Там, де унікальна природа… - Закарпаття - Каталог статей - Закарпатський край
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [23]
Закарпаття [312]
новини краю
Україна [373]
держава
Світ [78]
планета
Туризм [55]
відпочинок
Історія [45]
минуле
Пошук
Наше опитування
Що Вас цікавить на Закарпатті?
Всього відповідей: 262
Міні-чат
200
Друзі сайту
Locations of visitors to this page
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Статті » Закарпаття

Там, де унікальна природа…
      …Серед ночі почувся крик. На село насувалася гірська лавина. Люди з жахом тікали і врятувалися від страшної стихії, а от їхні будинки були засипані глиною і камінням. Уціліла лише дерев’яна церква.
       Кілька сотень років тому така доля спіткала предків сучасних жителів села Негровець, що на Міжгірщині у Закарпатській області.  Верховинці, які й без того були бідні, втратили все, що мали. Стихія змусила їх переселитися на інше місце, рубати там ліс, будувати нові будинки, займатися господарством.
 
Кара
    Церкви Міжгірщини були і залишаються духовними центрами на селі. Вони мовчазно зберігають у собі історичну минувшину, хоча спостережливій людині вони можуть розповісти багато цікавого.
     Та церква, що уціліла після згаданого вище зсуву, стала справжньою святинею для жителів Негрівця. Храм не залишився на тому самому місці. Його було розібрано на частини і перенесено ближче до нового поселення, яке виникло після стихії. Таким чином споруда збереглася до сьогодні. Церква, названа на честь святого Архистратига Михайла, привертає увагу цінителів архітектури. Фахівці кажуть, що храм цікавий, передусім, чистими формами давнього мистецтва, не порушеними впливом нових форм.
     Чому після зсуву цілою залишилася лише церква? Невідомо. Хоча у народі існує переказ, згідно з яким, стихія була покаранням горян за те, що вони працювали у неділю. Зазвичай, після Літургії чоловіки брали сокири і йшли робити в ліс. Отже, порушувалася заповідь про святкування сьомого дня.
 
Глуханя – унікальне болото
    Негровець – село, що відоме у середовищі українських та закордонних науковців. І зовсім не складна історія прославила його, а унікальний природний об’єкт, одне з найбільших на Закарпатті верхове оліготрофне болото Глуханя.
    В народі болота здавна вважалися «нечистими місцями», «осередками злих духів». Нікому і в голову не приходила думка, що вони можуть мати певну цінність. Що казати про давніх горян, коли навіть у сучасному цивілізованому світі не всі хочуть розуміти важливість охорони диких ділянок природи. Глуханя, ще донедавна дикий куточок Карпат, у 60-х роках XX століття зазнав бездумного, шкідливого впливу людини. Тодішня влада наказала провести тут роботи по будівництву осушувальних каналів. Хтось Глуханю бачив, як пасовисько, а не як природний об’єкт, що має гідрологічне значення (акумулює величезні маси атмосферних опадів) і є місцем зростання рідкісних рослин, зокрема, кали, журавлини звичайної, шейхцерії болотної, лікоподіелли звичайної. Мало кого цікавила росичка круглолиста – рослина, яка може живитися дрібними комахами.
      В результаті будівництва осушувальних каналів, у їх зоні, за твердженням дослідників, зменшилась вологість ґрунту і виникла загроза зникнення водно-болотної рослинності. Глуханя, як писав академік Василь Комендар, «перетворилася в Гойканю». Лише у 1980 році постановою Ради Міністрів УРСР болото поблизу Негрівця було визнано гідрологічно-ботанічним заказником.
     Хто знає, що могло трапитися, якби не цей крок? Можливо, даний природний об’єкт, що формувався протягом тисячоліть у післяльодовикову епоху, за кілька десятиліть перетворився б у пасовище. На щастя, здоровий глузд переміг.
     Кілька років тому на осушувальних каналах були побудовані каскади загат, які мали вплинути на підвищення рівня ґрунтових вод. Але й тут природоохоронці стикаються з проблемами: місцеві жителі роблять під загатами проходи, щоб вода швидше протікала і не мала великого рівня, бо, мовляв, вона може підмити ґрунтову дорогу, що простягається поряд з каналом.
     Хоча болото обгороджене, але сюди час від часу проникають свійські тварини. Вони ходять по м’якій, мов подушка, території Глухані, де топчуть та поїдають рідкісні рослини.
    В якому стані знаходиться болото Глуханя зараз? Відповідь на це питання ми шукали в професора кафедри ботаніки Національного університету ім. Т.Г. Шевченка Володимира Соломахи, який неодноразово відвідував раритетний об’єкт.
    – Зараз ми спостерігаємо тут певні зміни, передусім, падіння ґрунтових вод, зменшення спектру рідкісних рослин, – каже пан Володимир. – Якщо цей процес зміни гідрологічного режиму проходитиме так як зараз, то через 10-15 років унікальне болото може перетворитися на вологу луку. Причина, мабуть, в тому, що канава, яка проходить посередині Глухані є досить глибокою і через неї все-таки відводиться значно більша кількість вод, ніж потрібно. Канава створювалась для відведення надлишку тих вод, але процес іде в тому напрямку, що вона починає зростати. Десять років тому на території болота був, навіть не випас, а вигін для худоби, а зараз, якщо худоба десь й заходить, то вже не так масово як тоді.
 
Чари Косого Верху
    Околиці Негрівця – це мальовнича природа, що чарує своєю неповторність. Особливу увагу привертає гора Косів Верх. Вона не належить навіть до «тисячки» - вершина 956 метрів над рівнем моря. І все ж, ступінь прекрасного у природі не вимірюють висотою.
     Красою Косого Верху є буковий ліс, в якому неповторно співають птахи. А які тут берези… Місцеві жителі з цих дерев навесні збирають сік. Та найбільше благо для людей – гриби. Їх тут дуже багато. Збирати щедрі дари лісу сюди приходять синевирці та негрівчани. Додому повертаються з повними рюкзаками біляків. Мандруючи цим куточком Карпат, неодмінно натрапиш на цілі плантації суниць. І як же не спробувати таку солодку смакоту, виплекану ласкою сонця.
     Подорож влітку викликає бажання напитися холодної води. Косів Верх задовольняє такі прагнення. Два джерела мінеральної води – справжній скарб цього краю. Тамуючи спрагу, наче відновлюються сили. Воду п’єш з задоволенням, тим паче, що вона не має побічного смаку, як деякі подібні мінеральні джерела. Сюди пролягає туристичний маршрут, але гості Міжгірщини ним користуються рідко – далеченько. А дарма туристи шкодують ніг, бо могли би не лише напитися цілющої води, але й побачити та пережити неповторні години єдності з природою. Така мандрівка закарбувалась би у пам’яті приємними спогадами.
      Колись, поблизу одного з мінеральних джерел Косого Верху Міжгірський лісокомбінат планував спорудити турбазу, але тодішня всеохоплююча криза в державі не дозволила здійснити задумане. Мабуть, зараз будувати тут щось подібне недоцільно, бо наявні у Міжгірському районі туристичні заклади навіть влітку наполовину пустують. Ряд об’єктів й досі залишаються недобудованими, хоча деякі з них потребують порівняно незначних ресурсів для здачі в експлуатацію.
      Туристи, що наважуються мандрувати на Косів Верх, серед іншого, неодмінно запам’ятають поляни з великою папороттю. Ці рослини висотою до двох метрів ховають у собі людей. Пройтися через такі зарослі, справжнє задоволення.
 
Категорія: Закарпаття | Додав: Бабічин (20.01.2010) | Автор: Юрій Бабічин
Переглядів: 871 | Теги: Негровець, Міжгірщина, Глуханя | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz