Щоб не звільняти директора, Академія віддала цілий музей - Україна - Каталог статей - Закарпатський край
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [23]
Закарпаття [312]
новини краю
Україна [373]
держава
Світ [78]
планета
Туризм [55]
відпочинок
Історія [45]
минуле
Пошук
Наше опитування
Що Вас цікавить на Закарпатті?
Всього відповідей: 262
Міні-чат
200
Друзі сайту
Locations of visitors to this page
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Статті » Україна

Щоб не звільняти директора, Академія віддала цілий музей

Щоб не звільняти директора, Академія віддала цілий музей

         Історія з музеєм архітектури і побуту в Пирогові за час нашого журналістського моніторингу переживала, здається, всі жанри: детективний, комічний, драматичний. Найбільше, здається, у всій цій ситуації було абсурду: якась невеличка зграйка діячів з минулого життя, які не дружать з законом, порядністю, а наостанок, здається, посварились зі здоровим глуздом та власною макітрою, вирішили зробити «Острів неслухняності» в окремо взятому музеї в Києві. Мова, як ви здогадались, іде про музей архітектури у Пирогові та про його сумно відомого директора Павла Федаку.

         Та той, хто вважав, що всі жанри вичерпано, глибоко помилявся: в світі, а тим більше, в нашій країні, ще багато неймовірного. Наступний наш сюжет буде нагадувати притчу про Магомета, який, як відомо, вперто не йшов до гори, тому горі самій довелося йти до Магомета. Так от, у нашому випадку, академія наук, зрозумівши, що помилилася, призначивши директором Національного музею архітектури і побуту пенсіонера з далекого Закарпаття Павла Федаку, замість того, щоб звільнити його за численні порушення, зробила неймовірний академічний кульбіт: вона… віддала музей (разом з директором) Міністерству культури України!

         Тут випливає аналогія ще з одним легендарним сюжетом – про троянського коня. Чим же так не догодив нинішній міністр культури пан Кулиняк нашим академікам, що вони вирішили покарати його троянським конем у вигляді Національного музею народної архітектури та побуту України зі схованими всередині «греками» – Федакою та його проросійським козацьким гарнізоном?

         Те, що Федака абсолютно не відповідає займаній посаді директора, стало зрозуміло в перші дні, якщо не години його керування. Ця особа, абсолютно нездатна на організацію роботи складного музейного підрозділу, навіть не намагалася щось зробити для покращення ситуації в музеї, створеної попереднім непрофесійним керівництвом. натомість пан директор активно зайнявся покращенням свого власного побуту та ще тим, чим він займався усе своє попереднє свідоме життя: організацією інтриг.

         Коли Павло Федака взяв штурвал управління музеєм до своїх «очумілих» рученят, музей негайно увійшов у піке, з якого не може вийти по цей час. Було припинено реставраційні та ремонтні роботи, звільнені більшість працівників, які виконували ці роботи та ремонтували музейну техніку. Конференція до 40-річчя музею була перетворена на пиятику «для своїх». Науково-видавнича діяльність звелась до друку державним коштом двох ненауково-непопулярних книг Лідії Орел, в яких вона переважно описує фотографії зі своєї молодості, не посилаючись на жодне першоджерело (ото пам'ять!). Директор з його «молодою командою» (середній вік – 73 роки) переважну більшість часу проводив у створенні різноманітних безглуздих комісій, переслідуванні «інакомислячих», або, точніше, просто «мислячих» та проведенні нарад «ні про що». Влітку 2010 року Федака заборонив журналістську діяльність на музеї. А коли здивовані журналісти все ж таки прорвалися до нього, довго ховався від них у підсобці.

         Часто задаю собі питання: а кому було вигідно перебування на посаді цього трагікомічного персонажу? І відповідаю: багатьом. Бухгалтерії та постачанню, які непогано жили при попередньому керівництві (перевірки виявили порушень на мільйони гривень), зручно було мати директора, якого цікавить лише розмір власної премії та презентики від орендарів. Окремим працівникам, які десятки років нічого не робили, та й не здатні були б, якщо  навіть раптом довелося, зручніше було займатись підлабузництвом та приймати участь в інтригах. Людям, яких цікавила земля в околицях музею та на його території, він був зручний тим, що поняття не мав, де починаються охоронні зони, хто з жителів Пирогова відселений, в якому стані знаходяться акти на землю та ін..

         Але, окремо слід відмітити ніжні почуття до цього креативного менеджера академіка-секретаря академії наук України Миколи Григоровича Жулинського. Тут вже напрошується аналогія з безсмертним Шекспіром – «Ромео і Джульєтта» - пам’ятаєте? За що поважний академік так возлюбив цього неслухняного пустуна-директора – можемо тільки здогадуватись. І ніщо не здатне було похитнути ці почуття між куратором-академіком та його директором. Те, що працівники музею, доведені до відчаю, писали колективні звернення, а перевірки КРУ знаходили мільйонні порушення, викликало тільки поблажливу усмішку у академіка: зате подивіться, який він милий, як гарно говорить! А як уміє підійти до керівництва! З респектом, з подарунками! Правда, який чарівний? А що таке якась украдена пара мільйонів? Ось ми з дружиною… Про кредитну спілку «Довіра» чули? От там масштаб!

         І ніщо не змогло похитнути віру в безгрішність Федаки в очах Жулинського… А те, що якісь злі люди наводили якісь факти, писали якісь листи… Їхні прізвища одразу направлялися Федаці по факсу – для прийняття відповідних мір. А коли ситуація у музеї почала нагадувати Глеваху – академік кинув на допомогу останній загін – козацьке військо Каленяка на чолі з самим генералом… Що за військо таке? Козаків, які на трасах екологію перевіряють, бачили? Це такі самі, тільки вони замість машин музеї потрошать… Після цього ситуація перестала нагадувати Глеваху – вона її  залишила далеко позаду…

         Але.. всьому є кінець. І цим сильним почуттям потрібно було завершуватись. Комісія НАНУ по перевірці порушень на музеї, яку очолював Жулинський, за вісім місяців так і не спромоглася дати заключення. А от висновки інших перевіряючи були однозначними: директор абсолютно не відповідає займаній посаді. Сімнадцятого травня, в присутності представників громадськості, на засіданні Бюро відділення М.Г. Жулинський, пожалівшись на те, що Федака не з’являється на засідання Бюро відділення, урочисто пообіцяв зробити подання на звільнення пустуна-директора… І що ви думаєте? Обдурив! Ось вам і слово академіка!

         Натомість музей вирішили подарувати міністерству культури. Разом з некерованим директором Федакою, бухгалтерією, у якої рильце в такому пуху, що перини можна готувати, незрозумілим козачєством, яке приторговує фальшивими квитками, не узаконеною землею, фондами, в яких панує повний хаос та іншими, не менш приємними, «бонусами»… Задається питання: а не простіше було б зняти директора, поміняти менеджмент та заставити усе ж таки нормально працювати державний заклад, який утримується на гроші платників податків, тобто нас з вами? А ви як думаєте, пане Патон?

 

І. Корсун

Матеріал надано Комтетом захисту музею
Категорія: Україна | Додав: defaultNick (29.06.2011)
Переглядів: 245 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz