Якщо запитати пересічного верховинця про його господарство, то неодмінно почуєте розповідь про корів, овець і свиней. А от Василь Макар із Колочави (Міжгірський район, Закарпаття) хвалиться птахами. І не курми, хоча й вони в нього є – аж 11 порід. У спеціально обладнаних вольєрах живуть і відмінно себе почувають понад 300 птахів, серед яких 30 різновидів папуг і стільки ж голубів. Таке господарство Василя Макара, який з особливим захопленням розповідає про декоративних, спортивних і високольотних голубів. Свого часу, за період роботи у Чехії, йому вдалося дістати пару голубів породи, про розведення якої давно мріяв. Заплатив дорого, та не жалкує, хоча заради них довелося ще й сезонні заробітки перервати і повернутися додому. Ось на які жертви заради птахів йде колочавець Макар. Це лишній раз підкреслює відданість справі.

  

     – А з чого все починалося? – питаю Василя Йосиповича.

    – Любов до живої природи у мене зародилася ще в дитинстві. Спочатку розводив голубів, а потів курей і, як кожен сільський хлопець, любив ґаздувати, доглядати за домашнім господарством. У школі охоче вивчав біологію, зоологію, читав додаткову літературу на тему орнітології.

      Особливий вплив справив на мене Київський зоопарк, який я відвідав у 15-річному віці. Передати словами ті враження не можливо. Саме у Києві придбав пару папуг і з того часу, окрім декоративних голубів і курей, почав займатися ще й говорючими птахами.

      Хоча доля вимагала чимало їздити у різні регіони України та за кордон, але роботу з пернатими я не лишав; за моєї відсутності птахів доглядала дружина, а потім й син.

       Зараз працюю в Національному природному парку "Синевир” інспектором з охорони ПЗФ, тож на заробітки вже не їжджу, а отже, маю більше часу займатися улюбленою справою. Я щасливий від того, що доглядаю за такими прекрасними живими істотами, що маю нагоду спостерігати за їхньою поведінкою. Світ птахів – це зовсім інший вимір часу, в якому забуваєш про проблеми. Це світ спокою, миру і відпочинку.

     

        – Серед численних птахів Ви розводите поштових голубів. Чи часто користуєтеся їхніми послугами?

       – Куди б я не їхав – завжди беру з собою двох-трьох голубів, окільцьовую і випускаю. А зустрічаюся з ними вже вдома.

       Коли їхав у Чехію, то й туди брав з собою поштових голубів. Вони не підвели – повернулися у Колочаву.   

       Звичайно, аби досягнути таких результатів, голуба треба тренувати: спочатку випускати на недалекій відстані від голуб’ятні, а з часом розширювати географію польотів. Коли голуб, випущений мною далеко від дому, повертається, то я дивлюсь на нього і від цієї події аж душа радіє.

      

       – Напевно, птахи, як і люди, мають свій характер…

       – Гордість і впевненість, спокій і комунікабельність – це те, на що в першу чергу звертаєш увагу, коли потрапляєш в голуб’ятню. Перераховані риси, звісно, стосуються голубів. Вони живуть мирно. Власне голуб – символ миру.

       У вольєрах, де живуть папуги, завжди приємний спів, проте, на відміну від голубів, вони не дуже раді гостям. Якщо порушити їх спокій, то приємний спів перетвориться на тривожну метушню.

    

     – Хто з ваших пернатих є лідером «країни птахів»?

     – Ще донедавна головною персоною тут була пава але, після її смерті, це місце зайняв неповторної краси шестикілограмовий півень породи фавероль. Він, на відміну від інших жителів, надзвичайно комунікабельний і особливих заперечень проти того, щоб його фотографувати не має. Однак, як справжній господар, який піклується про свій дім, чи то пак курятник, категорично проти фотографування курок з близької відстані.

   

      – Які моменти життя "пташиної країни” для Вас є найбільш хвилюючими?

     – Коли з яйця вилуплюється нове життя.