Кросна... Маленький штрих з історії Закарпаття - Закарпаття - Каталог статей - Закарпатський край
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [23]
Закарпаття [312]
новини краю
Україна [373]
держава
Світ [78]
планета
Туризм [55]
відпочинок
Історія [45]
минуле
Пошук
Наше опитування
Що Вас цікавить на Закарпатті?
Всього відповідей: 262
Міні-чат
200
Друзі сайту
Locations of visitors to this page
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Статті » Закарпаття

Кросна... Маленький штрих з історії Закарпаття

Кросна... Маленький штрих з історії Закарпаття

Як швидко цивілізація знищить самобутню культуру гірського краю?


 

...На вихідних у мами в шафі перебирала речі. Передивлялася, що ж у тих коробочках в антресолях заховано. В одній знайшла з сорок клубочків "Ірису" – пригадуєте такий різновид ниток? Їх масово виробляли за радянських часів... Так ось, нитки знайшла й одразу пригадалося, що саме такий "Ірис" купували спеціально для ткання рушників на кроснах. А це вже – ціла історія!
Одні з найяскравіших спогадів мого дитинства – коли в родині вирішували, що треба знімати із зовнішньої стіни хліва... кросна. У хаті неначе свято готувалося, все прибирали та вичищали, розбирали і кудись виносили зайві меблі та речі, звільняли простір під величезну дерев'яну споруду, яка на кілька тижнів мала стати повновласною господаркою нашої "літньої кухні". Ми, діти, в той час отримували особливе завдання: вишукували по шафах та в мішках на горищі старі спідниці, плаття, блузи та штани й різали їх на довгі смужки завширшки з сантиметр-півтора. Наймолодші мали роботу змотувати ті смужечки в клубки, відтак – на тоненькі прутики. Останні вкладали в човники, за допомогою яких потім ткали доріжки: яскравіші кольори – веселіші доріжки виходили...
 
...Човник бігає туди-сюди, зліва – направо, справа – наліво, бабця або мама так вміло перекидає його, що аж здається, ніби птах так швидко не літає... Рівномірно подвічі на кожен "пташиний переліт" стукає дощечка, якою збивають докупи кожну нову смужечку – і мене, малу, не можуть прогнати до ліжка, я хочу дивитися! Так і засинаю, поклавши голову комусь із дорослих на коліна, – тим дорослим, котрі під час ткацького чарівництва збираються з сусідніх осель, аби також подивитися на роботу ткалі й заодно пригадати старі добрі часи, коли отакі кросна практично щороку розкладали в темних зимових хатах, і ткали нашим дідам, бабам, пра-пра-прародичам сорочки, штани, рушники та ліжники – ткали-ткали-ткали...
 
Власні кросна були ознакою добробуту 
 
Моя бабка – Анця Черепко з села Приборжавського, що на Іршавщині, про свої власні кросна говорить з особливою любов'ю. Каже, це та річ, якою страшенно гордилася, бо в селі далеко не кожна родина мала подібне добро. Мій же дід Іван, Царство йому небесне, власноруч зробив їх після того, як кілька разів довелося ходити по сусідах і випрошувати кросна, аби полотна наткати.
Діда вже 15 років немає, а кросна на хліві щодня нагадують про нього та про його золоті руки...
А моя бабуся за татом – Олена Логойда, котрій також Царства небесного, ткала рушники. На білому полотнищі вимальовувала такі яскраві квіти, що аж дивно було, де бере їх бабусина уява! Такими витворами мистецтва родина пишалася особливо. У моєму селі на Іршавщині таких рушників ніхто не ткав, бабуся Олена привозила їх з Руського, що на Мукачівщині.
 
Коли вона лишалася у нас пожити, тоді в нашій хаті на кроснах також ткали рушники. Бабуся човником малювала на білих нитках незбагненно-фантастичні квіти, потім разом з невісткою (моєю мамою) вони "чіпкували" краї – і перехоплювало подих від тієї краси. А на Великдень, коли ми йшли святити паску, прикривали таким тканим дивом свій кошик: нам заздрили всі односельці... 
        
Саме на такий рушник я ставала, коли йшла до шлюбу. І, що найцікавіше, – ті рушники в мої шафі й досі цвітуть повним кольором, як років тридцять-сорок тому!
 
Домашнє ткацтво на Закарпатті вимирає
 
Знайти кросна ще нині по селах можна, але здебільшого – в музеях. Або на горищах, як у мене вдома. І нині хіба що одна-дві бабусі по найвіддаленіших гірських населених пунктах раз вряди-годи розкладають верстат і малюють човником. Та й то – не факт.
 
Не так давно потрапила до Білої Церкви на Рахівщині. Спілкуюся з місцевою хранителькою культури (завмузеєм та завбібліотекою) Ганною Кікінєжді. Розпитую її про те, як живе румунська нацменшина, як зберігає та примножує своє культурне багатство. Разом заглядаємо в сільський музей, і я бачу старі-старі, порепані та пересохлі кросна. Складається враження, що до них доторкнутися – та й розпадуться.
 
 
 
Питаюся в пані Ганни:
 
– Чи є ще в селі люди, які вміють цим ткацьким станком користуватися?
 
– Ні, немає, – після певних роздумів каже пані Ганна. – Може, зо три бабусі віком за 80 ще могли б передати свої знання, але й бажаючих, якщо чесно, не дуже...
 
Дивлюся на кросна, й мені самій сумно стає: таки ще кілька років – і бабусь не стане, а за ними за якесь десятиліття й самі кросна повністю струхлявіють, і лишиться старовинне ткацьке вміння закарпатців лише в згадках, на фото та в записах поодиноких журналістів. Причому таке – всюди по області: ткацтво відмирає. І це попри те, що якби були можливості (бо бажання зазвичай є, але воно вже традиційно впирається у брак приміщень та фінансів), то можна би ткати сорочки чи доріжки для продажу туристам, проводити для них, як це зараз модно, майстер-класи, пропонувати їм виготовити якусь річ собі на пам'ять – одне слово, зробити з цього цілу індустрію розваг. Лиш би не пізно про це подумали, аби ще було кому вчити ткацького ремесла...
 
 

 


Джерело: http://zakarpattya.net.ua/ukr-news-80661-Krosna...-Malenkyi-shtrykh-z-istorii-Zakarpattia
Категорія: Закарпаття | Додав: roshko30 (20.03.2011) | Автор: Наталія Логойда-Петерварі
Переглядів: 421 | Теги: рушник, човник, ткаля, кросна | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz