Що народ оповідає про Синевирське озеро та його околиці? - Закарпаття - Каталог статей - Закарпатський край
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [23]
Закарпаття [312]
новини краю
Україна [373]
держава
Світ [78]
планета
Туризм [55]
відпочинок
Історія [45]
минуле
Пошук
Наше опитування
Що Вас цікавить на Закарпатті?
Всього відповідей: 262
Міні-чат
200
Друзі сайту
Locations of visitors to this page
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Статті » Закарпаття

Що народ оповідає про Синевирське озеро та його околиці?


 Вже яскрава кольорова тверда обкладинка привертає увагу і свідчить про високу якість видання. На ній Синевирське озеро – візитка Міжгірщини, про яке, до речі, також існує чимало легенд. Упорядник не міг не подати їх до збірника. Чому ця водойма має таку назву? Як воно утворилося? Які таємниці криє у собі? На всі ці питання є відповіді у легендах. Як і на те, чому той чи інший населений пункт, гора або ж присілок отримали свою назву. 

Не можна не звернути увагу на одну легенду про Синевирське озеро. У ній розповідається про те, як колись Христос з апостолами ходив Карпатськими горами і попросив у тутешніх вівчарів шматок хліба. Ті відмовили, хоча мали цей харч. Тоді «…земля задвигтіла, долина провалилася, а на її місці з’явилася вода. Завирувала, забулькала – й утворилося озеро між берегами зелених гір. А оскільки бачили той синій вир, то й назвали озеро Синевиром. І тепер на тому місці озеро з островом, де Христос стояв». Досі широкому загалу були відомі переважно дві сюжетні основи легенд про виникнення Синевирського озера: перша – про кохання Сині і Вира, друга – про те, як син убив батька, котрий перед смертю благав: «Сине вір!». Вони також поміщені до книги «Легенди та перекази Міжгірщини», однак згадана вище апокрифічна версія не залишає байдужим нікого, бо ж це ще один новий сюжет, новий погляд. Та ще й який, бо «на тому місці озеро з островом, де Христос стояв».

 Однак відкривається книга легендами про буття, про витоки, початки людської цивілізації, що тягнеться від біблійних Адама і Єви. Ось, приміром, чи знаєте, чому в чоловіків на гортані є яблучко, а в жінок немає? Напевно, багато хто чув легенду про те, що Єва дала Адаму скуштувати яблуко із забороненого дерева. Той укусив і відразу побачив наготу жінки, через що забув проковтнути. Так й залишилося воно в гортані. І тепер в кожного чоловіка є оте адамове яблуко. Ця легенда широко побутує й на Міжгірщині і саме нею відкривається розділ апокрифічних творів. Варто зазначити, що у біблійній книзі Буття, яка є першим витоком історії про Адама і Єву та канонічним джерелом, не зазначено конкретний плід забороненого дерева, з якого спожили перші люди. А от в народі, як бачимо, переповідають, що то було яблуко.

 Розповідають на Міжгірщині також легенди, де героями є старозавітні Каїн, Авель, Ной, Соломон. Про останнього побутує цілий ряд таких творів, проте найбільше переказують апокрифи, де діють новозавітні персонажі, передусім Ісус Христом і апостол Петро. Ось, у легенді «Живий про живе думає» розповідається про те, що колись люди знали час своєї смерті. Одного разу ішов Христос із святим Петром і бачать: чоловік городить пліт з чорнобиля. Петро запитав, чому той городить таким слабим матеріалом, який прослужить зовсім недовгий час? Чоловік відповів, що через тиждень помре, тож на його вік вистачить й такої огорожі. Тоді апостол попросив Христа зробити так, аби люди не знали, коли настане час їхньої смерті, щоб залишали по собі добрі діла. Ісус виконав це прохання і тепер люди не знають, коли помруть, а доки живуть – про живе думають. 


Апокрифічні легенди нерідко мають глибокий зміст і повчальний висновок, як от: «хто не хоче гаразд честувати, той біди зазнає», «про Христа згадують, коли біда притисне», «чий хліб їмо, і честуймо його», «каміння на дорозі більше, ніж грошей, а бідних більше, ніж панів», «святість не в словах-молитвах, а в діяннях», «аби кінець світу віддалити, треба в добрі людям жити» тощо. 
 
Верховинці здавна були глибоко віруючими людьми, колись не вміли читати, але Біблію знали добре. На основі її сюжетів та образів творили свої, нові народні варіанти, які привертають увагу неповторністю. Разом з тим верховинці нерідко сприймали дійсність через призму містики. У зв’язку з цим виникли перекази про нечисту силу та надприродні створіння. Їх на Міжгірщині зафіксовано особливо багато, а деякі вдалі назви, нерідко гумористичного забарвлення, одразу кидаються в очі: «На чортівському весіллі», «Як жона перехитрила путника», «Контракт із чортом», «Гонихмарник», «Голос із труни» тощо. 

 Дуже серйозно народні оповідачі ставилися до переказів історичного змісту, доволі точно відбиваючи минуле, щоправда, ідеалізуючи окремих героїв, зокрема опришків. Вони бачили їх патріотами-месниками, які відстоюють знедолений народ. Люди переповідали про найвідомішого опришка Олексу Довбуша, як про доброго чоловіка, іноді приписуючи йому надприродну силу. Подібне можна сказати і про колочавського розбійника Миколу Шугая. Казали, що він мав два серця: коли одне втомиться, то інше починає робити. Ряд переказів присвячені добрим справам Шугая, зокрема розповідають верховинці про те, що славний опришок допомагав біднякам обзаводитися худобою, будувати хати, визволяти арештантів тощо. 


Є у книзі й такі твори, що відображають події монголо-татарської навали, періоду Австро-Угорщини, Карпатської України. А от щодо легенд і переказів про тварин і рослин, яких зазвичай у різних регіонах України побутує чимало, на Міжгірщині їх зафіксовано зовсім скупо. Чомусь верховинці, живучи в оточенні природи, мало про неї розповідали. Можливо та дивовижна краса довкілля цього краю для місцевих жителів стала буденністю, що, через важке життя мало вабила їх.

«Слід відзначити достатню оригінальність фольклорного матеріалу цього збірника. На відміну від попередніх матеріалів, тут маємо лише легенди в прозі, записані з уст народу. Але ця проза є доволі фундаментальною і, звісно ж, дещо відмінною від фольклору пісенного, поетичного чи обрядово-побутового характеру. Це легенди, за винятком легенд про тварин і птахів, радше дослідницького плану, з певним нахилом до історичних джерел», - каже упорядник книжки, фольклорист Іван Хланта.

 Перечитуючи «Легенди та перекази Міжгірщини», мимоволі відкриваєш для себе красу душі горянина, його чисті нелукаві помисли, спроби дати відповіді на питання, які ще досі залишалися загадкою. Ця книга – справжній скарб для вчителів, етнографів, науковців-філологів та істориків, для пересічних читачів, а для педагогів з Міжгірщини – незамінне видання, твори якого можна доволі часто використовувати у різних шкільних заходах.


Категорія: Закарпаття | Додав: Бабічин (07.05.2010) | Автор: Юрій Бабічин
Переглядів: 497 | Теги: Міжгірщина, перекази, Легенди, Синевирське озеро | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz