«Ми часто женемося за Заходом, забуваючи про спадок своїх предків та колорит нації» - Закарпаття - Каталог статей - Закарпатський край
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [23]
Закарпаття [312]
новини краю
Україна [373]
держава
Світ [78]
планета
Туризм [55]
відпочинок
Історія [45]
минуле
Пошук
Наше опитування
Що Вас цікавить на Закарпатті?
Всього відповідей: 262
Міні-чат
200
Друзі сайту
Locations of visitors to this page
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Статті » Закарпаття

«Ми часто женемося за Заходом, забуваючи про спадок своїх предків та колорит нації»

Поетична творчість закарпатського поета Михайла Петровича Хланти привернула увагу багатьох людей, які ретельно слідкують за сучасним літературним процесом. Поряд з новими, нерідко аморальними тенденціями теперішньої української літератури, дозрівають і добрі плоди слова, які несуть людям високу духовність, облагороджують її. Творчість Хланти є саме такою, хоча поет уважно слідкує за модерними літераторами і хтозна який досвід йому це принесе та що навіють думки. Наразі Михайла Петровича називають перспективним закарпатським поетом. Інтерв’ю з цією людиною пропонуємо нашим читачам.

У деяких поезіях Ви намагаєтесь пізнати різні грані людських стосунків, а через це пізнати себе. Хто Ви? Який Ви?

– Важко відповісти. Судіть самі.

Ваші вірші автобіографічні?

– В більшості, так. Якщо деякі не про моє життя, то про глибокий стан моєї душі. В цілому, пишу про побачене, пережите, відчуте, про життя людей, які мене оточують, події, які відбуваються, і система самого буття не залишає байдужим до всього. А ще в мене є такі рядки:

         Пишу я поки можу ще писати,

         Незнаю я чи завтра напишу...

Військову службу проходили в Десні, у тій самій військовій частині, що прославилася на всю Україну суворою дисципліною і «дідівщиною». Відомо, що солдати полюбляють робити записи у так званих «дембельських блокнотах», де можна знайти чимало всіляких армійських жартів та віршиків, до речі, досить талановито написаних. Ви це також робили?

– Я б не сказав, що у Десні було аж надто погано.  

За півтора року служби доводилося зустрічати багато інтелектуальних і по-своєму талановитих людей. Кажуть, що в армію забирають лише бідних і дурних, але так кажуть тільки ті, які відхиляються, або будемо говорити відверто, відкупляються від служби, і в яких на даний момент військові квитки з діагнозом психічного відхилення.

         В армії, людина, яка, можливо, ніколи на задумувалась над своєю творчою здібністю, по-новому осмислювала сенс життя, і деякі листи додому чи до коханої нагадували уривки з високохудожнього роману. Багато пісень, складених мною, а співслужителями покладено на музику, можливо й донині виконуються солдатами у супроводі гітари. Напевно,  й досі записуються і переписуються в «дембельські блокноти» жартівливі віршики про армійські будні.

         Була служба армійська... Складна, але цікава.

Знаю, що пишете й прозу, але жодного разу її не друкували. Чому?

– Поки що проза для мене нерідна, далека. Хочу пізнати її глибше і ширше, написати більше оригінального. Тоді й буду подавати її на суд читачам.

Натхнення – особливий стан людської психіки, який проявляється по-різному, нерідко доходить до божевільних думок. Як це проявляється у Вас?

– Цей стан дійсно можна назвати божевіллям думок. Проявляється він наче припадок. Голову прошивають всілякі думки і від цього ніяк не можна відхарастатися, якщо не вилити осмислене на папері. Наче тягар з плеч, коли дописую останні рядки твору. У студентські роки це траплялося навіть на парах, а іноді, серед ночі вмикав світло і писав, за що мені досі „дякує” однокурсник-співмешканець.

Ще два десятиліття тому видати книжку, у якій відсутні хвалебні твори про Леніна чи Компартію, було майже неможливо. Як до цього історичного факту ставитеся з висоти сьогодення?

– Шкода те покоління. Але правду ніде діти – воно було талановите. Були тоді й фанатики, а були й свідомі українці. Останні поплатилися власною долею, а перші... По різному було... Головне, що все минуло і, надіюсь, більше наша історія такого не зазнає.

Перед теперішніми літераторами стоїть проблема видання книжок. Не кожен талановитий письменник  може за власні кошти їх видати, а шукати спонсорів – досить принизлива справа для творчої людини. Як Ви вирішуєте цю проблему?

– Першу збірку я видавав за власні кошти, а на другу знайшовся спонсор, якому щиро дякую. На жаль, сьогодні в державі підтримка молодих літераторів дуже слабка.

Напевно, слідкуєте за сучасною літературою. Як її оцінюєте, кого читаєте?

– Зараз уважно слідкую за сучасною закарпатською літературою, у якій чимало талановитих людей, зокрема, в групі письменників „Джинсове покоління”. Остранній перечитаний твір – роман Дмитра Кешелі „У смерті були твої очі”.

         На жаль, ми часто женемося за Заходом, забуваючи про спадок своїх предків та колорит нації, яка немало страждала і страждає зараз. Якщо, наприклад, Шевченко писав про нелегке життя кріпаків, то наші заробітчани нерідко мають таку ж важку долю і про це теж варто писати, бо то гірка реальність. А ще не треба забувати про звичайні людські почуття і вічні цінності.

Які теперішні письменники найбільше привертають Вашу увагу?

– Юрія Андруховича та Любка Дереша, напевно, можна й не згадувати. Вони привернули не лише мою увагу, хоча твори останнього, в яких так багато жорстокості та брутальності змушують задуматись: невже насправді усе так погано? З іншого боку, якщо виховувати молоде покоління на такій літературі, мабуть, усе так і буде…

         Київська письменниця еротичної лірики Олеся Мудрак назвала українську літературу цнотливою і запевняє, що вона не повинна бути такою. Я нічого не маю проти, коли жінка пише про свої почуття, але чи не забагато пафосу в брутальних словах? Я захоплююсь прозою наших письменниць Оксани Луцишин та Ірисі Ликович, але вважаю, що, скажемо, такий відкритий опис гвалтувань над унітазом туалету закуреного кабака, ніколи не може бути духовним, чистим, світлим…

Над чим працюєте зараз?

– В наступній збірці планую помістити поезію і прозу на одну тематику. Яку саме – секрет. А ще горю бажанням написати великий роман, але за браком часу не можу це реалізувати. Якщо, зненацька, не помру, то ще покажу клас!

– Дякую за розмову! Творчого Вам натхнення!

Категорія: Закарпаття | Додав: Бабічин (15.01.2010) | Автор: Юрій Бабічин
Переглядів: 349 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz