ПРОБЛЕМИ ЕКСПОНУВАННЯ ЖОВКІВСЬКИХ БАТАЛІЙ У ХХІ СТОЛІТТІ - Україна - Каталог статей - Закарпатський край
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [23]
Закарпаття [312]
новини краю
Україна [373]
держава
Світ [78]
планета
Туризм [55]
відпочинок
Історія [45]
минуле
Пошук
Наше опитування
Що Вас цікавить на Закарпатті?
Всього відповідей: 262
Міні-чат
200
Друзі сайту
Locations of visitors to this page
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Статті » Україна

ПРОБЛЕМИ ЕКСПОНУВАННЯ ЖОВКІВСЬКИХ БАТАЛІЙ У ХХІ СТОЛІТТІ
ПРОБЛЕМИ ЕКСПОНУВАННЯ ЖОВКІВСЬКИХ БАТАЛІЙ  У ХХІ СТОЛІТТІ

Після трагічної загибелі Великого музейника, Героя України, директора Львівської національної галереї мистецтв Бориса Григоровича Возницького почався скандал.
Ще не висохли сльози на очах багатьох людей, а унікальну спадщину Героя почали розтягувати. Розмова йде про  жовківські баталійні картини, які тільки-но  повернулися з Польщі після  реставрації.


Борис Григорович Возницький запланував розмістити картину італійського художника Мартіно Альтомонте «Битва під Парканами»,  в одному з залів  Золочівському замку. Як повідомляють співробітники  Львівської галереї,   18 травня 2012 року,  у Міжнародний день музею, Борис Григорович давав конкретні вказівки стосовно того, як розмістити картину «Битва під Парканами» у експозиції замку. Не вистачило кількох днів.
І ось долю картин почали вирішувати в міністерських кулуарах.
Перед тим, як робити висновки щодо дій влади, звернемось до історії цих картин.
Зараз іде розмова про 2 картини. А всього їх налічується чотири: «Битва під Клушино», «Битва під Хотином», «Битва під Віднем», «Битва під Парканами». Жовківські  картини -  це найбільші в Європі унікальні  батальні  картини, які були  створені в 17 ст. і присвячені переможним битвам Станіслава Жолкевського, та Яна Собєського.
«Битва під Клушино» написана львівським художником вірменином Шимоном Богушовичем на замовлення Коронного гетьмана та Канцлера Речі Посполитої Станіслава Жолкевського для оздоблення гетьманської зали замку в Жовкві. Картина зображала переможну битву Ст. Жолкевського на чолі польсько-козацького війська біля села Клушино під Смоленськом в червні 1610 р., в результаті якої було здійснено найспектакулярнішу перемогу над російською армією, що в сім разів чисельністю переважала об’єднані сили поляків і козаків. Премігши під Клушино, гетьман уклав мирний договір з московськими боярами і зайняв Москву, що не зробив ні до нього, ні після нього жоден полководець (перед Наполеоном Москва була спалена), полонив і привіз до Варшави царя Шуйського. Картина так і не була закінчена, бо замовник гетьман Станіслав Жолкевський загинув під Цецорою у 1620 р. У 70-ті роки, на неї звернув увагу наступник гетьмана Ян Собєський. Він, перемігши у битві під Хотином, в результаті чого обраний королем, вирішує увіковічнити свою вікторію і замовляє у 1679 р. в Андреаса Стеха та Кесслера картину «Битва під Хотином». Перший малює Яна Собєського на коні, другий саму битву. Принагідно Ян ІІІ замовляє в художників збільшення «Битви під Клушино», підігнавши її до розмірів «Битви під Хотином» і розміщує обидві картини в пресбітерії костелу св. Лаврентія в Жовкві.
Картини «Битва під Віднем» та «Битва під Парканами» намальовані Мартіно Альтамонте наприкінці 17 ст. і були  розміщені поряд із двома першими. Картини є історичною спадщиною всього людства. Тут зображені події , які мали вирішальне значення для історії Європи.
Битва під Віднем стала розгромом османського війська візиря Кари-Мустафи об'єднаними польсько-козацько-австрійсько-німецькими військами під проводом Яна III Собєського,  внаслідок якого було знято турецьку облогу габсбурзької столиці.
1 квітня 1683 року, цісар Леопольд I уклав з польським королем Яном III Собєським військовий союз проти Османської імперії. Згідно з ним, у разі небезпеки один одному повинні були   прийти з допомогою.
15 липня того ж року величезна (за різними оцінками, 90-140-тисячна) турецька армія облягла Відень.
29 липня Собєський поспішно вирушив на допомогу союзникам з 27 тисячами коронних військ та козацькими полками. 3 вересня польські війська з'єдналися на березі Дунаю з австро-німецькими загонами.
Головна битва відбулася 12 вересня. Облогу Відня було знято, турецький табір з величезною кількістю зброї та військових припасів опинився в руках союзників.
У складі польського війська у битві за Відень брали участь 16000 українських козаків під командуванням полковника П.Апостола-Щуровського.
Після перемоги під Віднем, військо Яна Собєського вирушило визволяти від турків територію Угорщини. На цьому етапі до нього разом з литовським військом приєдналися українські козацькі полки Я.Ворони, М.Булиги, С.Палія та В.Іскрицького.
"Віденська відсіч" назавжди поклала край турецькій експансії вглиб Європи.
По великому рахунку,   картини є  історичною  спадщиною Австрії, Литви, Угорщини, Польщі і України – тут зображена  доля  згаданих країн. Для України картини мають особливе значення – це пряме свідчення присутності України в європейській історії.
Всі чотири картини розмістили в Жовківському костьолі, який не придатний для збереження живопису. З часом стан їх погіршувався.  Були неодноразові  спроби кустарної реставрації.  Відомо, що живописне полотно не раз відновлювалося і перемальовувалося. Полотна  Мартіно  Альтамонте неодноразово  вкривалися  численними різночасовими нашаруваннями. У 1902-1910 році відбулася чергова спроба реставрація полотен, яка супроводжувалась демонтажем та наклеюванням на нове полотно із використанням борошняного клею, що привело до фатальних наслідків.  В  30-х роках, картини перебували в жахливому  стані. У 1936 р. священик здійснив спробу порятунку полотен, звертаючись до президента Польщі Мосціцкого, однак це не дало результатів.
У 1946 році радянською владою костел було закрито. Усе, що становило цінність, поляки вивезли до Польщі, щось було вивезено до Ермітажу – зокрема Йосиф з дитям пензля Карло Дольчі, решта знищене варварською владою і байдужістю несвідомого цінністю своєї історичної спадщини населення міста.
В 70-х, силами музейних працівників, картини було врятовано від цілковитого нищення. У костелі, котрий в радянський період був перетворений на склад, картини висіли клаптями, в дірах птахи поробили гнізда, а лак побілів від сирості. Знаходились вони в таких умовах, що побачити в них якусь цінність не було можливості...
 Борис Григорович Возницький в цьому процесі відіграв вирішальну роль – не було б його завзяття, його відданості музейній справі , картини були б просто знищені часом.  Свою першу експедицію працівники Львівської галереї мистецтв здійснили у 1964 р. Тоді зі стін костелу було знято найстарішу і найціннішу для музейників картину "Битва під Клушино". У 1965 р. перевезено до галереї "Битву під Хотином", а у 1967 – "Битву під Віднем". Були проведені необхідні реставраційні роботи, що дало можливість врятувати картини від остаточного нищення.  "Битву під Парканами", зважаючи на великі розміри, вирішено було не чіпати. Проте сталися події, котрі заставили Возницького подумати про майбутнє картин.
Сам Борис Григорович так розповідав про події того часу: "Це було в середині 70-х років. До командування Радянської Армії звернувся міністр оборони Польщі генерал В. Ярузельський з ініціативою передати всі чотири батальні жовківські полотна до музею Війська Польського. Ярузельський писав, що Польща багато втратила цінностей в роки останньої війни, що ці картини мають відношення до польського війська, що буде побудовано спеціальний павільйон. Згадувалося братство зброї у воєнні роки. Лист Ярузельського із супровідним листом ЦК Компартії СРСР та ЦК Компартії України переслали для вирішення у Львів. У листах ЦК КПРС та ЦК КПУ висловлювалася думка про те, що потрібно допомагати музею Війська Польського. Лист Ярузельського дійшов до нас і треба було щось робити. Ми відповіли тоді так: що стосується братства, то нема тут ніякого братства – на одній картині намальовано похід поляків на Москву. Це по-перше. А по-друге, ми готові помогти музею Війська Польського і передати картини, але взамін українських цінностей, що вивезені поляками. І подали списки. Нічого із цією передачею в поляків не вийшло. Але тоді я зрозумів, що треба їхати до Жовкви і забирати до музею останню картину…
" Битву під Парканами" було врятовано у 1973-1974 році. У Героя України, охоронця замків Бориса Григоровича Возницького було своє бачення місії пам'яток, котрі є вселюдським надбанням – картини має побачити якнайбільша кількість відвідувачів, а це можливе тільки в умовах музейного експонування. Розміщені в Жовківському, Олеському, Підгорецькому, Золочівському замках, відреставровані картини мають замкнути кільце навколо Львова і створити систему для обов’язкового відвідування бажаючими, повніше зрозуміти історичну і культурну спадщину 17 ст. Для такої мети було пристосовано Золочівський і Олеський замок.
Патріот своєї країни, відданий музейній справі Б.Г. Возницький не міг спокійно дивитися на те, що картини багато років потребують ґрунтовнішої реставрації в сучасних умовах сучасними технологіями. Тому він пішов на угоду з польською стороною в особі Королівського замку у Варшаві, що передбачала реставрацію усіх чотирьох картин з подальшим їх експонуванням.
Після кількарічної ґрунтовної реставрації весною цього року, дві картини повернулися в Україну і постало питання їх подальшої долі. Польська сторона, опираючись на договір, в котрому зазначено, що картини після реставрації мають експонуватися в одному місці, найкраще в одному просторі, вимагають їх передачі до костелу св. Лаврентія, місця їх початкового розміщення.
Костел св. Лаврентія було побудовано на початку 17 ст. гетьманом Станіславом Жолкевським, як пантеон лицарської слави, місце подяки за перемоги, отримані польським військом. За ідейним значенням для польської історії костьол ставлятьпоряд із Вавелем.
Сьогодні це діючий храм римо-католицької церкви. Оскільки костел є пам’яткою архітектури, він викликає зацікавлення туристів. Але, щоб потрапити до храму, треба попередньо домовлятися із священиком, та й  це не гарантує, що ви туди потрапите.
Можна зрозуміти польську сторону, котра старається відновити свою святиню в тому вигляді, в якому вона була. Але чи готовий костел виконувати функцію музею? Чи там унікальні картини будуть мати відповідне забезпечення.
Початково картини розміщалися на стінах, які у верхній частині  є зовнішніми, а це непридатно для подальшого  збереження картин. В костелі нема опалення, нема охорони, нема сигналізації.  Навіть якби приміщення було приведено у відповідність із музейними нормами, то чи картини зможуть побачити всі бажаючі? Костел зараз діючий храм.  Чи готові прихожани храму, до того, що костел стане місцем масового відвідання людьми невіруючими, котрі прийдуть виключно з метою побачити картини і для яких сакральність простору не має ніякого значення? До прикладу – Золочівський замок щорічно відвідує 100 000 відвідувачів. Стільки їх побачать картину "Битва під Парканами", котру Б.Г.Возницький планував розмістити тут. Чи зможе прийняти таку кількість відвідувачів костел?
Чи розуміють прихожани храму, котрі подеколи в агресивній формі вимагають повернення картин, що їх чекає у випадку такого? Особливо обурює зневажливе відношення прихожан храму, туристів, котрим розказали про картини, не уточнивши історії їх порятунку, до особи Бориса Григоровича та твердження, що картини "вивезли" із Жовкви без згадки, що їх врятували із покинутого храму.
Виникає також питання про те, чи зможуть побачити картини представники інших релігій, якщо вони будуть розміщені в католицькому храмі? Чи не буде для мусульман шоком, що історичні картини, на яких зображено битву християн з мусульманами, виставлені в сакральній споруді? Чи має сенс розміщення історичних картин в костелі з огляду на те, що Папа римський Іван Павло ІІ перепросив усіх мусульман за кривди, які були запоподіяні їм зі сторони християн?
17 століття було століттям безперервних війн, розміщення картин, на котрих зображені перемоги християн над мусульманами в костелі мало зміст, несло патріотичне навантаження і було логічним. Чого не скажеш про теперішній час. Живучи в 21 столітті, ми повинні творити культурний простір, що відповідає вимогам 21 століття. Експонування картин є викликом, екзаменом на розуміння функції і ролі історичного батального живопису в сучасному світі. Жовква має унікальну можливість створити музей європейського рівня – музей чотирьох картин, в якому будуть не тільки представлені єдині в своєму роді батальні картини, але й  можна буде здійснити віртуальну мандрівку в 17 століття на основі зображеного на картинах. Сучасні мультимедійні технології дозволяють це зробити. Такий проект матиме важливе значення для розвитку музейної справи в Україні і для піднесення престижу міста, як світового культурного центру. Адже битва під Віднем безпосередньо пов’язана із Жовквою. 23 липня 1683 року, відбувся парад війська на чолі з королем Яном ІІІ Собєським на полях біля Жовкви. Святкування річниці перемоги під Віднем відбувалося в Жовкві – 20 -25  липня 1684 року. На полях біля Жовкви король розклав трофейні турецькі намети, переодягнув селян в турецький одяг і відбулося відтворення битви під Віднем.
Напевне саме тоді Мартіно Альтамонте міг створити сотні замальовок, котрі стали основою написання картин. Картини створювалися для Жовкви і, згідно світової практики, вони мають бути повернені до Жовкви. Але, експонування їх має відбуватися в доступному і відкритому для кожного місці. Повинні бути забезпечені належні умови їх зберігання, експонування, охорони і доступу до них, відповідне обслуговування фахівцями. Повернення картин до діючого костелу поверне костелу велич пантеону польської рицарської слави, але не сприятиме збереженню картин. У цьому випадку виникне питання – для чого було тратити величезну суму на реставрацію картин, якщо умови перебування картин в костелі не відповідають нормам збереження і шкодитимуть їх збереженню, а експонування їх  в костелі не сприятиме популяризації. Чи не кращим вирішенням відновлення історичного інтер’єру костелу є пропоноване Борисом Григоровичем виготовлення фотокопій?  
Без компромісу тут не обійтися. Якщо в костелі мають бути оригінали, то існує необхідність створення музею в костелі і, відповідно, подальшого його закриття для віруючих.
До того ж, передача згаданих полотен до Жовківського костьолу,  може порушити певний баланс між музеями та релігійними громадами. Окремі представники релігійних громад будуть порушувати питання про повернення у храми предметів церковного вжитку, які на сьогоднішній день є творами сакрального мистецтва у музеях. Найкращим для картин розв’язанням проблеми може стати створення окремого музею чотирьох картин імені Бориса Григоровича Возницького, рятівника безцінних скарбів.
Тож,  поки костел в Жовкві не відповідає нормам збереження шедеврів такого рівня, а музей існує тільки у фантазії  музейників, картини доцільно зберігати там, де їх планував бачити Герой України, фанат національної спадщини  Б.Г.Возницький – у замках Львівської національної галереї мистецтв.
 Та чи почують це в Міністерстві, тим паче, в Адміністрації  Президента? Чи знову зроблять подарунок дружній державі і підуть на всі умови, аби мати собі європейського союзника.
А що буде з картинами? Бог з ними. Зіпсуються, поляки знову відреставрують…
Підготувала Наталка Іванченко, журнал "Музеї України"
Категорія: Україна | Додав: defaultNick (06.06.2012)
Переглядів: 276 | Теги: ПРОБЛЕМИ ЕКСПОНУВАННЯ ЖОВКІВСЬКИХ Б | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz