Від полюса до полюса - Україна - Каталог статей - Закарпатський край
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [23]
Закарпаття [312]
новини краю
Україна [373]
держава
Світ [78]
планета
Туризм [55]
відпочинок
Історія [45]
минуле
Пошук
Наше опитування
Що Вас цікавить на Закарпатті?
Всього відповідей: 262
Міні-чат
200
Друзі сайту
Locations of visitors to this page
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Статті » Україна

Від полюса до полюса

         Про команду «Еквітес», мабуть, чули усі. Ці професійні мандрівники треновані для виживання у екстремальних умовах, об’їздили весь світ. Гори Кенії та Кіліманджаро, вулкани Текелі та Камерун, водоспад Вікторія, пустелі Калахарі й Сахара, мис Доброї Надії – це далеко неповний перелік дивовижних місць планети, куди подорожувала команда. У листопаді 2008 року  вони наважилися на неймовірний експеримент: перетнути Атлантику без їжі і води. Лише після 14 днів  подорожі вони дозволили собі освіжити рот водою, але тільки тією, яку подарувала їм природа, тобто дощ і роса. Здавалось би, завдання неможливе, але не для цих мандрівників. Вони повторили шлях Колумба на вітрилах і в ході експедиції відзняли документальний фільм про це плавання.

Близько десяти років тому «Еквітес» здійснив перехід через важкодоступні та недосяжні регіони понад 30-ти країн Африки. Мандрівники об’їздили близько 70 тисяч кілометрів уздовж берегової лінії африканського континенту. Свідками цієї захоплюючої подорожі були глядачі телеканалу «Інтер».

        
         Члени команди – відважні мандрівники Ґолтіс (Володимир Вукста), Костянтин Могильник, Андрій Супрун.  Вони мандрують світом, що не має кордонів, а їхні експедиції підтверджують можливість задоволення потреб людини без шкоди для довкілля – гармонійного існування у природному середовищі.

         Капітаном команди є Ґолтіс. Він родом із Ужгорода. З 9-річного віку займається східними бойовими мистецтвами, має чорний пояс, 2 дан, автор діючих методик тренувань для виживання у надважких умовах.

         У 1981 році Ґолтіс здійснив екстремальні переходи на Кавказі, Сибіру, Памірі, Алтаї, Тибеті, Ірані, пустелях Африки та Саудівської Аравії, а через десять років – 50-денний перехід тибетського нагір’я з обмеженою кількістю їжі та води.

         Незабаром «Еквітес» відправиться у чергову подорож. Цього разу на літаку, пілотувати який будуть американець Джон Рівард та російський космонавт Юрій Лончаков. Недавно члени експедиції зустрілися і обговорили деталі подорожі, яка стартуватиме у листопаді 2011 року з  Гренландії. Проект назвали «Сльози Землі», а мета – привернути увагу суспільства до проблем глобального потепління та випробувати можливості людського організму.

         Під час відпочинку Ґолтіса і його друзів на Закарпатті, автору цих рядків випала нагода стати складовою частиною славнозвісної команди мандрівників, щоправда лише на один день. Користуючись нагодою, взяв інтерв’ю від командира «Еквітес», яке пропонуємо читачам газети «Старий Замок «Паланок».

         – Що таке «Еквітес»  і яка його мета?

         – Equitesу перекладі з латинської – вершник. Так називалися передові кінні загони розвідників, від яких залежала доля всієї Римської імперії. Вони йшли туди, куди ще не ступала нога людини, проводили розвідку і здобували цінну інформацію. Загалом, вершник – це символ співіснування з природою без насильства над нею, символ, що стверджує принципи активної, але не деструктивної взаємодії людини та природи.

         Основна мета нашої команди – доносити красу світу до людей через фільми, фотографії, слово. Ми дуже любимо флору і фауну, мандруємо по різних країнах, континентах. Об’їздивши практично всю Африку, знімали фільм. Була в нас і передача на телебаченні. До речі, вона зайняла перше місце на міжнародному фестивалі у Москві.

         В Антібах на фестивалі підводного кіно наш фільм «Салім-експрес» (про корабель, що затонув з паломниками) здобув третє місце. Це успіх, бо з-понад 250 робіт, презентованих 40  країнами світу, наш був визнаний одним з кращих. Ще до цього, у 1998 році фільм «Африка – путь до себе», що розповідає про велосипедний перехід пустелі Калахарі, отримав перший приз фестивалю аматорського кіно в Данії.

      Що було вирішальним поштовхом  для створення команди «Еквітес»?

         – Кожен з нас ще в дитячі роки багато мандрував і це улюблене захоплення, без якого не уявляємо свого життя. Тож, одного разу, перебуваючи у Кримських горах, бачачи цю неймовірну красу природи, хотілося, щоб весь світ побачив її. От ми порадились і вирішили створити совою національну команду мандрівників.   Своїми  подорожами «Еквітес» відкриває світ для України й Україну для світу, відчуває Землю як наш спільний дім, розширює звичні уявлення про життя і кличе за собою усіх небайдужих.

         – Під час подорожей часто доводиться ризикувати?   

– У наших експедиціях завжди є певний відсоток ризику. Команду спіткали всілякі випадки, але намагаємось максимально страхуватися, щоб не трапилося біди. Ми особливо обережні при переправах через великі бурхливі річки.      

         – У кожній мандрівці є труднощі та пригоди. У цей момент складно, але пізніше приємно згадати про них…

         – Під час велосипедного переходу по Африці, ми зупинилися біля озера на ночівлю. Залишивши тут усі свої речі, пішли зібрати хмизу для розведення вогню. В одного мого колеги була пухова куртка, з якою ніяк не міг розстатися. Цього разу залишив її разом з іншими речами.

         Попереду у нас був серйозний перехід через пустелю Калахарі, під час якого я радив подарувати цю куртку вождю одного племені, бо ж холодно вже не буде і зайвої ваги збудемось. Товариш ніяк не погоджувався на це.

         Отже, коли ми повернулися із хмизом, очам своїм не повірили: наш табір окупувало стадо бабуїнів. Ми стривожились, бо ж якщо якась річ зникне, то експедиція може не продовжитися. Особливо турбувалися про паспорти і фотоапаратуру. Ці мавпи могли схопити будь-що і їх, звісно, ніхто вже не наздожене. Яким же було наше здивування, коли вони нічого не взяли, лише оту пухову куртку. Стадо полізло на дерево і роздерло її. Розлетівся пух і це дуже збудило бабуїнів. Вони почали подавати звукові сигнали, а мій товариш, розчарований втратою куртки, – кричати на них. Я ж зрадів, що, нарешті, вдалося позбутися непотрібної ноші і завжди з гумором згадую цей випадок.

              Ви об’їздили усі континенти. Який куточок планети Вам найбільше припав до душі?

          – Важко сказати. Навіть пустеля, що здається мовчазною стихією. Вона дуже красива. Однак, скільки мандрую світом, мабуть, такого колориту, краси, тепла, як у Карпатах, немає ніде.

          Які враження залишилися від подорожей Закарпаттям?

         – Тут зупинився час, тут вічність, дивна краса, спокій… Відчуваєш, як твоє серце наповнюється радістю. Впевнений, що заради цього варто жити, співіснувати з природою. Вона ж бо зцілює серце і душу.

         Дуже важливо, щоб люди помічали навколишню красу і берегли її.

– Дякую за інтерв’ю. Нехай щастить!

Юрій БАБІЧИН

 

 

Категорія: Україна | Додав: Бабічин (11.03.2010) | Автор: Юрій БАБІЧИН
Переглядів: 932 | Теги: «Еквітес», Юрій Бабічин | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz