США).

Имею публикации в российской прессе по вопросам прикладной политологии.


КГБ И ПУТЧ ГКЧП

В апреле 1991 года в нашем Иваново-Франковском управлении КГБ состоялось очередное оперативное совещание с участием всех офицеров-агентуристов.

В конце совещания выступил начальник Управления генерал-майор Левенко, который подвел итоги, а затем неожиданно сделал следующее заявление.

Левенко охарактеризовал остановку в стране как политический и экономический хаос. Далее он сказал, что президент Горбачев намерено разрушает СССР, ведет вражескую деятельность, что является недопустимым для главы государства, (т.е. его необходимо остановить или сместить).

Честно говоря, у КГБ к Горбачеву была политическая претензия – за годы перестройки он плавно перевел стрелки с КПСС на КГБ. В прессе шла целенаправленная кампания – получалось, что в СССР существовала диктатура КГБ. Постояная слежка велась не только за партийными руководителями областей и республик, но и за членами Политбюро и самим Горбачевым.

Это была ложь чистой воды – существовала секретная инструкция, запрещающая КГБ разработку комсомольских, профсоюзных и партийных функционеров любых уровней.

Заявление Левенко, конечно же было санкционировано председателем КГБ Крючковым и имело цель прозондировать настроение сотрудников КГБ и дать им понять, что КГБ становится в оппозицию президенту (за четыре месяца до самого путча).

Естественно, подобные совещания одновременно прошли по всему Союзу и, что самое интересное, не произошло никакой утечки информации ни от одного из 50000 (!) офицеров КГБ о заговоре.

В течение последующих четырех месяцев, вплоть до путча, никаких указаний не поступало.

В дни путча – 19, 20 и 21 августа 1991 года местные органы КГБ получили указание сохранять спокойствие и ждать дальнейших инструкций. Все республиканские комитеты КГБ ждали, чем закончится заговор. Закончился он фактической победой Ельцина, арестом ГКЧП, в том числе председателя КГБ Крючкова и, в общем, политической смертью Горбачева.

Уход из Кремля (Ельцин его просто выбросил) изменил психику Горбачева. Как-то, в Израиле, на полном серьезе он провозгласил, что в истории человечества было всего два настоящих социалиста – Иисус Христос и он, Горбачев.

ПОЧЕМУ НЕ ЧЕКИСТ КРЫЖАНОВСКИЙ, А ЧЕКИСТ ПУТИН СТАЛ ПРЕЗИДЕНТОМ РОССИИ

Вскоре после августовского путча 1991 года Украина объявила о своей независимости.

Ельцин через своего пресс-секретаря вдруг заявил, что не допустит полного отделения Украины от России даже если для этого придется применить силу, что вызвало бурную реакцию украинских депутатов и националистически настроенной части населения.

Группа депутатов Верховной Рады Украины срочно выехала в Москву и назреваюший конфликт удалось погасить.

Тем не менее стало очевидным, что пора было начинать большую разведывательную деятельность против России, создавать нелегальную резидентуру в Москве и продвигать агентуру в окружение Ельцина с тем, чтобы в будущем она смогла бы участвовать и в президентских выборах в России.

Конечно же мне хотелось участвовать в такой операции.

Киев понятия не имел, что делать и мне показалось, что, как один из самых результативных разведчиков Украины я мог бы проявить инициативу.

Помог случай.

В "Книжном обозрении" появилось собщение о том, что поэт и издатель газеты "Ностальгия" Николай Чайка создает Всесоюзную литературную ассоциацию и литераторы со всех регионов России приглашаются на съезд в Москву.

Это был шанс.

Я написал рапорт на имя начальника управления генерал-майора Левенко и в конце концов, получил санкцию начать операцию против Ельцина и аболютную свободу действий, что было уникальным случаем в истории разведки вообще и украинской разведки в частности.

В сентябре 1991 года, я выехал в Москву и на съезде Свободной Творческой Ассоциации (СТА) был избран ее вице-президентом.

Далее необходимо было создавать собственный политический имидж. В течении двух месяцев я написал краткий учебник прикладной политологии (первый в СССР) и он стал печататься в газете "Ностальгия" под названием "Что такое политика?".

Это позволило мне "выйти", например, на Верховный Совет (через крупного ученого, профессора МГУ), в частности на председателя контитуционной комиссии Румянцева и возглавляемую им социал-демократическую партию. Я присутствовал на заседаниях этой партии и предложил Румянцеву и депутату Орлову обязательно внести в Российскую конституцию статью о свободных выборах.

Позже, Ельцин менял проект конституции, но и в новой редакции конституции России, принятой 12 декабря 1993 года вошла статья 3, п.3: "Высшим непосредственным выражением власти народа является референдум и свободные выборы".

Затем появились люди, которые могли дать выход на Примакова, Руцкого и Жириновского, за которым я уже тогда видел будущее. Жириновским, кстати, можно легко манипулировать, поскольку его мания величия круче, чем у Горбачева раз в десять.

Меня свели и с издателем бюллетеня, который имел доступ к Ельцину как фотограф. Он предложил мне стать его помощником и, в будущем, выполнять его работу. В феврале 1992 года я мог с ним выехать в Горьковскую область, куда планировал поездку Ельцин и, если бы на моем месте был террорист, Россия могла бы временно остаться без президента.

Кстати, я учился в Горьком в 1984 году на курсах контразведки, их слушателей привлекали к обеспечению безопасности во время визита туда Председателя Верховного Совета СССР А. Громыко, так что систему охраны я прекрасно знал.

Одновременно я стал заниматься в Москве и бизнесом, понимая, что без денег, причем крупных, к Ельцину будет сложно подойти. На Украине у меня были люди, которые стали привозить спирт в столицу с тем, чтобы выйти на оптовые поставки и взять в руки весь водочный бизнес в Москве.

Кроме того, в Иваново-Франковске существовал институт нефти и газа, многие выпускники которого занимались уже нефтяным бизнесом. Связаться с ними не составляло большого труда, а двое моих студенческих друзей, например, уже работали со швейцарскими компаниями и банками.

В мае 1992 года я получил и первую серьезную информацию о том, что вице-президент Руцкой готовит переворот и его люди складируют оружие на квартирах в разных местах Москвы.

Естественно эта информация была доложена президенту Украины Кравчуку (для этого я выезжал в Киев). Кравчук об этой информации Ельцина предупреждать не стал, а решил ждать развития событий.

Ждать, как известно, пришлось до октября 1993 года, когда Руцкой и Хасбулатов открыто выступили против Ельцина, который в ответ расстрелял парламент из танков.

Я же получил благодарность и какие-то деньги, как премию.

Следующим моим шагом стало создание партии, которая могла бы объединить российскую интеллигенцию. Для этого я решил использовать Свободную Творческую Ассоциацию (СТА), которая уже начала открывать свои отделения по России (об этом было принято решение на съезде).

Я составил проекты программных документов и оставалось лишь провести политический трюк, принять настоящих и будущих членов СТА в члены новой партии.

Все проходило легально, т.к. СТА была зарегистрирована в Минюсте России с правом заниматься политической деятельностью.

В общем легализация прошла нормально и далее надо было вплотную заниматься высшим руководством России.

Свое непосредственное руководство и руководство Службы Безопасности Украины я постепено убеждал в том, что я лично имею возможность войти в окружение Ельцина, а для этого, естественно надо было официально уволиться из СБУ, переехать в Москву на постоянное место жительства и развивать операцию.

Все выглядело бы вполне естественно, т.к. в 1992 году КГБ Украины преобразовалось в Службу Национальной Безопасности (СНБУ) и многие русскоязычные офицеры не желая "служить националистам" либо увольнялись, либо переводились на службу в Россиию.

Мать у меня русская и переезд в Россию с принятием гражданства не вызвал бы особых вопросов.

"Согласно конституции Российской Федерации президентом может быть избран гражданин, постоянно проживающий в Российской Федерации не менее 10 лет" (гл.4, ст.8). Это значит, что к 2002 году я должен был стать реальным кандидатом в президенты России.

В любом случае, я должен был достигнуть положения, когда я смог бы влиять на принимаемые президентом России решения и, прежде всего – в отношении Украины.

А дальше случилось непредвиденное. В июне 1992 года Ельцин и Кравчук договорились (был подписан договор о том, что Россия и Украина не будут вести друг против друга разведывательную работу).

Мне было объявлено о прекращении операции, с чем я категорически не согласился и подчеркнул, что президент Украины совершает крупную стратегическую ошибку.

В августе 1992 года я подал рапорт об увольнении и, вскоре, был уволен.

Что же поизошло?

Я полагаю, что президент Кравчук меня элементарно "сдал" Ельцину в обмен на дружбу или выгодную экономическую сделку.

Если вы видели фильм "Профессионал" – там использована подобная схема.

В 2000 году в результате дворцового переворота (в чем я не сомневаюсь) президентом России стал Владимир Путин. Он ушел из КГБ в 1990 году, однако в 1998 стал директором ФСБ. У меня создалось такое впечатление, что решение сместить Ельцина он принял, узнав о моей операции.

Примерно через полгода после увольнения я получил информацию, что существует угроза моей личной безопасности в связи с моей московской операцией. Стало понятно, что готовится устранение нежелательного свидетеля.

Я обратился к руководству Управления (зам. Начальника Захараш), которое категорически отказалось отвечать на мои вопросы. И мне ничего не оставалось, как срочно выехать семьей из Украины в Польшу.

В 1995 году я выехал в США.
Газета "Русская Америка"

Ві́ктор Володи́мирович Медведчу́к Народився 7 серпня 1954 року у с. Почет Абанського району Красноярського краю РСФСР у сім'ї службовців.

Батько його, Володимир Нестерович Медведчук ,— народився 5 серпня 1918 року у селі Корнин Житомирської області.
Мати Фаїна Григорівна Гулько — народилася 16 жовтня 1925 року в селі Борщагівка Вінницької області.

Батька В. Медведчука, Володимира Нестеровича, через фізичні вади (наслідок хвороби туберкульозу кісток у дитячому віці) під час Другої світової війни не взяли до війська. У роки німецької окупації, від квітня 1942-го до листопада 1943 року він працював у трудовому відділі німецьких окупаційних сил — установі з використання робочої сили, основним завданням якої було виконання завдань німецької адміністрації щодо примусового вивезення на роботу до Німеччини працездатної української молоді. У листопаді 1943 року, після відступу німецьких військ, його заарештовано СМЕРШ, військовою контррозвідкою Народного комісаріату оборони, і засуджено до 8 років ув'язнення і 4 років заслання із формулюванням «за участь в українській націоналістичній діяльності», хоча насправді батько Віктора Медведчука підтримував політику колабораціонізму (співпраці із німецькими окупантами): за його участі було вивезено понад 2 тисячі українців до Німеччини у якості рабів організації «Аrbeitstamt». Історик Дмитро Чобіт схиляється до думки, що Володимира Медведчука працівники НКВС змусили назвати себе членом ОУН під впливом тортур і залякування.[1] Заслання відбував в селищі Почет Красноярського краю.

У середині 60-х років сім'я Медведчуків залишила Сибір і переїхала до с. Корнин Житомирської області. Згодом батьки придбали невеличкий дерев'яний будинок у містечку Борова Фастівського району Київської області, куди й перебралася сім'я. У цьому селищі Віктор Медведчук закінчив восьмирічку, а потім продовжив навчання у середній школі.

1971 року закінчив Борівську середню школу і спробував вступити до Вищої школи міліції. Але не був прийнятий через вади біографії батька.

Трудову діяльність Віктор Медведчук розпочав 22 листопада 1971 року сортувальником 2-го класу цеху експедиції періодичних видань Київського призалізничного поштамту. Від початку 1972 року одночасно став «позаштатним працівником міліції» на станції Мотовилівка.

Влітку 1972 року успішно склав вступні екзамени на юридичний факультет Київського державного університету ім. Т.Шевченка, однак за конкурсом не пройшов. Проте 12 вересня 1972 року наказом № 445-у ректора Київського державного університету ім. Т.Шевченка був зарахований до складу студентів на підставі дозволу МВССО УРСР. Причиною чого, на думку Дмитра Чобота, автора біографічної книги «Нарцис. Штрихи до політичного портрета Віктора Медведчука» [1] була «таємна співпраця з міліцією», що підтвердив Верховний Суд України[2].

Під час навчання на другому курсі юридичного факультету Київського держуніверситету став командиром комсомольського оперативного загону добровільної народної дружини Ленінського райкому комсомолу столиці УРСР. 8 листопада 1973 року під час чергування побив разом ще з двома членами оперативного загону неповнолітнього Андрія Маратовича Кричака.

25 квітня 1974 року за вироком народного суду Ленінського району міста Києва під головуванням судді Крученюк підсудні В. В. Медведчук, І. Д. Яковенко та С. В. Авраменко були засуджені за статтею 102 Кримінального кодексу УРСР до 2 років позбавлення волі кожен за те, що вони 8 листопада 1973 року побили неповнолітнього Андрія Маратовича Кричака, заподіявши йому тілесні ушкодження, які відносяться до категорії середньої тяжкості. Всі обвинувачені були взяті під варту прямо в залі суду [2].

6 червня 1974 року постановою судової колегії з кримінальних справ Київського міського суду під головуванням судді Сапронова вирок Ленінського народного суду було скасовано, справу повернуто на додаткове розслідування. Згодом перекваліфіковано в статтю 166 ч. ІІ (Перевищення влади або службових повноважень), за якою передбачено значно менше покарання. І, виходячи з позитивних характеристик та участі у підрозділах міліції, добровільних народних дружинах притягнення до кримінальної відповідальності вважалось за недоцільне.

24 червня 1975 року наказом ректора Київського держуніверситету ім. Т.Шевченка В.Медведчука було відраховано з числа студентів III курсу денного навчання юридичного факультету. 20 травня 1976 року поновлено у складі студентів на підставі розпорядження міністра вищої і середньої спеціальної освіти СРСР.

Від середини 1970 років співробітник КДБ СРСР.

У 1978 році закінчив юридичний факультет Київського державного університету ім. Тараса Шевченка і був направлений на роботу адвокатом Київської міської колегії адвокатів. В ній потрапив у групу «підібраних» адвокатів, яким органи МВС і КДБ доручали вести важливі справи. Серед особливо резонансних, у яких В.Медведчук брав участь як адвокат, були судові процеси над літераторами-дисидентами Юрієм Литвином, Василем Стусом, директором Чорнобильської АЕС Віктором Брюхановим.

Юрій Литвин отримав 3 роки позбавлення волі у колонії суворого режиму. І в останньому слові так оцінив захист з боку Медведчука: «Пасивність мого адвоката Медведчука в захисті обумовлена не його професійним профанством, а тими вказівками, які він одержав згори, і підлеглістю: він не сміє розкривати механізму вчиненої проти мене провокації. Адвокатська участь у таких справах зведена нанівець — це ще одне свідчення відсутності в СРСР інституту адвокатури при розгляді політичних справ, де садять людей «інакодумаючих»…».

Адвокатом Василя Стуса Медведчука затвердили, незважаючи на чисельні протести обвинуваченого. Суд проходив за зачиненими дверима. Відомий письменник, правозахисник, громадський діяч і друг Василя Стуса Євген Сверстюк згадує: «Коли Стус зустрівся з призначеним йому адвокатом, то відразу відчув, що Медведчук є людиною комсомольського агресивного типу, що він його не захищає, не хоче його розуміти і, власне, не цікавиться його справою. І Василь Стус відмовився від цього адвоката».[3] Сам Медведчук наполягає, що роль адвоката в таких процесах була мінімальною: «Якщо хтось думає, що я міг би врятувати Василя Стуса, то він або брехун, або ніколи не жив у Радянському Союзі й не знає, що це таке. Рішення за такими справами ухвалювалося не у суді, а в партійних інстанціях і КДБ. Суд лише офіційно затверджував оголошений вирок» (цит. за офіційним інтернет-сайтом Медведчука).

1992 року В. Медведчук створив фірму «Міжнародна адвокатська компанія Бі-Ай-Ем», співзасновниками якої були також Григорій Суркіс, його молодший брат Ігор, Валентин Згурський, Юрій Карпенко, Богдан Губський, Юрій Лях. Серед основних напрямків діяльності фірми, за твердженнями Дмитра Чобота, було сприяння відкриттю закордонних валютних рахунків, реєстрації підприємств у офшорних зонах та набуттю нерухомості у закордонних країнах.

4 липня 2007 року Верховний Суд України ухвалив рішення, визнавши[5], що оспорені Медведчуком фрагменти книги «Нарцис» відповідають дійсності. Рішення збіглося в часі з проведенням з'їзду ПР на наступний день, де відбувалося голосування за виборчий список кандидатів у депутати, де за попередніми даними мав фігурувати Медведчук[6]. Експерти твердили[7], що входження до списку регіоналів Віктора Медведчука, який за кілька днів залишив посаду лідера соціал-демократів[8], може стати початком повернення його у велику політику. Але Віктора Медведчука не виявилося в списках, що пізніше пояснила член політради Партії регіонів Ганна Герман[9]. Вона вважає, що робота в парламенті не цікавить колишнього голову СДПУ(О), і він «має намір зосередити свої зусилля на своїй професійній діяльності».
2 липня 2009 року Окружний адміністративний суд Києва повністю задовольнив позов Медведчука до Ющенка. Суд визнав протиправною та незаконною бездіяльність глави держави в питанні проголошення всеукраїнського референдуму щодо вступу України в НАТО та її участі в Єдиному економічному просторі разом з Росією, Казахстаном та Білоруссю, а також зобов'язав президента проголосити відповідний референдум шляхом видання указу.[10]


Віктор Медведчук є кумом російського політичного лідера Володимира Путіна, який хрестив його доньку Дарину

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D0%B4%D0%B2%D0%B5%D0%B4%D1%87%D1%83%D0%BA_%D0%92%D1%96%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80_%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

 Виникає потреба лише у кількох уточненнях: як, коли, де, через кого полковник Служби безпеки України В.В.Медведчук познайомився з екс-підполковником КГБ СССР В.В.Путіним? Що їх так здружило?

Можливо, хтось когось мимохідь завербував? Якщо це вдалося В.В.Медведчуку, він автоматично стає суперагентом всіх часів і народів! А СБУ - суперспецслужбою. Якщо навпаки - зрадником України і агентом впливу Росії.

Хто чиї завдання виконує? Президент з Прем'єром Росії куратора В.Медведчука, чи навпаки?

Ситуація  перейшла в ранг анекдотичної! Спостерігати за цим клоунським спектаклем без реготу вже неможливо. Більшої дискредитації як Росії, так і України таким ганебним явищем як Медведчук, придумати вже не можна. І в Кремлі, і на Банковій це вже здається зрозуміли. Як виправлять помилку? Ось тут і почнеться найцікавіше!

Чекаємо!

Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України"
Категорія: Україна | Додав: defaultNick (19.08.2013)
Переглядів: 1254 | Теги: Медведчук та інші суперагенти СБУ, Крижанівський | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz