Велика сім’я «моряків» - Закарпаття - Каталог статей - Закарпатський край
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [23]
Закарпаття [312]
новини краю
Україна [373]
держава
Світ [78]
планета
Туризм [55]
відпочинок
Історія [45]
минуле
Пошук
Наше опитування
Що Вас цікавить на Закарпатті?
Всього відповідей: 262
Міні-чат
200
Друзі сайту
Locations of visitors to this page
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Статті » Закарпаття

Велика сім’я «моряків»
Це розповідь про простих людей, чиє життя заслуговує на увагу як приклад самовідданості, пожертви і посвяти усього свого життя дітям. В той час, коли зараз молоді пари не наважуються народжувати більше, як одну дитину, ця сім’я ощасливила життям 15 дітей.

    …На околиці високогірного села Синевирська Поляна, що на Закарпатті, в оточенні столітніх смерек стоїть будинок, у якому живуть "моряки". Саме так величають у цьому віддаленому селі велику сім’ю Ціфряків. І це не випадкова назва, а почесне звання, бо ж батько сімейства Василь Юрійович був першим із синполянців, кому судилося стати справжнім моряком. Саме на службі пройшла вся його юність. Довгих п’ять років, за понад сім тисяч кілометрів від рідних Карпат, пожертвував своєю молодістю, щоб віддати честь і виконати військовий обов’язок.

   Вже у 18 років Василь Ціфряк був не на свої роки сильним і кмітливим хлопцем, а його мужності не було меж. Безумовно, він прагнув служити в армії, але на той час і подумати не міг, що стане моряком, та ще й не будь-де, а на Тихоокеанському флоті.

   Не важко уявити, як хвилювалося серце молодого верховинця, коли вперше побачив бурхливі хвилі, безмежні води... Василь, який досі жив у гірському краї, опинився на березі морської голубизни, що спочатку лякала, а з плином часу стала чимось близьким і, навіть, дорогим.

   Хоча служба у військово-морському флоті важка, проте сила духу, дотримання суворої військової дисципліни, сумлінне виконання покладених завдань сприяли зміцненню авторитету Ціфряка серед товаришів по службі. А всі разом зуміли стати дружньою сім’єю. Не кожному колективу це вдається.

   Стати моряком – мрія багатьох юнаків, адже море, плавання, далекі країни в їхній уяві навіюють романтичне, бажане, таємниче, прекрасне. Хоча в реальності не все так солодко, як здається, але кому таки випало служити на флоті, той через усе своє життя пронесе любов до безмежного моря.

   Василь Ціфряк за роки служби так звик до неї, що звільнення в запас стало для нього чимось незвичайним, однак, "дембель неизбежен". Попрощавшись з товаришами-моряками, повернувся у Синевирську Поляну, де його давно чекали не тільки рідні, але усе село.

   Хвилювання серця при зустрічі з рідним краєм, після тривалої розлуки, було ще більшим, ніж при знайомстві з морем. Василь Юрійович відчув, що найбільшим щастям для людини є повернення додому, і ніякі труднощі, ні горе, ні біда не примусять його розлюбити свої Карпати, а тим більше покинути їх. Та, власне, нічого такого не могло статися, бо ж у легендарному краї Сині й Вира жила красива дівчина на ім’я Марія, яку Василь любив до безтями.

   Коли йому виповнилося 25 років, а їй 20, вони поєднали свої серця подружнім життям. Таким чином Марія Костянтинівна взяла не тільки прізвище свого чоловіка, але й почесне звання "морячка". Всі діти сім’ї Ціфряків теж "моряки". А народилося їх у подружжя п’ятнадцятеро: п’ять дівчат та десять хлопців.

   Виховати таку велику кількість дітей – надзвичайно важка праця для батьків, а передусім, для матері. Марія Ціфряк каже, що допомагав сам Бог і добрі люди. До речі, ця невтомна і поважна жінка у 1973 році була нагороджена золотою зіркою і званням "Мати-героїня", а ще до цього - орденом материнської слави. Та, мабуть, цих відзнак недостатньо, щоб сповна оцінити заслуги пані Марії, як матері.

   Вона турбувалася, щоб її діти росли добрими, справедливими, любили і поважали інших, вірили в Бога... Треба відзначити, що подружжю Ціфряків, долаючи всілякі перешкоди, вдалося це здійснити.

   До речі, всі сини сім’ї служили в армії. Військовий обов’язок для кожного з них був справою честі. Вони служили в різних військах, але жоден не потрапив на флот. Лише їхньому батькові судилося бути моряком. Молодший син Павло звільнився у запас 23 жовтня 2003 року. Він служив на Львівщині у військах зв’язку. Ще до призову знайомі казали йому: "Всі твої брати були в армії, то хай хоч тебе не беруть туди". Проте, Павло навіть слухати цього не бажав, твердо кажучи: "Мої брати пройшли армійські випробування, і я буду служити".

   Коли пані Марія була присутня на святі прийняття присяги молодшого сина, то усвідомлювала, що після звільнення в запас Павла, вона, нарешті, отримає спокій; не буде її мучити безсоння, яке не однієї ночі перетворювалося в болючі думки про нелегкі військові будні синів. І той довгоочікуваний момент нарешті настав...

    Протягом свого життя Марія Ціфряк була частим і бажаним гостем Міжгірського військкомату. Її запрошували на різні зібрання військових, з якими часто сиділа в президії, а виступи цієї жінки кожного разу були сповнені патріотизмом, мужністю і хвилюванням материнського серця.

    Час – це бурхлива річка, що пливе без упину. Нікому не під силу повернути її в інший бік. На жаль, після золотого весілля, Василь Юрійович відійшов у вічність. Така реальність і від неї ніхто не втече…

    Однак, Марія Костянтинівна не залишилася в самотності, адже про неї турбується «рота» дітей і онуків, яких разом нараховується аж 35. Щонеділі ця мужня і добра жінка відвідує церкву, де у молитвах просить від Бога щедрої ласки для своїх дітей…

Категорія: Закарпаття | Додав: Бабічин (15.01.2010) | Автор: Юрій Бабічин
Переглядів: 409 | Коментарі: 3 | Теги: Юрій Бабічин, Велика сім’я «моряків» | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz