Ходить весела коляда - Закарпаття - Каталог статей - Закарпатський край
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [23]
Закарпаття [312]
новини краю
Україна [373]
держава
Світ [78]
планета
Туризм [55]
відпочинок
Історія [45]
минуле
Пошук
Наше опитування
Що Вас цікавить на Закарпатті?
Всього відповідей: 262
Міні-чат
200
Друзі сайту
Locations of visitors to this page
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Статті » Закарпаття

Ходить весела коляда

    Рік за роком життя веде свій відлік: одна пора року змінює іншу, день змінює ніч,   сонце заходить, а місяць виходить… Життя іде, не зупиняючись навіть на хвилину, щоб хоч трохи перевести подих і згадати тих, кого нема та привітати тих, що будуть…

     Надворі зимно. В кожні двері забіг смугастий тигр, який гордо заревів про те, що в цьому році саме він буде господар. Свято Нового року позаду, зовсім скоро прийде ще одне велике свято, яке ми зустрінемо колядою. Саме 7 січня за григоріанським календарем в християнські родини приходить Різдво – одне з найбільших релігійних свят, яке щиро вшановує не лише Україна, а й Білорусія та Росія, які офіційно  святкують його як державне свято. 

     Майже кожна область України по-різному святкує народження Ісуса. Всюди звичаї та обряди  бувають різними. Десь колядують на Святий вечір та Різдво, а десь лише на Різдво, але одне, що є незмінним та обов’язковим – це весела коляда, бо ж яке Різдво без неї?

     На Закарпатті Різдво святкують по-особливому, адже до цього великого свята люди готуються насамперед постом та щирою молитвою. Протягом сорока днів православні та греко-католики утримуються від спиртного, намагаються не куштувати м’яса та молока, також заборонені всілякі веселощі і танці. Але цей піст не вважають строгим, адже він є символом народження Божого Сина – початком Господнього життя на землі.

       Після свята Миколая Чудотворця дітям можна вчити колядки або згадувати призабуті за рік.

      У селах за тиждень до свят ріжуть порося та іншу худобу щоб наготувати всіляких страв для гостей та родини. Господиня прибирає в хаті аби коляду зустріти в чистоті та порядку. Ґазда готує корми для худоби, бо не можна щоб на свята у  хліві  хтось був голодний. Дітлахи замінюють пошкоджені частини зірки чи вертепу, репетирують колядку-виставу, найстарші хлопці шиють маски. В такий час перед Різдвом , ніхто без діла не сидить.

      Зранку, перед Святим вечором менші діти  (до десяти років) готуються йти колядувати. І так від десятої години ходять  від хати до хати, аж доти, поки не стемніє. Це перша група, в яку входять малі діти. Іноді дитина так шепеляє, що  колядку можна й не розібрати, але дуже приємно чути з таких юних вуст святі слова.

      У різдвяний час добрий ґазда прочищає сніг  біля дому та хвіртки щоб колядники охоче заходили й не мали перешкод. Господиня ж готує різні страви, найбільше пахнуть котлети…

     Першого колядника найбільше частували, особливо, якщо це був хлопець. Здавна вважалось, якщо першим гукне хлопець: «Ци веселити, пане ґаздо, на сись Святий вечур!?», то цей рік для родини буде вдалим та багатим, добро не обминатиме хату. 

       Коли надворі вечоріє, найменші  колядники повертаються додому. Змучені, мокрі, захриплі та виснажені, поспішають до теплої домівки.

      Як з’явилась перша зірка, старші хлопці, яким уже минуло десять років,  беруть вертеп чи бетлегем і рушають в дорогу сповіщати людям, що Божий Син народився. До такої ватаги належить троє чи двоє хлопців з яких один є пастирем, а два інші носять Божий вертеп. Від хати до хати в мороз, сніг чи, іноді, в дощ колядники прославляють народження маленького Ісуса. Коли приходять під хату, то просять дозволу від господарів щоб занести вертеп до хати. Починає виставу пастир, в руках якого бота з хрестом та маленьким дзвіночком. Ці атрибути для пастиря  обов’язкові, адже він грає роль пастуха, який  разом з ангелами, прийшов сповістити про веселу новину. Господарі, на знак подяки щиро нагороджують хлопців ласощами і грошима.

         Після шостої години вечора колядувати йде третя група, але це вже не діти, а неодружені хлопці й дівчата,  іноді й дорослий люд. Вони одягають різні маски та змінюють голос щоб господарі хати не впізнали. До такої групи можуть належати хлопці, які йдуть колядувати до дівчат, чоловік з дружиною, що може йти до сусіда чи родича в гості. Поки господиня чи господар не впізнає хто є хто, від хати ніхто не піде.

       Закриватися від колядників не можна. Це означає, що та хата не визнає народження Христа і до неї скоро прийде біда.

       На Святий вечір господиня готує кутю та дванадцять пісних страв. Невдовзі вся родина збирається на Святу вечерю, після якої всі дружно йдуть до церкви. Після того як задзвонять церковні дзвони, ніхто вже не колядує, бо в церкві правиться велика Всеношна  службу. 

       Наступного дня молодші діти знову колядують першими.  Тільки вже інші колядки, з вертепом також ходять, а от маски  ніхто  не одягає, бо хлопці збираються в гуртки з чотирьох-десяти осіб та йдуть колядувати до дівчат. За одну ніч до дівчини може прийти і по десять таких груп.

       На третій день Різдвяних свят вже під хатами ніхто не колядує: дітлахи рахують те, що заробили, хто в силах, іде до церкви, а хто ні, то сидить вдома, але при Службі Божій спати заборонено будь-кому.

        Колись і я ходив колядувати. З того часу пройшло майже десять років, але досі добре пам’ятаю усі колядки.  Багато всякого було за час колядування, але найбільше запам’ятався один випадок, який ще й зараз зігріває моє серце. Бувало, ми пішли колядувати до старого жебрака, який нам дуже зрадів, але у нього не було чим віддячити, через що той дуже засмутився. Він згадав, що у нього є тільки хліб. Ми взяли  потрошки, щоб не засмутити старого. Покуштувавши, дуже зраділи його частуванню. На диво, хліб, який був невдало спечений, виявився напрочуд смачним. Вийшовши з хати, ми повернулися до неї знову, бо вирішили віддати жебракові всі гроші, які  на ту годину заколядували. У відповідь старий заплакав.

    Шкода, що з кожним роком традиція колядування потроху помирає… Мати каже, що колись було цікавіше ніж зараз. Я теж можу про це сказати. Десять років коли я ходив колядувати з вертепом, також було краще, веселіше, вертепів було не зрахувати за ніч, а зараз все воно потроху зникає, мабуть, стає просто формальністю.

     Цікаві традиції святкування несе в собі Різдво. Добре було б ці традиції не лише зберігати, але й відновлювати, щоб це велике свято через кілька десятиліть не стало просто бувальщиною.

 

В’ячеслав Рошко спеціально

 для газети «Молодь України»

Категорія: Закарпаття | Додав: roshko30 (06.01.2010) | Автор: В’ячеслав Рошко
Переглядів: 2855 | Коментарі: 1 | Теги: Закарпаття, В’ячеслав Рошко, коляда Різдво, с Драгово | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 1
1  
дякую за статю!

Ім`я *:
Email *:
Код *:

Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz