Віктор Тригуб: "В таємних лабіринтах історії НКВД і КГБ СССР" - Україна - Каталог статей - Закарпатський край
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [23]
Закарпаття [312]
новини краю
Україна [373]
держава
Світ [78]
планета
Туризм [55]
відпочинок
Історія [45]
минуле
Пошук
Наше опитування
Що Вас цікавить на Закарпатті?
Всього відповідей: 262
Міні-чат
200
Друзі сайту
Locations of visitors to this page
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Статті » Україна

Віктор Тригуб: "В таємних лабіринтах історії НКВД і КГБ СССР"
Віктор Тригуб: "В таємних лабіринтах історії НКВД і КГБ СССР"
Здається, очікувати якихось сенсацій від дослідників комуністичних репресій, діяльності КДБ не слід. На перший погляд все давно вивчили і опублікували. Як виявилося, це дуже помилкова думка. Навіть за двадцять років після розвалу СРСР, лишилися гігантські білі плями історії, так і не дізналися про долі тисяч зниклих людей, більше того, і досі замовчуються трагедії рівня Катинської. Зусиллями лише двох ентузіастів, колишнього спвробітника Генпрокуратури України Володимира Бровка і журналіста Віктора Тригуба, вдалося привернути увагу громадськості до діяльності трьох концтаборів НКВД для військовополонених, які калічили долі в Путивлі, Козельщині і Старобільську. Стало зрозуміло, що у країнах Балтії, Польщі, Молдові, Румунії практично нічого не знають про ці місця! Зрозуміло, відразу проявилися сили, яким дуже не до вподоби, аби нові факти стали відомі громадськості. Про таємні розкопки, і досі секретні операції радянських спецслужб, репресії, говоримо з редактором журналу "Музеї України" Віктором Тригубом.
-Пане Вікторе, можливо слід почати із спогадів про розкопки у Биківні під Києвом наприкінці 80-х?
-Це логічно. Туди ми потрапили абсолютно випадково, за завданням редакції колись популярної газети "Комсомольское знамя", де я тоді працював. Ще був Радянський Союз, діяв КДБ, але завдяки гласності вже можна було щось пробивати до друку. Під Биківнею, у лісовому масиві, було таємне кладовище НКВД, де ховали жертв політичних репресій 1937-41 років. Як виявилося, не лише українців, а й громадян інших держав, які потрапили під той кривавий меч. У розкопаних могилах ми знайшли особисті речі польських офіцерів, яких теж там розстрілювали! Прикметно, що військова цензура і цензура КДБ, старанно вирізала з моєї статті про ті розкопки всі згадки про поляків. Наш соратник Валентин Згурський, наражаючись на серйозний ризик, відніс деякі докази до Генерального консульства Польщі. Розповів про знахідку. Скоріш за все, натрапив на польського комуніста... Пізніше, ми поїхали до Варшави, знайшли спеціалізований відділ Міністерства справедливості Польщі, привезли деякі докази, дали свідчення. Нині у Биківні продовжуються пошуки, обговорюється ідея спорудження монументу. Ми вважали, що цю таємницю розкрито. Як виявилося, помилилися.
-Через двадцять років тему випадково продовжив Володимир Бровко?
-Так, і це теж було абсолютно випадково і несподівано! Ми з Володимиром Петровичем публікуємося на вільних сайтах Хай Вей і Народна правда. Зустрічалися на якихось заходах. Захопившись історією, він накопав чимало маловідомих фактів. Якось почав вивчати історію найбільших монастирів. Вийшов на діяльність трьох гігантських таборів НКВД для військовополонених, розміщених просто у святих місцях. Там тримали польських полонених, потім громадян Балтії, Румунії, Молдови. Ми теж приєдналися до розслідування, зрозумівши, що інформація про розстріли у тих таборах стала предметом особливого секрету КДБ в останні роки існування СРСР. Адже, я особисто зіткнувся з приховуванням фактів розстрілів іноземних громадян цензурою КДБ, був присутнім на зустрічі з колегією КДБ УРСР на чолі з генералом Голушко, в редакції КЗ, який згодом став першим керівником ФСБ РФ! І я особисто задав йому питання по Биківні, отримавши розпливчасту відповідь. Через двадцять років я потрапляю на презентацію книги генерала, де він красиво розповідав про свою видатну роль у розкритті сталінських злочинів, зовсім не так згадавши про зустріч з журналістами! Я запідозрив проведення масштабної операції відволікання уваги від масових розстрілів прибалтів, румин, молдаван, концентрації лише на вбивствах у Катині. Правда, мені не вистачало фактів. І тут пішли матеріали Володимира Бровка - я все зрозумів!
-Тобто, Ви стверджуєте, що вище керівництво Радянського Союзу, КДБ СРСР зробили все, аби приховати факт розстрілів литовців, латишів, естонців, молдаван, поляків у чисельних концтаборах НКВД, сконцентрувавшись лише на Катині?
-Так, стверджую! І аби переконатися у тому, достатньо опитати ще живих учасників тих подій - М.Горбачова, членів Політбюро ЦК КПРС, генералів КДБ СРСР... Згадати ті роки - був шалений патріотичний підйом у Прибалтиці, гриміли Народні фронти. Піднімалася Україна, Молдова. Пішли публікації по репресіям, концтаборам. Все це ще більше розігрівало обстановку. Почали писати про Голодомор... Уявіть, що було б, якби у той казан додали позасудові розстріли заарештованих глав сімей з Прибалтики та Молдови у 1941 році! Аналітики КДБ прийшли до висновку, що безпечніше сконцетруватися ВИКЛЮЧНО на розстрілах польських військовополонених і Катині. Її зробили ідеологічним символом. Бо правда про неї вже пішла світом, а Польща рішуче покинула соціалістичний табір. Про Катинь говорити стало навіть модно. А фактів про інші звірства практично не було. Лише натяки. Щось розкопали про розстріли у тюрмах НКВД у перші дні війни на Західній Україні. Поговорили, якось обмежено, про Биківню. Виплили розстріли поляків з Старобільського табору під Харковом. Все. Пауза у двадцять років. Блискучий результат! У ЦК КПРС і КДБ вміли замітати сліди, вміло відволікаючи увагу. Ми втратили важливий час. Майже відійшли свідки, учасники подій, найближчі родичі. Навіть дітям жертв вже за 80... Росія тихенько закрила потрібні архіви, побоюючись позовів у міжнародні суди. Уявіть, як важко щось довести! Але, нам багато що вдалося!
-Ви маєте на увазі долю депортованих з Молдавської РСР у червні 1941 року?
-У ту хвилю арештів і депортацій потрапили тисячі сімей. Брали всіх, хто служив у румунській армії, поліції, прикордонних військах, на держслужбі, священнослужителів, партійних активістів, письменників, заможних людей, представників знаті... Запланували арештувати 8000 чоловіків - глав сімейств. 5000 з них повинні були вивезти до Козельщинського табору в Полтавській області, 3000 - до Путивльського Сумської області. А офіцери НКВД чітко виконували накази, завжди ПЕРЕВИКОНУЮЧИ плани. Я направив запит по цим таборам в архів СБУ, отримавши відповідь, що ніяких матеріалів у них немає. Ми організували пошукову експедицію у Козельщину. З металодетектором обійшли кілька балок поблизу монастиря, де могли бути поховання. Опитали старожилів. Всі вони згадали табір, подробиці. Польських військових, яких привезли десь у 1939. За їх припущеннями, розстрілювали у старому глинищі пана Ситника та у чисельних підземеллях монастиря. Перед приходом німців, схили глинища, скоріш за все підірвали, заваливши могили... Велику допомогу нам надало кервництво Козельщинської РДА, яке зацікавлене у встановленні істини, перетворенні райцентру у Міжнародний меморіальний центр, створенню музею, інфраструктури для достойного вшанування жертв, офіційних делегацій, туристів... Сподіваюся, так і буде! Для регіону то дуже важливо!
-У Путивлі Ви не зустріли такого порозуміння?
-Там сильні комуністичні ідеали. Проти розслідування істерично виступили активісти КПУ, які категорично заперечують факт репресій, концентруючись лише на сумнівних "подвигах" партизан С.Ковпака. На їх думку, концтабір НКВД діяв мало не у режимі санаторію... І переконати їх - марна витрата часу.
-То може ще раз наведемо факти?
-Ще двадцять років тому, дослідники московського "Меморіалу" навели доступні їм на той момент такі факти. Із запланованих до висилки в табори УРСР молдаван, три ешелони з чоловіками - №229, 230, 231 прибули до Козельщини 18 червня 1941 року, доставивши 3791 "ворога народу". 20 червня в Путивльський табір доправили 885 чоловік ешелоном №232. Всього - 4676 депортованих. Це офіційні наукові дані з архівів, які ніхто не може спростувати. Чи були ще ешелони у ці табори з запланованими 3000 арештованими, чи можливо їх кудись переадресували з початком війни 22 червня, нам поки що невідомо. Молдавські історики і родичі тих глав сімей, стверджують, що ніхто не повернувся. Більшість отримали повідомлення про посмертну реабілітацію. Де могили, як загинули - невідомо.
-З моменту оголошення Румунією війни СРСР на боці Гітлера, арештовані, які проходили як румуни, частина яких служила у румунській армії, фактично були приречені...
- Звільнити їх не можна - одразу були б мобілізовані у ворожу армію, вивозити потенційних "пособників" окупантів - проблематично. Не вистачало вагонів для евакуації партійного активу, промисловості. СРСР готувався до переможної НАСТУПАЛЬНОЇ війни на ЧУЖІЙ території. Відповідно, очікувалися тисячі військовополонених, як у Польщі. Табори вирішили традиційно "розгрузити". Досвід був. НКВД діяв за типовими інструкціями і наказами. Наївні ті, хто думає, що розстрілювали, скажімо, лише у Катині. Було прийнято принципове рішення - знищити. Для чого ганяти ешелони за сотні кілометрів, якщо наказ можна виконати просто на місці!? Табори були у глухих місцях... Про хаос і панку перших тижнів війни написано багато...
-Ви стверджуєте, що майже 5000 молдаван таємно розстріляли у позасудовому порядку поблизу Путивля і Козельщини?
-Можливо, їх було і 8000 тисяч... Підкреслю, ми маємо факт доставки
4676 чоловік. І жодного документу про їх евакуацію. Ніхто не повернувся. Родичі отримали довідки про посмертну реабілітацію. Версія одна - розстріляні і таємно поховані згідно законам воєнного часу. Для підтвердження потрібні конкретні документи із нині закритих російських архівів. Або віднайти замасковані братські могили, провести ексгумацію. Два шляхи. Жоден з них силами маленького журналу "Музеї України" пройти неможливо. Потрібне або дослідження на державному рівні, або повноцінне міжнародне розслідування за участю шести постраждалих країн. Ми направили листи Президенту України, у різні установи. Відповіді не отримали. Опублікували серію матеріалів. Зрозуміло, поінформували Посольства відповідних країн, які звернулися до своїх урядів. Ми мали зустрічі з дипломатами Литви, Румунії, Молдови, телефонні консультації з поляками, латишами, естонцями. Готуємо розвідувальну експедицію до Путивля. Це все, що ми можемо як журналісти. Далі - лише урядові та міжнародні рішення, пошуки, вшанування...
-Чимало дискусій викликали версії про громадян Литви, Латвії, Естонії, направлених до УРСР...
-Згідно багатьох документів, згадується про доставку в Путивль десь 6000 арештованих з Прибалтики. І їхнє там перебування. Прямих документів ще не знайшли. Лише опосередковані. Табір недалеко, був розрахований на 10000 місць. Знаємо, що ешелон молдаван точно прибув. Прибалти згадуються у кількох наказах. Історики "Меморіала" нічого не опублікували. Можливо, їх не пустили, можливо їх цікавив лише Катинський слід. Все може бути. Шукаємо. Знайдемо - повідомимо.
-І естонський ешелон смерті...
-Це жахливий факт. Кілька тисяч заарештованих "ворогів народу" з країн Балтії доставили 23 червня 1941 року у Старобільський табір. Деякі ешелони відразу перенаправили до Сибіру. Бранців навіть не випустили з вагонів, не завели до бані. Підозрюємо, що і харчів майже дали - не запланували. Поки їх довезли до Севураллагу, помер 501 естонець... Або виснаження від голоду, або епідемія... Для крихітної Естонії - то справжня катастрофа...
Володимир Бровко намагається зрозуміти, що сталося з майже 1000 литовців, інформація про евакуацію яких теж відсутня. Підозрюємо, що під Старобільськом є чимало секретних могил. Треба шукати! Що зможемо... Ще раз підкреслю - потрібне міжнародне розслідування! Державний підхід! На ентузіазмі тут нічого не доведеш.
-І про найближчі плани?
-Розслідування дуже важке психологічно. Ми кілька разів його призупиняли, перемикаючись на інші теми. Але, розуміємо, що на цей момент ніхто крім нас краще не володіє ситуацією. Будемо боротися до офіційно визнаних результатів. Плануємо залучити депутатів парламенту, розробити і прийняти Постанову Верховної Ради про створення Міжнародних меморіальних центрів, музеїв, монументів. Встановити імена, знайти поховання. Це все, що нині можна зробити. І це потрібно зробити. Аби більше не повторилося! 
Таємниці НКВД-КГБ, сховані десь у таємних лабіринтах історії, ще і досі мають реальний вплив на геополітику. Це потрібно розуміти...
А.Авдєєв
Категорія: Україна | Додав: defaultNick (23.01.2012)
Переглядів: 264 | Теги: Віктор Тригуб: В таємних лабіринтах | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz