ЙОГО СПІВ ЗАХОПЛЮЄ ЯК МОЛОДЬ, ТАК І ДОРОСЛИХ - Закарпаття - Каталог статей - Закарпатський край
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [23]
Закарпаття [312]
новини краю
Україна [373]
держава
Світ [78]
планета
Туризм [55]
відпочинок
Історія [45]
минуле
Пошук
Наше опитування
Що Вас цікавить на Закарпатті?
Всього відповідей: 262
Міні-чат
200
Друзі сайту
Locations of visitors to this page
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Статті » Закарпаття

ЙОГО СПІВ ЗАХОПЛЮЄ ЯК МОЛОДЬ, ТАК І ДОРОСЛИХ
 

Він належить до рідкісних особистостей високого духу, високої внутрішньої культури, сповнених віри у світле, величне, піднесене. Такі будять в інших любов до рідного краю, його духовних цінностей, своєю діяльністю виховують почуття національної гідності, прагнення жити потребами України.

Іван Васильович Штаєр народився 2 березня 1959 р. в с. Колочава, що примостилося на самому вершечку гір, „підпираючи” собою шматочок Львівщини. в сімї лісоруба-будівельника. Батько довго працював у лісовій галузі лісорубом, потім їздив на сезонні роботи будівельником у колгоспи в різні області України.

У 1966 р. Іван пішов у перший клас. Вчився добре. Любов до музики мав з дитячих літ. Ще маленьким, тільки ледве стояв на ногах, а вже співав. Батьки сміялись і говорили, що Іван, мабуть, буде музикантом. Коли навчався в 3 класі, уперше довелося заспівати перед класом. Учителька Лідія Тимофіївна Беца здивувалася його співу, бо давно не чула, щоб хтось так гарно з дітей співав. Вона розповіла про це Миколі Миколайовичу Шимоні, який вів шкільний хор. Він послухав хлопчика і забрав його співати до ансамблю. Солістом був і в хорі та ансамблі. За всі роки навчання в школі був переможцем шкільних, районних та обласних конкурсів, фестивалів, про що свідчать грамоти та дипломи різних ступенів.

Багата народнопісенна стихія, що оточувала І.В.Штаєра і з великим захопленням сприймалася його чутливою душею, спонукали його до подальшого навчання. Після закінчення школи 1976 р. став студентом режисерського відділу Хустського культурно-освітнього училища. Вчився там два роки й шість місяців. Під час навчання був учасником агітбригади, яка їздила на республіканський огляд у м. Калуш, де зайняли третє місце по Україні. Також був учасником Хустського народного театру, яким керував у той час Всеволод Леонтійович Майданний. На першому всесоюзному фестивалі народних театрів вони були першими, за що й нагороджені дипломами й грамотами республіканського значення. Не забував також і про спорт. Любив лижі і стрільбу. На обласних змаганнях з лижних гонок на дистанції 10 км він зайняв трете місце. Потім довелося захищати честь області в містах Сумах, Кіяніци, де вибороли п’яте місце серед усіх областей України.

Після закінчення училища І.В.Штаєра направили на роботу директором Будинку культури с. Сокирниця Хустського району. На цій посаді попрацював 4 місяці до призову в армію. Однак за цей короткий час у Сокирниці організував вокально-інструментальний ансамбль. У 1979-1981 рр. служив у армії у внутрішніх військах міста Архангельська. Тут також не покидав музику. Бувало, як приходили в клуб на перегляд кіно, сідав за піаніно і грав, і співав пісні. Як завершив навчання курсу молодого бійця, його запросили в ансамбль пісні й танцю внутрішніх військ „Горизонт”, який діяв при дивізії в м. Архангельськ. В цьому ансамблі він був солістом і ведучим програми. Для районного огляду серед військ гарнізону написав пісню „Далеко від дому”, зайняв перше місце і був нагороджений дипломом 1-го ступеня. Потім за час служби їздили по всіх підрозділах внутрішніх військ з концертами, а також у різні частини інших родів військ, де користувалися великою популярністю.. Цей ансамбль двічі був дипломантом Все- армійського конкурсу радянської пісні і танцю. З піснею „За фабричной заставой” І.В.Щтаєр став дипломантом цього конкурсу, за що потім отримав відпустку додому. Дослужився до звання сержанта і був заступником командира взводу. У червні 1981 р. демобілізувався і приїхав додому. У Колочаві його запропонували на посаду художнього керівника Колочавського заводу технологічного обладнання. Купили йому естрадну апаратуру, пошили костюми для хлопців і плаття для дівчат, і так він розпочав свою роботу. Він перший у Колочаві організував вокально-інструментальний ансамбль „Трембіта”, який працює і на даний час уже майже 30 років. На заводі ставили концерти, п’єси до кожного свята. Репертуаром для були в основному українські закарпатські народні пісні та коломийки, а також пісні з інших областей України та російські пісні.

Крім цього, ставили п’єси О.Коломійця „Фараони”, О.Корнійчука „В степах України”, з якими їздили на обласний огляд. З останньою виставою зайняли 2-е місце й були нагороджені дипломом 2-го ступеня та грошовою премією. Під час роботи на заводі та у вільний час як у минулому, так і нині грають на весіллях по всій Колочаві, а також у селах Негровець, Синевир, а також по всій Міжгірщині, Хустщині, Тячівщині. Здається, він не так з обов’язку, як з поклику серця розуміє велич і значення народнопоетичної пісенності для творчого набутку української культури.

Під керівництвом І.В.Штаєр учасники ансамблю виступають на весіллях свого роду з цілими концертами, несучи людям радість спілкування з піснею, музикою, прищеплюючи естетичні смаки. Вони вміють мовою натхненних то веселих, то задумливих звуків налаштовувати гостей на особливий святковий лад. Своїм приємними голосами і щирою душею талановито розкривають пісенні барви і чари, пробуджують, зміцнюють любов до них.

Спостерігаючи в кожному селі специфічні традиції, звичаї та обряди, відповідні ритуали проведення весіль, багато чого навчилися, запозичили корисного для себе, особливо перейняли чимало мелодій та текстів коломийок. Нині в їхньому репертуарі величезна кількість як місцевих, так і загальноукраїнських народних та авторських пісень. Як Колочавський завод припинив своє існування, І.В.Штаєр перейшов працювати художнім керівником сільського Будинку культури, де трудиться й нині.

Для Івана Васильовича й дружини Василини відповідальним у житті є виховання трьох синів. Сімя дружня, в ній панує взаємодопомога та взаємовиручка, особливо на концертах. Сини Іван та Василь співають, декламують вірші. За великим рахунком, для них він живе і працює, бо щиро вірить, що їхнє доросле життя на рідній українській землі буде заможнішим і достойнішим, ніж наше.

У даний час І.В.Штаєр – учасник різних концертів Міжгірського районного Будинку культури, а також танцювального ансамблю, який діє при РБК. У 2004 р. їздили в Польщу й виступили в м. Владава. Потім з цього міста приїжджали зі своїми концертами в Міжгір’я. Такий обмін концертами сприяє не тільки встановленню дружніх взаємовідносин, а й розширенню та поглибленню мистецьких контактів.

За успішну роботу в культурі І.В.Штаєра неодноразово відзначали грамотами та дипломами. Щедрі пісенні скарби, отримані від односельчан, постійно хвилюють музиканта й виливаються в чудових мелодіях, які він з любов’ю виконує.

Полюбивши музику з дитинства, він постійно поповнює репертуар художньої самодіяльності новими творами. Часом згадуючи минуле рідного села, краю, виникає бажання й самому щось написати, викласти в музиці свої почуття. Були такі дні і в училищі, і в армії, і тепер не покидають його мелодії, які хочеться запропонувати художнім колективам. Серед пісень варто назвати такі, як »Край мій карпатський”, „Степ широкий простелився”, „Колочаво моя”. Складає також і коломийки, що мають різну тематику: історичні, колискові, побутові, особливо про рідний край. Його болить душа за слово, музику, пісню, за Україну, за її прийдешнє.

Діапазон репертуару Івана Васильовича охоплює найрізноманітнішу сучасну пісенну палітру. Велика його заслуга в тому, що він розшукує маловідомі або призабуті твори і знайомить із ними багатолюдну публіку. Має чимало компакт-дисків, куди ввійшли зразки кращих авторських пісень. Від виконаних ним пісень збагачується, тепліє, щедрішає душа людини.

Він активно пропагує доробок кращих українських композиторів-піснярів, зокрема „Ми підем, де трави похилі” „Пісня про рушник” (сл. А.Малишка, муз. П.Майбороди), „Ой ти, дівчино, з горіха зерня” (сл.. І.Франка, муз. А.Кос-Анатольського), „Цвітуть осінні тихі небеса” (муз. О.Білаша), „Летять, ніби чайки” (муз. Ю.Ржавського) та ін.

Невід’ємною складовою його репертуару стала українська пісенна класика: „Минають дні”, „Безмежнеє поле” (муз. М.Лисенка), „Три шляхи”, „Розвійтеся з вітром” (муз. Я.Степового), „Як почуєш вночі”, „Моя пісня” (муз. Д.Січинського) та ін.

Важко переоцінити роль таких пісень у вихованні людини-громадянина. І в часи тоталітаризму, і нині точне і вагоме, ніжне і мужнє слово пісень, окрилене неповторною мелодією та бездоганним виконанням, не дає нам забути, хто ми є, яких батьків діти, сповнює серце гордістю за славне минуле України і вірою в наше гідне майбутнє

Та справжню красу свого таланту І.В.Штаєр розкриває в народних піснях. Тут на повну силу буяє оте одвічне українське – і слово, і мелодія, – що уклалося в душі з дитинства. Його багатожанровий і тематично різноманітний спів захоплює як молодь, так і дорослих.

Ось уже протягом багатьох років активно утверджує словом, піснею почуття гордості за нашу Україну, за те, що ми українці. Такі патріотичні пісні повинні б звучати частіше, бо ж попереду нас чекає і робота, і боротьба, які потребують високого духовного піднесення, непохитного патріотизму. Тим більше, що є ще чимало зловорожих голосів, які замулюють чисті джерела українського духу, низькоякісною музикою примушують конвульсивно смикатися, а не спонукають до шляхетних вчинків і високих поривань. А ще постійно відчувається засилля російськомовних пісенних текстів на українських пісенних майданчиках, весіллях та інших гуляннях. Тому у концертах І.В.Штаєра звучить музика високих благородних поривань, національно яскрава, щира, сповнена гідності та благородства.

Варто відзначити, що Іван Васильович не тільки володіє технікою гри. Але вирізняється глибоко осмисленим відбором репертуару – то насамперед патріотичні українські. пісні. А їх інтерпретація – інтелектуально продумана, одухотворена. Для такої гри замало тільки музичного таланту, тут потрібна повна відданість справі та ще й опіка й ласка Провидіння. Його гру відзначає глибока культура, прекрасне відчуття стилю та форми. Тонкий смак, здатність відтворювати широкий образно-емоційний спектр: від щонайтоншої лірики до стихії відкритих емоцій.

Як справжній інтелігент І.В.Штаєр уміє легко і швидко встановлювати контакт зі слухацькою аудиторією і бути нею сприйнятим. Уже перші появи його на естраді не залишили ні найменших сумнівів у тому, що він на рідкість комунікабельний виконавець. Він швидко вивчає нові твори, миттєво запам’ятовує матеріал, стрімко накопичує як сольний, так і ансамблевий репертуар, відрізняється рідкісною кмітливістю, неабиякою хваткою, демонструючи при цьому надзвичайну майстерність виконання. Він чітко усвідомлює, що слово співака – та сила, яка може домінувати над людьми. І дуже хочеться йому, щоб ця сила була добротворчою, приносила користь людині.

Наш народ називає талановитих співаків „людьми Божими”, бо ж недарма писав Т.Шевченко:

Знать, од Бога

І голос той, і ті слова

Ідуть між люди.

І.В.Штаєр беззастережно відданий пісні, музиці. Він присвятив себе мистецтву. Тож побажаємо його і далі цілеспрямовано сіяти в людські душі прекрасну мелодію і таке ж прекрасне слово, підносити пісенну культуру нашого народу, зміцнювати його життєствердний дух. Нехай Господь благословляє його добрі справи, якими зберігає національну культуру, яка повинна розбруньковуватися і зростити молоду, міцну парость.


Іван ХЛАНТА,

доктор мистецтвознавства,

заслужений діяч мистецтв України

Категорія: Закарпаття | Додав: Бабічин (02.06.2010) | Автор: Іван Хланта
Переглядів: 646 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz